Драма в учительській
Шрифт:
Литвин. Ага. Зв'яжіть його, зв'яжіть.
Інна Йосипівна розводить руками — мовляв, чого від нього ще чекати. Виходить.
Ніна Семенівна. Ну, Литвин, що ти вже накоїв? Знов у вікна лазив?
Литвин дивиться перед собою.
(До Засєки.) Що там у вас трапилось, Ігоре?
Той тільки стенає плечима — не хочеться йому нічого пояснювати.
Нервово постукує долонею по столу Наталія Анатоліївна (даремно
Юра відмахується: одчепись.
Юра (голосним шепотом). Валеро! Валеро!
Литвин обертається на шепіт, але Юра вже зник.
Заходить Інна Йосипівна.
Інна Йосипівна (Юрі за двері). Іди, йди. Нема чого тут тобі робити. (До всіх.) Зараз Савелій Григорович звільниться і прийде. (Пильно дивиться на Литвина, обходить його півколом.) Ну, Литвин, як же ти дійшов до такого життя, га? Як докотився? (До Засєки.) Сідай, Ігоре.
Засєка не сідає, а одступає трохи до шафи.
(До Литвина.) Як же ти думаєш жити? Що з тебе вийде — ти замислювався коли-небудь?
Литвин так само дивиться в одну точку.
Ніна Семенівна. Та в чому ж справа? Скажіть уже.
Інна Йосипівна. А от нам зараз Литвин скаже. Ну, Литвин, ми слухаємо тебе. Розкажи нам, Литвин...
Литвин.Розкажи, розкажи мені, поле: Чого рідко ростуть колосочки?..
Інна Йосипівна (ляскає рукою по столу). Це не урок літератури! Ко-ло-со-чок! Во-лошка в житі! Ти краще розкажи мені, ось учителям, де ти виховувався, де ти навчився цього бандитизму?
Зоя Іванівна. Та, зрештою, що ж скоїлося?
Рвучко заходить Савелій Григорович.
Савелій Григорович. Добридень, товариші, ще раз. Що, всі вже розійшлися?
Наталія Анатоліївна {не дуже голосно). А кому хочеться до ночі тут сидіти?
Савелій Григорович. Хто хоче піти — будь ласка, товариші.
Наталія Анатоліївн а. Та ні. Нам, молодим педагогам, це дуже корисно.
Савелій Григорович. Яз вами згоден.
Наталія А н а т о л і ї в н а. Не зі мною, а з Інною Йосипівною. (Підкреслено вклоняється Інні Йосипівні.)
Інна Йосипівна (не хоче помічати іронії). Ми от зібралися, Савелію Григоровичу... Я привела Литвина, тому що... тому що... (Раптом схлипує.)
Загальне сум'яття. Наталія Анатоліївна здивовано дивиться на
вчительку, Ніна Семенівна квапиться із склянкою води, Зоя Іванівна
підводиться із зошитом у руках; Литвин недовірливо косує на Інну Йосипівну, Савелій Григорович намагається її заспокоїти.
Савелій Григорович. Ну, Інно Йосипівно... Ну що ви? Якось... Ось... {Береу Ніни Семенівни склянку.) Ковтніть.
Інна Йосипівна (одводить простягнуту руку, заспокоюється). Коротше, гак, Савелію Григоровичу... Пробачте... Сьогодні після уроків я проводила комсомольські збори у дев'ятому... У своєму класі. Було поставлено питання і про переобрання комсорга. Учні запропонували залишити комсоргом Ігоря Засєку...
Тут Литвин голосно гмукає. Всі повертаються до нього, а Інна Йосипівна із притиском веде далі.
Запропонували залишити, і цілком заслужено, Ігоря Засєку, коли раптом Литвин скочив зі свого місця і... (Голос її зривається, але вчителька опановує себе) І вдарив Ігоря в обличчя. Рукою.
Усі вражено дивляться на Литвина, але він стоїть так,
немов його це аж ніяк не обходить.
Савелій Григорович (підходить до Засєки). Дуже вдарив?
З а с є к а (недбало махає рукою). Та-а!
Савелій Григорович (із якоюсь навіть цікавістю, проте висловимося точніше — цікавістю презирливою, вивчає якусь мить Литвина). Та-ак...
Інна Йосипівна. Хіба справа у тому, як ударив? Ударив! В обличчя!
Савелій Григорович. І за що ж ти його? Вершителю доль!
Литвин. Він знає за що.
Савелій Григорович. То й нам розкажи.
Інна Йосипівна. За це й п'ятнадцять діб можна дістати.
Л и т в и н. Ви краще свого Засєку на п'ятнадцять діб. Більше користі буде.
Інна Йосипівна. Що значить «свого»? (Каже усім, мовби шукаючи підтримки.) Активіст. Відмінник. Був головою піонерського загону. Позаторік став комсоргом. У художній самодіяльності... (Підходить до Засєки, бере його за руку вище ліктя.) Та, зрештою, всі ви знаєте Ігоря. А на олімпіаді, ось нещодавно, він здобув друге місце. (До Литвина.) А ти... ти...
Л и т в и н. А я не здобув.
Савелій Григорович (до Засєки). Може, ти, Ігоре, поясниш?
Засєка махає рукою: що там пояснювати!
Не можемо ж ми сидіти цілий день і питати: «Що ти, Литвин, скажеш, а що ти, Засєка?» Скажіть уже хоч що-небудь. (Звертається скоріше до Засєки.) Не мовчіть.
Засєка. Ну, йшли збори. Висунули мою кандидатуру. Інна Йосипівна говорить: «Скажи кілька слів». Я підвівся, подякував за довір'я, і тут Литвин підскочив і... Якось збоку підскочив. Я й не помітив.
Інна Йосипівна. Скажу прямо, я не можу цього не сказати, вчинок Литвина — закономірне продовження, гідний, чи що, вінець обраної ним лінії поведінки. Мене вже давно тривожить цей хлопець, цей юнак, і я хочу просити вас, Савелію Григоровичу, та й моїх колег допомогти мені.