Дивовижна історія Мері Стенз

Перекладено за виданням: Robert Wade. The Wonderful One. London, 1960.

То було одне з десятка оголошень, що їх Пол Дарк дбайливо повирізував із розкладених на письмовому столі лондонських газет. Він неквапливо, одне по одному, наклеїв їх на аркуш паперу й уважно перечитав ще раз, роблячи олівцем якісь нотатки на берегах. Кожне оголошення було по-своєму цікаве й незвичне, і гостре журналістське чуття Дарка вгадувало в кожному з них зернину майбутньої сенсаційної історії для журналу. Зупинившись у думці на чотирьох вирізках, він зняв телефонну трубку.

— Комутатор, — озвався жіночий голос.

— Прошу кабінет міс Мейсон, — сказав Дарк.

У трубці клацнуло, змовкло, тоді клацнуло знову.

— Редактор побутового відділу слухає, — пролунав енергійний голос міс Мейсон.

— Це Пол, — мозив Дарк. — Ти маєш час, Брендо?

— Як для кого. А що ти хотів?

— Я тут надибав одне оголошення, що ним варто б зайнятись. Це твоя галузь — жінки і врода.

— В “Гардіані”?

— Так.

— Я бачила, Косметична фірма. Невродлива дівчина. Так?

— Атож.

— Сумніваюсь, чи воно нам пригодиться, та коли хочеш — можна поміркувати.

— Є тут одна деталь, варта уваги, — сказав Дарк. — Кому б це могла знадобитися невродлива дівчина і навіщо? Адже в рекламі косметичних виробів здебільшого використовують професіональних красунь-манекенниць. Ти розумієш, до чого я веду?

— Так, розумію. Зараз я зайду до тебе.

Дарк закурив сигарету й зосереджено перечитав оголошення. Він довіряв своєму нюхові. За двадцять років журналістської роботи й, зокрема, роботи в “Очевидці”, що спеціалізувався на висвітленні всіляких закулісних справ, він навчився мало не інстинктивно чути цікавий матеріал у звичайнісіньких на перший погляд дрібницях.

“Очевидець” був, по суті, такий собі ілюстрований часопис, але факти, висвітлювані в його нарисах і репортажах, рідко знаходили відображення на сторінках провідних англійських газет. Він залюбки друкував історії з приватного життя акторів і актрис, що нерідко спричинялися до небезпідставних звинувачень у наклепі, науково-технічні нариси, що грунтувались на інтерв’ю відомих учених і часом стояли на грані розголошення державних таємниць, розповіді про незвичайних людей — від аристократів до злодіїв, — які мали зацікавити широкого читача. Таким чином, цей щотижневик був своєрідним доповненням до звичайних інформаційних видань і завдяки своїй сміливості й злободенності здобув з роками чималу популярність. Сім разів проти нього порушувано судові справи про наклеп., та задоволено було тільки один позов, що коштував “Очевидцеві” двадцять тисяч фунтів стерлінгів і редактора відділу репортажів — йому довелося подати заяву про звільнення. Це сталося п’ять років тому, і відтоді відділ репортажів очолював Пол Дарк, що залишив своє скромне місце в редакції одної вечірньої газети й перебрався в модерний кабінет у новому десятиповерховому будинку поряд з Фліт-стріт[1], з широких вікон якого видно купол собору святого Павла. В “Очевидці”, крім Дарка, було ще понад тридцять співробітників і приблизно стільки ж позаштатних кореспондентів у різних країнах світу, і всі вони працювали задля одної мети— робити першорядний журнал, що друкував би тільки такі матеріали, яких не можна знайти десь-інде. То була нелегка праця, але й вона мала свої принади. Тираж “Очевидця” поступово зростав, спочатку від чотиризначної цифри до п’ятизначної, а далі сягнув і Шестизначної. Відповідно зростали й прибутки від рекламних оголошень. Девіз журналу, надрукований на обкладинці, був такий: ““Очевидець” завжди попереду”.

Свою чорну чуприну Дарк зачісував назад, проте непокірне пасмо волосся завжди спадало йому на лоба. В нього були голубі, незмінно холодні очі й худорляве обличчя, на якому немовби застиг ледь помітний зневажливо-насмішкуватий вираз. Курив він неквапливо, глибокими затяжками, що свідчило про давню звичку, потім загасив сигарету, роздушивши її в скляній попільниці, вже наполовину заповненій такими ж зім’ятими недокурками. Знічев’я зібрав розкидані на столі аркуші гранок і недбало кинув у дротяний кошик з написом “До архіву”. Тоді поглянув на золотий наручний годинник і закурив знову. Бренда Мейсон, як завжди, не поспішала: певно, по дорозі нагору зайшла причепуритись до туалетної кімнати — як редактор побутового відділу, вона клопоталася своєю зовнішністю не менш за перську кішку-медалістку.

Дарків кабінет був невеликий, але досить зручний. Три місяці тому його відремонтували, і стіни та стеля ще й досі вилискували свіжою фарбою. На підлозі, як і годилося в кабінеті редактора відділу, лежав килим, щоправда, вже не новий і трохи пошарпаний, — колись він прикрашав кабінет відповідального редактора. На металевому стелажі під однією стіною вишикувався довгий ряд усіляких довідників та оправлені комплекти “Очевидця” за попередні роки. Тут же стояли три чималі конторські шафи, заповнені пронумерованими теками з паперами та фотографіями. За скляними дверима була невеличка приймальня, в якій Даркова секретарка займалася поточними справами, готувала чай і каву, відповідала на телефонні дзвінки, а подеколи й розв’язувала кросворди в “Таймсі”.

Міс Мейсон стрімко, навіть не постукавши в двері, увійшла в кабінет і впевнено попростувала до стільця. То була висока й доволі огрядна брюнетка з кмітливими сірими очима, що проникливо Дивилися крізь окуляри в роговій оправі. Бездоганний колір її обличчя свідчив про те, що його й справді підновлено п’ять хвилин тому, а модну зачіску, поза всяким сумнівом, було зроблено в одній з найкращих лондонських перукарень. Дорогий сірий костюм підкреслено строгого крою робив міс Мейсон дещо схожою на мужчину.

Дарк кинув їй сигарету, яку вона спіймала на льоту й, клацнувши маленькою срібною запальничкою, спритно видобутою з якоїсь, невидимої кишеньки, закурила.

— Ми вже з півроку нічого не давали про косметику, — мовив Дарк.

Міс Мейсон злегка всміхнулась.

— Лосьйон “Королева”. Викривальний нарис. Дві з половиною тисячі слів.

Дарк кивнув на аркуш паперу з наклеєними оголошеннями.

— Випробування нового виробу… Відома косметична фірма… Але яка ж саме?

— Я була в рекламному відділі, розмовляла з Біллом “Мерріт і Хау” замовили місце для серії двосторінкових кольорових оголошень.

— “Мерріт і Хау”?

— Це рекламне агентство з поважною клієнтурою: автомобілі, телевізори, патентовані ліки і, певна річг косметика.

— А чи є в Білла якісь припущення?

Міс Мейсон похитала головою.

— Вони поки що нічого не кажуть. Це якийсь новий замовник. Можливо, досі він мав справи з іншим рекламним агентством. Я попрохала Кері довідатись, чи не втратило якесь агентство солідного замовника в галузі косметики.

Дарк замислено відкопилив губу.

— Хтось грається в хованки. Можливо, ця фірма умисно міняє агентства, аби нишком підготувати грунт для реклами нового товару, що його до пори тримають у таємниці. Тут може бути щось цікаве.