Для загального добра
Шрифт:
— Або підстрелити, знаєте, зайця та спекти до бурячків у сметані …
— Тьфу!.вчіть-бо, бо слина котиться …
Тихович з ганку прислухався до тої розмови, зморщивши чоло. Очевидячки, і його дратувала прикра ситуація.
Нарешті задиханий сотник оповістив, що кватири знайдено. Обидві каруци рушили, і наші подорожні так-сяк розташувалися.
Коли за кілька хвилин робітник ніс з шинку карафку вина, молдувани кидали услід йому гнівливі погляди, вигукуючи з обуренням:
— Анцихристи!.ч, самі п’ють вино, їм воно нічого не вадить, а людям рубають виноградники, бояться, бач, щоб люди не вмирали, бодай би ви самі виздихали, анцихристи!
В невеличкій,
Рудик витирав склянки на вино, різав хліб.
— І де той Тихович вештається? — бурчав імпровізований кухар. — Яєчня вже готова, а його десь носить …
— Принесло вже і, як бачу, в самий час!.обізвався Тихович на порозі. — Треба було поглянути, як там розташувались робітники.
Савченко загасив бензинку, тріумфально поставив на стіл яєчню і з вншуканими рухами, церемоніально запрохав товаришів на обід.
Розмова стихла; чутно було тільки, як працювали молоді шелепи та булькало вино при наливанні у склянки.
По заспокоєнню голоду Савченко сповнив склянки, закурив цигарку і звернувся до Тиховича.
— А тепер. коли «жолудкове питаннє», як кажуть галичани, залагоджено, мушу поділитися з вами сумним спостереженням, що наша хазяйка пеклом дише на нас. Мені, знаєте, треба було вмитися з дороги. Я й звернувся до хазяйки. «Де у вас вода?» — питаю її ввічливо так. — «У Пруті». — відказала мені дама. «Це ми знаємо, — кажу я, — а чи не можна б звідси трохи взяти?» — та й подався до діжчини. Ех, як не скочить моя мегера, як не вихопить діжку в мене перед носом, як не забелькоче!.е, — кажу, — мадам, навіщо ж так хвилюватися? Це і на нерви шкодливо, і колір личка може зопсуватися, хоч воно й так у вас нагадує торішню мамалигу». І що ж, ви думаєте, відказала вона на таке dictum? Отож нічого не відказала, а тільки плюнула, так-таки й плюнула на вічний сором прекрасній половині роду людського …
Рудик сміявся.
— Ну, цього факту хіба не запишете собі іп libris amoris? Та хіба ж тільки хазяйка наша?!.додав він. — Всі вони, усі молдувани дивляться на нас, як на Boporif1 своїх, у ложці води ладні втопити нас.
— І не дивниця, — обізвався Тихович. — Приїздять в село якісь люди, що не знають Їх мови, через що не можуть порозумітися з ними, не п)итаючись, йдуть на виноградники, рубають їх, палять… За що? нащо? яким правом? Незвісно. Та й виясни ж такому молдуванові, темному, неосвіченому, що філоксера, той страшний шкідник винограду, може з часом знищити всі виноградники, хоч тепер не видко ще руйнуючої сили того маленького, а сильного ворога!.н не пійме віри. Виясни господареві, у якого зрубано виноградник, що це зроблено для загального добра, для забезпеки сусідніх виноградників від зарази!. ж він потішиться таким поясненням? Або обіцяй другим, що ми не пустимо на їх садки філоксери, коли від самого початку існування комісії аж досі не було ще Прикладу, щоб вдалося нам цілком очистити від філоксери виноградники в якому-небудь селі …
— Амінь, — перехопив Савченко. — Я давно вже кажу, що наша праця, наша йолопська праця нікому не потрібна … На цю псевдоборотьбу з філоксерою ми, мов у бочку Данаїд, кидаємо гроші, силу, час …
— Вибачайте, — перебив його живо Тихович. — Ви не дали мені сказати, що дорогу до кращих результатів запиняє нам та ж сама темнота молдуван, бо, замість помагати
— Щасливий, хто вірить!.я таки думаю, що ми просто воду міряємо …
— Коли б я був одної з вами думки, я б зараз кинув службу, — вмішався Рудик.
— Ф’ю-ф’ю-ф’ю!.засміявся Савченко. — Хіба я дурний кидати службу, коли мені за неї гроші платять!.аєте приказку: дурний дає, розумний бере …
— На цю приказку я міг би вам дещо відповісти, але маєте щастя, що хочу спати, — сказав Рудик.
Він встав із-за стола і простягся на лаві, сягнувши довгими ногами аж до протилежної стіни.
За його прикладом обляглись і Тихович з Савченком.
До вечора, коли повернули з поля молдувани, звістка про приїзд «докторів» облетіла ціле село. Молдувани купчились на вулицях. Скрізь помічалося роздратування, чути було лайку, прокльони. Діди правили щось про гріхи та останній час, молодші нахвалялися не пустити ворогів на виноградники, перестріляти з рушниць, розсудливі гамували запал. На вулиці колотилося, як в горшку колотиться. Замфір шкилював примаря, називаючи його хабарником за те, що :пустив у село комісію. Але справа від цього не поправлялася, ба й не вияснялася: молдувани не знали довідне, що робитимуть з їх виноградниками, який завбільшки той камінь, що завис над їх головами. Серед моря самих дивоглядних поголосок, спліток, яких не шкодувала роздратована жінота, годі було орієнтуватись.
— Ходім краще до докторів, — гукнув врешті Замфір, — та розпитаємося, чого їм треба від нас.
— Ходім, ходім!. розумна рада!.згодилась громада, подаючись до Тиховичевої кватири.
Декілька молдуван вступило в хату.
— А чого вам треба, люди добрі? — звернувся до них по-московськи Тихович.
— Не розуміємо московської мови!.ли приїхав у наш край, хай говорить по-молдуванськи!.крикнув хтось з гурту.
Кров вдарила Тиховичеві в обличчя. йому стало соромно.
— Добре, я говоритиму по-молдуванськи, тільки не знаю, чи зрозумієте гаразд, бо я не дуже знаю вашу мову.
— Нічого, зрозуміємо …
— Так скажіть же мені насамперед, чого ви хочете від мене? — удруге поспитав Тихович.
— Ми хочемо знати, чого ви приїхали у наше село? — виступив Замфір.
— Мене прислано сюди обдивитися ваші виноградники і таким робом дізнатися, чи нема там філоксери.
— Філоксера? Що таке філоксера? Що це за вигадки? — гуділо в юрмі.
— Філоксера — це така рослинна воша, як от буває на кукурудзі, огірках, кропиві та других рослинах, тільки ще менша. Вона живе на виноградних корінцях, висисає з них сік — і через те кущ засихає …
— Цього ніхто з нас не бачив!.нас її немає!.арі люди скільки живуть, а такого не бачили. Не вірте, це він зуби нам замовляє!. брехня!.ві податки з нас хотять витягти, от що!.аємо їх!.хвилювались роздратовані попередніми поголосками молдувани.
— Я не кажу, що філоксера є на ваших виноградниках, бо я ще не обдивлявся їх. А що старі люди не бачили її, як кажете, досі, так це тому, що лиш недавно завезено в Бессарабію шкідника цього з-за кордону на лозах виноградних, і він не встиг ще дуже розмножитися.