Драма в учительській

Стельмах Ярослав Михайлович

Юра. Ну, гаразд, здогадуватись! Але ж ми всі разом учимося. Невже йому Севки не шкода було? З першого ж класу разом. (До Сергія.) А ти чого мовчав? Ви ж із ним у сусідніх під'їздах живете.

С е р г і й. А я... Дивлюсь — усі мовчать, ну, думаю, так і потрібно.

А л л а. А твоя голова де?

Юра. Та-ак. Цікава виходить історія. От якби я тоді був...

С е р г і й. А що ти! Сидів би глухо. (Ніяково зам’явся.) Якось навіть незручно,

коли всі сидять, схоплюватись. Я взагалі на людях гублюсь.

А л л а. От тому й сидять, що такі ж... сором'язливі.

С с р г і й. А то ти не така!

А л л а. 1 я така ж. А от зараз піду й скажу.

Ніна. Що?

Слава. Ждуть тебе!

Н і н а. З квітами.

Сергій. Про Севку ти скажеш? Зараз? Навіщо?

Алла. Навіщо про Севку? Про Засєку.

Ю р а. А що? Правильно.

С л а в а. І що ти скажеш?

Алла. Про його підлість скажу.

Юра. Правильно.

Н і н а. Та ні, хлопці. Він же хотів як краще. Он навіть Серьозі обіцяв..

Слава. Обіцяв!

Ніна. Ну, розгубився, може. Все ж таки Ігор не така людина...

А л л а. Це ти все не можеш повірити, що він не така людина, а мені це давно зрозуміло. Така! Він обіцяв заступитися, коли Інночка йому тільки сказала про збори. Тоді він іще не знав, як усе обернеться.

Ю р а. Правильно!

Сергій. Та взагалі...

А л л а. А побачив, що на Севку по-справжньому покотили, і собі туди ж. Аби не проти Інночки.

Ніна. Ні, Алко, він Інночку сам не любить, принаймні так до неї ставиться..

А л л а. Не любить, а підспівує. А то ще й піонервожата. Чого вона прийшла?

Ю р а. Це її Інночка підбила.

Алла. Коли щось погане скоїться, то вони всі тут як тут, а коли нормально, то їх і не затягнеш.

С л а в а. А потім вони утрьох пішли до директора, і вийшло, що клас підтримує..

Сергій. Просить.

Слава. Клас просить...

Ніна. Але ми про це вже потім дізналися.

Алла. Все потім. Усе потім!

С л а в а. А хто винен?

А л л а. От чому так? Кожен із нас нормальна... (Кидає погляд на Сергія.) От, Господи, причепилось до мене це слово. Ну гаразд, хай буде... Нормальна людина. А разом ми — ні се ні те. Навіть дивно якось. Власне, мені це лише зараз на думку спало,га?

С е р г і й. Та взагалі...

А л л а. Як же нам тепер Севці у вічі дивитись? Він же надіявся на нас.

Слава. Запізніле каяття.

Алла. Краще запізніле. От і зараз — за дверима вирішується доля людини...

Ніна. Прямо тобі й доля.

Алла. Ну, багато що в його житті. Щось значне.

Слава {іронічно). Ой, для Валери ця школа має таке значення.

Алла. Адже ти його не знаєш. Адже ти нічого про нього не знаєш, як і про кожного з нас. Як і ми про тебе.

Слава. Мабуть...

Ю р а. Ану! (Мовби

згадавши про свої обов'язки, підходить до дверей і прикладає до них вухо.)

Алл а. Ну от, а тут перед учительською зібралося лише п'ять чоловік. Із тридцяти чотирьох. І то невідомо чому.

Ніна. Вже чому ти тут — відомо всім.

А л л а. А ти?

Ніна. Я? Так просто.

Алла (до Слави). А ти?

С л а в а. А мені додому йти неохота. Нудьга вдома, знаєш. Усі на роботі...

А л л а. А ти, Ссрього?

Сергій розводить руками.

Юра (від дверей). Тихше, ви! «Передати справу». А куди передати — не почув.

А л л а. У міліцію?

С е р г і й. У дитячу кімнату?

Н і н а. До суду?

С л а в а. Та ти що — до суду!

Ю р а. Не знаю. (Знов слухає.)

Слава. 1-і, хлопці. А що я згадав!

Сергій. Ну?

Слава. Адже про Ленку Короткову хто перший розказав?

Алла. Що?

Сергій. Ну?

Ніна (з удаваною байдужістю). Подумаєш. У нас по школі і не такі плітки ходять.

Слава. Ходять то ходять. А просто цікаво, певно, декому дізнатись, я гадаю...

С е р г і й. Та кажи вже. Чого кота за хвіст тягнеш.

Слава. Що Ленка, мовляв, за Ігорком бігає і страждає від кохання без взаємності.

Сергій. Ти, хлопче, це...

Ніна одвертається від Слави — їй неприємно це слухати,

а він обходить її, щоб зазирнути в обличчя.

Слава. Було діло. Не здогадуєтесь хто?

Н і н а. А яка нам різниця.

С л а в а. Бо розповів... Ігорок!

Ніна (здригається). Брешеш!

С л а в а. Та ще й деякі подробиці. Досить цікаві.

Ніна. Ні!

Слава. Так, Ніночко. У мене й свідки є. Ми тоді ще курили у дворі за дошками. Перед хімією. На великій перерві. Я, Шурка Балабан і Ігорок. Ну, а тут ви йдете з Алкою і Ленкою. Шурка каже Засєці: «Щось Нінка на тебе поглядає».

Сергій. Кінчай!

Слава. Народ же хоче знати правду. Будь ласка. А Ігор: «Що з Нінки толку? Я, каже...» (Очікувально дивиться на Ніну.) Ніна (з зусиллям). Перестань. Не треба.

С л а в а. І в поході... (Лякається виразу Ніниного обличчя.) Ти що, Ніно! Це він здуру, га?

Ніна (повільно). Так-так, здуру. (Затуляє обличчя долонями й вибігає.)

Алла. Навіщо ти?

С е р г і й. Ну й дурень!

С л а в а. А я тут при чому? Я ж не набивався. Розказав усе, як було. Ще й не все. Він же...