Драма в учительській
Шрифт:
Обидва всміхаються.
Н і н а. Хлопці!
С л а в а. Так, ну то про Засєку. Темочку ж ми знайшли!
Сергій (іронічно). Кожна людина по-своєму прекрасна.
С л а в а. Оце правильно.
Ю р а (від дверей, він повторює щойно підслухане). «Вдарити людину це взагалі злочин. А він же вдарив комсорга!»
Слава. Ху! Знає, куди повернути.
А лла . Що ж тепер буде?
Сергій. Побачимо.
Сла в а. Мудро сказано.
Се р г і й. А що
А л л а. І за що вона Валеру не злюбила?
Сергій. Вона просто злюбила Засєку.
Слава. Ближнього свого.
Ніна. До чого тут це? Якби ви були на місці Ігоря, то Валеру не захищали б.
С е р г і й. А ніхто його і не захищає. Просто я на місці Ігоря вліпив би йому теж. А то стоїть, посміхається.
Ніна. Це навіть якось мужньо. Адже він сильніший од Валери.
А лла. Чому ж він у поході дав Валері здачі, коли він такий мужній?
Ніна. Ну, знаєш, кожного разу підставляти ліву щоку — приємності мало.
С л а в а. І все ж незрозуміло: за віщо Валера його? Усе було тихо-мирно. Про щось там Інночка говорила. Потім Ігор підвівся... І тут Валеру штрикнуло чимось.
Юра (од дверей). «Таким не місце ні в школі, ні в комсомолі». (Іде до друзів.)
Алла обхоплює щоки долонями, тужливо дивиться на друзів.
С л а в а. Так, лажа.
Се р г і й. Я все ж не гадав.
А л л а. Що ми стоїмо? Адже виключать!
С е р г і й. А що нам — бігти гуди?
С л а в а. Та ні, так одразу не виключать. Спершу збори будуть, комітет, а потім...
Алла. Що?
Сергій. От-от.
Н і н а. А потім виключать, ти що, не розумієш?
Слава. Але ж можна... можна поговорити з хлопцями.
Н і н а. А то ти не знаєш наших хлопців. Будуть собі сидіти, як тоді, з Севкою, й очі витріщати.
Алла. Стривайте. Адже... Я чула, що Ігор мав виступати на зборах як комсорг і захистити його. Хто пам'ятає?
С л а в а. Та ніби..
С е р г і й. Я пам'ятаю. Я ще сам тоді з ним говорив. І Нінка була.
Ніна. Так. Але якось дивно все вийшло.
А л л а. А саме?
С е р г і й. Я був певен, що все скінчиться добре.
Н і н а. І я. Прибігає раптом Інночка у клас і оголошує: «Після уроків — збори». Ми до Ігоря: «В чому справа?» А він: «Та Севку бачили в якійсь компанії, біля «Дружби» гроші качав. Тільки я вам поки що нічого не казав». Ми до Севки: «Це правда?» А він: «Та ні. Я із знайомими хлопцями стояв, тут до них іще двоє підходять, із двадцятого номера. Я їх перед тим кілька разів усього бачив. Тут народ із кінотеатру посунув. Дивлюсь — ті двоє до одного підійшли, до другого... Я вже потім здогадався, в чому справа. Ми недалеко стоїмо, кодляк ніби, а ті гроші збирають. Що ж,— питає,— буде?» Ми знов до Ігоря: «Не винен Севка». А він: «Ну, не винен, то скаже усе, як було, і край. Збори вже призначили, там і розберемося».
Сергій. Розібрались.
Ніна. Ага. Ви ж там були?
А л л а. Я хворіла.
Ю р а. А я змився. У мене
С л а в а. Я був.
Н і н а. Ну от. Почалися збори. Інночка каже: «До нас дійшов обурливий факт. Учень нашого класу разом із якимись мерзотниками силою відбирали гроші у перехожих». Ну, Севка схопився. «Це брехня!»— кричить. А вона: «Ми тобі слова не давали, і взагалі, як ти розмовляєш з дорослими?..» Тут іще старша піонервожата чогось підійшла, так вони вдвох на нього як накинулись — і вчиться погано, а в житті класу не бере участі, ну і так далі. Ледь не з першого класу все згадали. Добре, що він комсомольцем не був, а то ще й з комсомолу потурили б.
Слав а. Так, було спечно.
А л л а. А Засєка?
Н і н а. А Ігор якось дивно повівся. То він ніби нічого був, а під кінець узяв слово, це, каже, ганьба для класу. Сьогодні гроші, а завтра з ножичком піде... А Севка психонув, ну і... Чим скінчилося — самі знаєте.
10 р а. Але ж ви знали, що Севка не винен?
Слава. Здогадувались — так воно точніше.
Алла. Він же вам розповів...
С л а в а. А то він казатиме: «Так, це я. Я відбирав».
С с р г і й. Якщо чесно — я від Севки не чекав такого. Ми ж із ним у сусідніх парадних живемо, ну і... Я його знаю не лише по школі. До нас у двір кого не занесе. Гастроном поруч, от вони й товчуться у нас, в основному, звичайно, ввечері... Севка і хлопців знав більше, ніж я, і його знали. Мені з вікна на кухні видно. Не п'є...
Алла. Оригінально звучить. У восьмому класі хлопчик не п'є!
Н і н а. Ой Алко, ти мов з неба впала, чесне слово! А наші хлопці що з собою на вечори приносять? Так це ж у школу, і то...
С е р г і й. Не в цьому, звичайно, справа, але хлопець він нормальний.
Ніна. Знову!
Серп й. Ну, хороший хлопець. Нехай буде хороший.
А л л а. А як же Засска?
Слава. М-м-м...
Ніна. Та от він...
Алла. Він же спадлючив!
С е р г і й. Та взагалі...
Ю р а. А вона права.
Слава. Напевне.
Ніна. Та, знаєте... Ігор і підлість... Якось воно... Я розумію, не всі у класі його люблять, але якось воно не в'яжеться. Є в нього вади...
Слава. Ну, звичайно! Просто раніше ми цей вчинок називали по-іншому. Тобто пояснювали собі інакше. От Нінка казала...
Ніна. Що?
С л а в а. Та зажди. Що ти сказала? «Якось дивно він повівся», ще хтось подумав: «Не те він говорить», ще хтось — іще щось, а от про підлість...
Н і н а. Так він Севку й захищав.
Слава. Почав за здравіє, так. Мовляв, стільки вчилися разом, і хороший хлопець, та те, та інше — всі й вуха розвісили. А потім якось несподівано повернув. (До Сергія.) Пам'ятаєш? «Гірко зневірятися, та несправджень сподіванки...» Та як поніс. Я сам тоді сидів і думав: дурень він, чи що? А він — ні, не дурень. Він — гірше. Я все гадав, що це його навмисне настрахати хочуть. Хоч і не винен, а так, про всяк випадок. Адже Ігор знав, що Севка не винен.
Н і н а. Та він теж міг... (Із притиском.) Здогадуватись. Як і ви.