Дон Кіхот
Шрифт:
— Ти правду кажеш, хоч одного ворога здихаємось, — відповів Дон Кіхот.
Поки він добував меча, щоб здійснити пораду Санчо, до них підбіг зброєносець рицаря, вже без свого страшного носа, і почав голосити:
— Що ви робите, сеньйоре Дон Кіхот? То ж коло ваших ніг лежить бакалавр Самсон Карраско, приятель вашої милості, а я — його зброєносець.
— А ніс? — спитав Санчо, побачивши його без колишнього бридкого носа.
— У мене в кишені, — відповів той і, засунувши руку в праву кишеню, витяг звідти свій описаний уже штучний ніс.
Придивляючись до зброєносця пильніше, Санчо, нарешті, здивовано й голосно скрикнув:
—
— А хто ж інший! — відповів позбавлений носа зброєносець. — Я і є Томе Сесьяль, куме й приятелю Санчо. Зараз розкажу вам про всі хитрощі й вигадки, через які я опинився тут, а ви й собі просіть та благайте вашого пана, щоб він не торкався, не поводився погано, не поранив і не губив Рицаря Лісу, що зараз лежить коло його ніг. Будьте цілком певні, що це — відважний, але нерозважливий бакалавр Самсон Карраско, наш земляк.
Тим часом Рицар Лісу прийшов до пам’яті, і Дон Кіхот, побачивши це, приставив йому до обличчя вістря меча й сказав:
— Смерть вам, рицарю, якщо ви не визнаєте, що незрівнянна Дульсінея Тобоська переважає вродою вашу Касільдею Вандалійську. Крім того, ви мусите пообіцяти, якщо лишитесь живий після такого падіння, що поїдете до Тобоса, з’явитесь перед нею від мого імені і здастесь на її волю. Якщо вона звільнить вас і не залишить у себе, ви мусите вернутися і знайти мене. Це буде не важко, бо сліди моїх подвигів покажуть вам місце мого перебування, і ви розкажете мені, як відбулося ваше побачення. Така умова, згідно з договором, що ми склали перед битвою, не порушуватиме звичаїв мандрівного рицарства.
— Визнаю, — сказав Рицар Лісу, — що розірваний і брудний черевик сеньйори Дульсінеї Тобоської кращий за нечесану, хоч і чисту бороду Касільдеї. Обіцяю піти й повернутися від неї, а також надати вам особисте та докладне повідомлення про те, що ви просите.
— Ви повинні визнати й повірити, — додав Дон Кіхот, — що рицар, якого ви перемогли, не був і не міг бути Дон Кіхотом Ламанчським, а був кимось іншим. Я й сам визнаю і вірю, що ви, хоч і вдаєте із себе бакалавра Самсона Карраско, насправді — не він, і тільки здаєтеся мені ним. Це мої вороги надали вам його вигляду, щоб я стримав свій гнів і без гніву використав славу моєї перемоги...
— Все це я знаю, гадаю і почуваю, як вірите, гадаєте і почуваєте ви, — відповів рицар. — А тепер дозвольте мені підвестися, якщо удар від падіння не заважатиме цьому, бо я в досить поганому стані.
Дон Кіхот і Томе Сесьяль допомогли рицареві встати, а Санчо, не зводячи з останнього очей, весь час розпитував зброєносця, і його відповіді яскраво свідчили, що зброєносець таки справді Томе Сесьяль, як він і казав. Про те, острах, що викликали у Санча слова Дон Кіхота про обернення Рицаря Лісу на бакалавра Карраско, не дозволяв йому вірити тому, що він бачив на власні очі; і пан, і слуга так і лишилися зі своєю помилкою. Рицар Лісу і його зброєносець, пригнічені нещастям, похмуро розлучилися з Дон Кіхотом та Санчо і поїхали шукати місця, де б можна було перев’язати ребра та покласти до них припарки, а Санчо зі своїм паном поїхали далі до Сарагоси.
РОЗДІЛ X
Надзвичайно вдоволений, гордий собою й величний їхав Дон Кіхот, перемігши такого відважного рицаря, яким він уявляв
Та Дон Кіхот гадав одне, а Рицар Лісу інше, бо тепер думав він лише про те, щоб, як сказано, покласти собі припарки.
Бакалавр Самсон Карраско порадив Дон Кіхотові продовжувати свої рицарські вчинки внаслідок попередньої змови між ним, священиком і цирульником, яку вони склали, обмірковуючи засоби повернути нашого рицаря до мирного й спокійного життя дома, де його не турбували б ті нещасливі пригоди. На цій нараді було одноголосно ухвалено пропозицію Карраско дати Дон Кіхотові змогу виїхати ще раз (бо втримати його здавалось неможливим), а Самсон мусив був у вигляді мандрівного рицаря зустрітися з ним на дорозі, викликати до бою і перемогти. Це, гадали вони, буде зовсім легко. Перед боєм же вони мали домовитися, що переможений здасться на ласку переможця, який, подолавши Дон Кіхота, повинен був вимагати, щоб той вернувся додому і не виїздив із села два роки або до того часу, поки не дістане іншого наказу. Не було сумніву, що переможений Дон Кіхот, щоб не ламати рицарських законів, скориться і в своїй самотності або сам позбудеться свого божевілля, або їм пощастить добрати яких-небудь ліків проти його хвороби.
Самсон згодився, а на роль зброєносця запропонував свої послуги Томе Сесьяль — кум і сусід Санчо — весела й розумна людина. Самсон озброївся, як це вже говорилося, а Томе, щоб його не впізнав кум під час побачення, приладнав до свого носа ще штучний, і отак вони поїхали слідом за Дон Кіхотом і Санчо і зустрілися з ними в лісі, де сталося те, про що читав уважний читач.
Томе Сесьяль, побачивши, як погано кінчилися їхні бажання і до чого привела їхня подорож, сказав бакалаврові, що він вертає додому.
— Це ваше діло, — відповів Самсон, — але гадати, що я вернуся назад раніше, ніж поб’ю Дон Кіхота ломакою, значить гадати щось неймовірне. Тепер я шукатиму його не з бажання повернути йому розум, а виключно з почуття помсти, бо великий біль у боках не дозволяє мені бути милосерднішим.
Отак розмовляючи, вони дісталися села, де їм пощастило знайти лікаря, що почав лікувати бідолашного Самсона. Томе Сесьяль поїхав додому і покинув бакалавра обмірковувати свою помсту.
РОЗДІЛ XI
Веселий, вдоволений і радісний продовжував Дон Кіхот свою подорож, вважаючи себе після такої перемоги найвідважнішим мандрівним рицарем свого сторіччя. Всі пригоди, що могли трапитися з ним далі, він наперед уже вважав доконаними й доведеними до щасливого кінця. Він не надавав великого значення ні чаруванням, ані чарівникам, не згадував про силу побоїв, що доводилося йому діставати під час своїх рицарських пригод; забув про каміння, яким вибито йому половину зубів, про невдячність галерників і про зухвалість та дрючки янгуесців. Він казав сам собі, що, коли б добрати способу зняти чарування з сеньйори Дульсінеї, він не заздрив би тоді навіть найбільшому щастю, якого будь-коли зазнав або міг зазнати найвправніший мандрівний рицар минулих часів. Такі були в нього думки, коли Санчо сказав: