Дивовижна історія Мері Стенз
Шрифт:
— Даремно ви кривдите наших читачів, — з ніяковою усмішкою зауважив репортер. — А могли б допомогти газеті збільшити тираж. Ви дозволите подзвонити вам згодом?
— Ні, дякую.
Мері спробувала відсторонити його, але зачепила ліктем камеру і мало не вибила її з репортерових рук. Вона інстинктивно нахилилася підхопити її, і в ту ж мить її власна сумочка вислизнула з-під руки, і все, що було в ній, висипалося на тротуар.
— Ой, пробачте, будь ласка! — вигукнув молодик.
Поставивши камеру на землю, він заходився допомагати дівчині збирати розкидані речі — гаманець, пудреницю,
— Ще раз перепрошую, міс Стенз, — мовив він. — Я знайду вас при кращій нагоді.
Мері нічого не відповіла і, не звертаючи уваги на цікаві погляди випадкових свідків, квапливо подалася до станції метро.
Того ж дня, перед початком зйомок у павільйоні, Аманда Белл запросила Мері до невеличкої кімнати, що правила за кабінет. Місіс Белл мала стомлений вигляд, і крізь її звичайну ввічливість прозирало ледь помітне роздратування.
— Сідайте, міс Стенз, — сказала вона.
Мері сіла, спостерігаючи, як місіс Белл зосереджено займає своє місце за столом.
— Мені двічі дзвонили з “Івнінг Діспетч”, — мовила та навпростець. — Вони якимсь чином дізналися, хто ви і що працюєте у нас. Потім перевірили замовлення на рекламу виробів “Черіл”, що надійшли через “Мерріт і Хау”, і тепер намагаються звести все докупи. Навряд чи треба вам казати, що ми вважаємо це серйозним розголошенням таємниці, і, мушу признатись, я не можу собі навіть уявити, як це могло статися… коли, звісно, ви самі не дали якогось приводу…
— Пробачте, — озвалася Мері. — Все сталося цілком випадково.
Вона розповіла про свою ранкову пригоду і пояснила, яким чином репортер Джефкот роздобув ці відомості з адресованого їй фірмового конверта.
Обличчя місіс Белл ще дужче спохмурніло.
— Такі листи краще залишати вдома, — зауважила вона.
— Я взяла його з собою, коли вперше йшла до вас, — пояснила дівчина. — І відтоді він так і лишився з сумочці. Я просто забула про нього.
Місіс Белл терпляче зітхнула.
— Ну що ж, тепер уже нічого не вдієш. Мабуть, краще було б, якби ви дозволили сфотографувати себе. Газетні фотографи недовговічні — вже на другий день їх майже ніхто не пам’ятає. Тоді не виплив би на світ ваш зв’язок з фірмою “Черіл”. А так…
— Я повелася так, як вважала за краще. Просто намагалася уникнути розголосу.
— Якщо “Діспетч” не вгамується, розголосу буде більш ніж досить. Та й інші газети враз підхоплять новину. Лихо в тому, що доктор Престон домігся, либонь, надто великого успіху. Вони, певне, наречуть вас найпершою красунею світу, і тоді весь наш послідовний план полетить шкереберть. Кого ж бо зацікавлять уже відомі речі!
Місіс Белл вклала сигарету в суворо стулені уста і, не зводячи з дівчини оцінюючого погляду, неуважно закурила.
— На щастя, дослід майже закінчено, — повела вона далі. — Ще два тижні — і край. На той час ваша краса не піддаватиметься ніякому описові. — У голосі місіс Белл забриніли гострі нотки, і це не сподобалось Мері. — Газетярі не знають про вас майже нічого, крім прізвища, адреси та вашого зв’язку з фірмою “Черіл”, але, поза всяким сумнівом, полюватимуть на вас ще тиждень чи два, сподіваючись добути докладніші відомості. Певна річ, від мене чи будь-кого з персоналу фірми вони ні про що не довідаються. Мене турбує тільки те, чи не пощастить їм витягти що-небудь з вас, міс Стенз.
Мері похитала головою.
— Я нічого не скажу, місіс Белл, — рішуче мовила вона, винувато думаючи про свою угоду з журналом “Очевидець”.
— Ми вважаємо за краще не ризикувати, і тому містер Фасберже погодився вжити певних заходів безпеки. Вони коштуватимуть фірмі чималих додаткових витрат, але це краще, ніж ставити широку рекламну кампанію під загрозу зриву з боку настирливих газетярів та фоторепортерів. Одне слово, нам здається, що буде краще, коли до початку кампанії вас ніхто не зможе застати вдома.
— Зрозуміло, — пробурмотіла дівчина, насправді ще нічого не розуміючи.
— Ми гадаємо, що вам уже тепер слід обернутися на Лору Смайт. Для вас замовлено номер в одному з найкращих лондонських готелів, де присутність вродливої жінки навряд чи збуджуватиме цікавість. Ви перебудете там ті два тижні, що лишилися до закінчення досліду. Ми також найняли приватного детектива, який стежитиме, щоб ніхто не мав до вас доступу, окрім мене, службовців фірми та рекламного агентства. Він супроводитиме вас скрізь. Кожного ранку біля готелю на вас чекатиме автомобіль, який одвозитиме вас у Стенмор, а ввечері приставлятиме назад. Іншими словами, міс Стенз, чи, краще сказати, міс Смайт, ви будете на повному утриманні фірми.
— Дякую, — непевно мовила дівчина. — А що буде потім?
— Після завершення досліду ми з місяць почекаємо, перш ніж розпочати рекламну кампанію. Цей час ви будете вільні, і ми гадаємо, що вам краще зникнути.
— Зникнути?..
Місіс Белл хитрувато посміхнулась.
— Поїхати в місячну відпустку на Французьку Рів’єру, де вродлива жінка знову ж таки нікому не впадатиме в око. На той час, як ви повернетеся, “Врододій” запустять у виробництво, рекламна кампанія буде в розпалі, і тоді вже нам не загрожуватимуть ніякі виступи преси.
— А далі?
— Далі ви зможете влаштувати своє життя на власний розсуд. Перед вами, жінкою рідкісної вроди, відкриваються чудові перспективи. Можливо, час від часу вам доведеться звертатись до доктора Престона, щоб підтримувати красу, так би мовити, на сталому рівні, але то вже буде справа чисто грошова. І ще одне… — Місіс Белл млявим рухом тонких пальців поклала недокурок у велику скляну попільницю. — Можливо, фірма “Черіл” у майбутньому захоче скористатися вашими послугами з метою реклами того чи іншого виробу. Ви повинні підписати контракт, що залишатиме це право за нами. Адже цілком зрозуміло, що не в наших інтересах дозволити вам рекламувати косметичну продукцію іншої фірми. Отож, сподіваюся, це буде справедливо.