Дивовижна історія Мері Стенз

Уэйд Роберт

Та всім тим думкам, хоч які б цинічні й жорстокі вони були, бракувало щирості, і Дарк сам знав це краще за будь-кого іншого. Дивна річ — його зовсім не хвилювала довершена штучна врода дівчини. Для нього вона була, як і раніше, просто Мері Стенз, а не чарівна Лора Смайт, і сама думка проте, що до неї залицяється Фасберже, сповнювала його пекучим гнівом.

Він повернувся додому і став чекати першої години.

Розділ п’ятнадцятий

На

побачення вона спізнилася. Минуло вже стільки часу від умовленої години, що Дарк, непорушно сидячи в машині й викурюючи сигарету за сигаретою, почав уже думати, чи не виявився Віллербі твердішим горішком, ніж вони сподівалися. Нарешті за десять хвилин перед другою Мері з’явилася при вході до танцювальної зали готелю, сторожко кутаючись у хутряне манто. Дарк відчинив їй дверцята і повів машину в напрямі Найтсбріджа. Дорогою вони майже не розмовляли.

Уже в квартирі, коли Мері скинула своє манто, він зміряв її оцінюючим поглядом. На ній була темно-зелена сукня, що вигідно відтіняла красу обличчя та постаті. Дівчина здалася Даркові блідою та стомленою, проте, могла б успішно претендувати на титул “міс Всесвіт”. Певне, доктор Рафф уже закінчив свій дослід, подумав Дарк. Навряд чи можна додати ще щось до цієї досконалої вроди.

— Це вже завершальна стадія, Поле, — сказала Мері, коли він поналивав чарки. — Лишилося ще тижнів зо два, а може, й тиждень. Тим часом вони визнали за краще тримати мене в “Онікс-Асторії” під охороною. Мною зацікавилася преса.

— Я знаю, — мовив Дарк. — Мав нагоду розмовляти з Джефкотом із “Діспетча”.

Вона поволі пила з чарки.

— Поле, — спитала занепокоєно, — ви таки збираєтесь опублікувати цю історію?

— Атож, — твердо відказав Дарк.

— Ви… ви гадаєте, це буде розумно?

Він здивовано звів на неї очі.

— Я хочу сказати тільки от що, — вела вона далі. — Коли вже на те пішло, то чого, ви сподіваєтесь цим досягти? Рекламні трюки — звичайнісінька річ, і далеко не всі вони чисті з погляду етики. І цей такий самий, з тією тільки різницею, що він якнайближче торкається мене.

— До чого це ви ведете, Мері? — спитав Дарк.

Вона присунулась ближче і серйозно глянула йому в очі.

— Я надто багато втрачаю, Поле. Коли говорити цілком щиро, фірма “Черіл” дала мені те, чого я ніколи в житті немала. Колись я спробувала стати акторкою і зазнала невдачі. Тепер становище змінилося. Цей дослід міг би звести мене на ноги й відкрити переді мною непогане майбутнє.

— Але ж це майбутнє за всіх обставин залишиться за вами, — зауважив Дарк. — Потерпіти можуть Еміль Фасберже і його фірма, але особисто вас це не зачепить.

— Це виставить мене як дивовижу, — мовила вона.

— Вас однаково трактуватимуть як дивовижу, Мері. В тому-то й полягає мета всієї рекламної кампанії— показати, як завдяки “Врододію” проста, майже негарна дівчина стала чарівною красунею. Яка ж різниця, коли “Очевидець” розкриє, як воно було насправді?

— Така сама, як між Попелюшкою і жалюгідною піддослідною свинкою, — гірко відказала вона.

Дарк терпляче зітхнув і закурив сигарету.

— Послухайте, Мері, — мовив він. — Давайте подивимося на речі просто. Насамперед ви працюєте для “Очевидця”, пам’ятаєте? По суті, ви співробітниця мого відділу, яка має постачати відомості про цю облудну рекламну авантюру. Я визнаю, що ми й досі нічого вам не заплатили, але можу завтра ж влаштувати вам аванс — ну, скажімо, фунтів п’ятсот, — аби тільки ви не забували, кому маєте служити.

— Таж не про гроші мова, Поле! — сердито заперечила вона. — Невже ви не розумієте? Я взялася до цього, щиро маючи на меті інтереси “Очевидця” — ваші інтереси, коли на те пішло. Але тепер це вже не тільки збирання відомою тей для журнального репортажу. Вони зробили зі мною таке перетворення, якого я й уявити собі не могла, і мене це тішить. Мені подобається бути вродливою й носити гарні сукні. Це може стати для мене початком справжнього життя, Поле. Дуже вас прошу, не руйнуйте його.

Дарк з хвилину мовчки ходив по кімнаті, засмучений і похмурий.

— Це говорите ви чи Фасберже? — спитав він нарешті.

— Фасберже нічого про вас не знає. Ані того, що я зв’язана угодою з “Очевидцем”. Та й, зрештою, мені байдуже до Фасберже чи до будь-кого з них…

— Ви думаєте тільки про себе, — закінчив він.

— Не тільки про себе. Я думаю і про вас. Невже ви й досі не зрозуміли, Поле? Я люблю вас.

— Дотепно, нічого не скажеш, — кисло промимрив він. — Давайте закохуватись і забудьмо й думати про викриття “Черіл”. Це ідея Фасберже чи ваша власна?

— Я кажу правду, — просто мовила Мері. — Я не наважувалася сказати цього раніше. Мені бракувало сміливості. І коли я можу сказати про це сьогодні, то тільки завдяки тому, що зробила для мене фірма “Черіл”.

Дарк ніжно взяв дівчину за руку і підбадьорливо усміхнувся до неї.

— Давайте не будемо говорити про кохання, принаймні не тепер, — тихо мовив він. — Нехай лишень скінчиться вся ця бісова історія і ми знову станемо самі собою — отоді можна буде повернутися до речей, які справді щось важать. А поки що ми обоє втягнуті в досить неприємну інтригу і мусимо зберігати чисто ділові стосунки.

— Все буде так, як ви скажете, — погодилась вона.

— Сьогодні я радився з відповідальним редактором. Він сказав приблизно таке: друкуйте, і хай вони згорять.

— Цебто — друкуйте, і хай ми всі згоримо.

Він закурив нову сигарету й замислено подивився на дівчину.

— Я добре розумію вас, Мері. Розумію, як ви хочете зберегти все, що дав вам цей дослід. Я також хочу, щоб ви його зберегли. Якби я хоч на мить припускав, що наше викриття вам серйозно пошкодить, то, не вагаючись, відмовився б од нього.

— Хотіла б я знати… — пробурмотіла вона. — Хотіла б знати, чи ви думали коли-небудь про мене інакше, ніж про джерело інформації, що ним можна скористатися задля вигоди “Очевидця”?

— Влучний удар, — зауважив він, криво посміхнувшись. — Так от, я мушу докладати всіх зусиль, аби не перейматися тим, що ви на сьогодні чи не найвродливіша жінка в Європі, а може, й на всій східній півкулі чи навіть у цілому світі. Я повинен робити своє діло і робитиму його доти, доки стане моїх сил.

— Ви дуже наполегливий, — мовила Мері.