Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг
Шрифт:
— Так, Віктор, — обернулася вона. — І останнє…
— Що?
— Ніхто не повинен вийти живим. Жоден солдат.
На фоні запеклого бою позаду нього Віктор якусь мить оцінююче дивився на неї. — Я зрозумів. Іцхак буде тебе чекати, йди і починай дражнити гусей якомога швидше.
Ніккі кивнула, притримуючи поводи, щоб утримати Сайдина на місці. — Я поведу їх правіше…
Раптовий свист полум'я змусив її обернутися. На сході було видно розсип спалаху вогню. Цьому було тільки одне пояснення…
Віктор вилаявся і заліз на кінський труп, витягуючи шию, намагаючись розгледіти те, що відбувалося на
Він понуро кинув на Ніккі підозрілий погляд. — Ти не змогла дістатися до Кроноса?
— Я знищила Кроноса, — роздратовано процідила вона крізь зуби, — І ще одного чарівника. Виявилося, що у них був ще один обдарований. Схоже, вони добре підготувалися. — Ніккі натягнула поводи, повертаючи Сайдина туди, звідки долинали віддалені крики. — Але вони не готувалися зустріти Пані Смерть.
29
— Як думаєш, що це може означати? — Запитала Бердіна.
Верна заглянула в сині очі Морд-Сіт. — Енн нічого не пояснила.
У бібліотеці панувала повна тиша, порушувана лише м'яким шипінням декількох масляних ламп. Ряди чудових різьблених полиць горіхового дерева тяглися вздовж приміщення і ховалися у мороці. Кілька палаючих ламп не могли наповнити світлом все велике приміщення, а Верна не стала запалювати всі лампи, що висіли на стінах і були укріплені на торцях величезних книжкових шаф.
Обширне приміщення вселяло боязкість. Верні раптом здалося, що якщо вона освітить його повністю, то порушить спокій древнього святилища і розбудить примари всіх колишніх Магістрів Ралів, дух яких немов ще витав у цьому місці.
Палаючі лампи розрізали темряву, в колі світла, утвореному ними, можна було добре розглянути важкі масивні балки високої стелі. Їх підтримували масивні дерев'яні колони, прикрашені позолоченими різьбленими візерунками у вигляді виноградних лоз, самі ж балки були розписані символами, в яких була особлива дивна краса. Підлогу встеляли розкішні килими приглушених тонів з витканим на них складним малюнком.
І всюди: на полицях уздовж зовнішніх стін, в шафах, які ряд за рядом перетинали величезне приміщення, стояли книги. Тисячі книг. Їх шкіряні корінці, в більшості спокійних кольорів з позолоченими або срібними написами додавали цьому місцю строкате відчуття розкоші. Верні рідко доводилося бачити настільки величезні бібліотеки. Сховище у Палаці Пророків, де вона провела чимало годин, містило книг не менше. Але там це було просте приміщення, прагматично облаштоване для однієї мети — збереження книг і забезпечення місця, де їх можна прочитати. Бібліотеки ж Народного Палацу немов висловлювали повагу до книг і до тих знань, які в них містилося. Знання було владою, і протягом багатьох століть кожен черговий лорд Рал отримував цю владу в своє розпорядження. Інше питання, наскільки мудро він її використовував. Єдиною проблемою для нього було те, як знайти необхідну інформацію в такому величезному зібранні, або, принаймні, дізнатися, що вона тут міститься.
Звичайно, колись тут працювали переписувачі, що крім роботи по створенню копій найбільш важливих книг відповідали за певні секції книжкових полиць. Тоді власник легко міг отримати необхідну інформацію, задавши кілька запитань, тим самим, звужуючи область пошуку для цих людей. Тепер, у відсутність таких фахівців, безцінна інформація, що міститься в тисячах цих томів, була куди більш важкодоступна. У певному сенсі обсяг інформації сам по собі робив її майже даремною — так солдат, який несе занадто багато зброї, стає нездатним воювати.
Книги, зібрані в цій бібліотеці представляли собою неймовірний обсяг робіт багатьох вчених і пророків. Коротка прогулянка між шафами показала, що тут зібрані роботи з історії, географії, політики, природознавства і пророцтва, пророцтва, пророцтва. Про багато з них Верна ніколи раніше навіть не чула. Людина могла провести ціле життя, загубившись тут, а Бердіна розповідала, що в Народному Палаці таких бібліотек багато. У деякі з них допускалися всі бажаючі, але були й такі, куди не пропускали нікого крім самого лорда Рала і його особливо довірених осіб. Бібліотека, куди прийшли Верна і Бердіна відносилися до останньої категорії.
Бердіна розповіла, що знала древнєд'харіанську мову, а тому Даркен Рал іноді дозволяв їй входити в закриті бібліотеки, щоб порадитися з приводу перекладів стародавніх рукописів. В результаті Бердіна змогла отримати деяке уявлення про те, яке багате і небезпечне знання містять книги, що зберігаються у Палаці.
Все ж, не всі пророцтва були однаково неприємними. Багато не мали великого значення і, на перший погляд, були досить безпечні. Але більшість людей не усвідомлювали головного: для правильного тлумачення пророцтва вкрай важливо правильно визначити період часу, до якого воно відноситься. Без цього будь пророцтво залишається всього лише записаною нічого не значущою пліткою.
Саме тому жодне пророцтво не можна було залишати без належної уваги, говорить воно про важливі глобальні події чи про найдрібніші події повсякденного життя. Той, хто самовпевнено не зважав на такі попередження, одного разу виявляв, що передбачені події темною тінню сходили зі сторінок рукописів та заволодівали його душею і життям.
Так само як були книги, які не представляли взагалі ніякої небезпеки, існували томи, які для непідготовленого читача були небезпечні від першого до останнього слова. У цій особливій бібліотеці зберігалися деякі з найнебезпечніших книг пророцтв, про які було відомо Верні. У Палаці Пророків такі книги ніколи не потрапляли в загальне сховище, вони лежали окремо, і доступ до них був заборонений усім за винятком невеликої жменьки людей. Наявність таких книг ймовірно і була причиною, по якій ніхто крім лорда Рала не міг потрапити в цю особливу бібліотеку. Верна всерйоз сумнівалася, що охоронці дозволили б їй увійти до приміщення без супроводу Морд-Сіт.
У такому місці, досліджуючи незліченні книги, яких вона ніколи раніше не бачила, Верна могла б провести багато щасливих годин. На жаль, на цю розкіш часу у неї не було. Вона могла тільки відсторонено роздумувати, а чи бачив коли-небудь Річард всі ці скарби, які належали тепер йому, як Магістрові Ралу.
Бердіна провела пальцем по чистій сторінці книги Глендхілла по Теорії Відхилення.
— Кажу ж вам, аббатиса, цю книгу ми з лордом Ралом вивчали в Замку Чарівників в Ейдіндрілі.
— Тобто ти хочеш сказати…