Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
— Джедідія, це ще не найстрашніше.
— Але що може бути страшніше? Пальці її нервово стиснули квітку, а голос, і без того ледве чутний, став ще тихіше.
— У Палаці з'явилися сестри Тьми. У темряві було погано видно, але Маргарита виразно уявила, як зіщулився при цих словах Джедідія.
Якийсь час тишу порушувало лише настирливе гудіння мошкари і хрипке дихання чарівника.
— Маргарита… Сестри… Ні, це неможливо! Та їх просто не існує!
Це всього лише міф. Казка.
— Ні, це не казка, Джедідія. Я знаю, про що говорю.
— Маргарита, благаю тебе,
Абатиса розгнівалася, бо Маргарита відмовилася передати послання пророка її помічниці, але в кінці кінців Маргарита добилася аудієнції, хоча користі від цього було небагато. Абатиса байдуже запитала, що означає «камінь у ставку», а коли Маргарита зізналася, що й сама не знає, суворо відчитала її за те, що та наважилася потурбувати її заради такої нісенітниці. Сестра вирушила до пророка за роз'ясненнями, але той геть заперечував, що взагалі щось комусь передавав, і абатиса просто сказилася від злості.
— Я всією душею бажаю, щоб ти мав рацію, — зітхнула Маргарита, — але ти помиляєшся. Сестри Тьми існують, і вони тут, серед нас. Ось чому я прийшла сюди вночі. Я хочу отримати докази.
— І як же ти збираєшся це зробити?
— Простежити за ними. Сьогодні вночі вони збиралися в Хагенський ліс, і я хочу з'ясувати, навіщо.
— А ти кого-небудь з них знаєш?
— Так, знаю. Не всіх, звичайно, але деяких.
— І хто ж це?
— Джедідія, я не скажу. Якщо вони що-небудь пронюхають, то вб'ють нас обох.
Краще я знайду докази і одразу доповім абатисі.
— Добре, але все-таки, як ти дізналася про них?
Маргарита напружено вдивилася в темряву. Начебто тихо. Мить повагавшись, вона зважилася:
— В однієї з сестер є якась магічна річ — атрибут чорної магії. Я бачила це в неї в кабінеті. Взагалі там повно всяких старовинних дрібничок, але ця статуетка привернула мою увагу. Розумієш, коли один з наших хлопчиків загинув, я прийшла до цієї сестри, щоб обговорити її доклад. Так от, я побачила, що статуетка стоїть у найдальшому кутку і ніякої пилу на ній немає. Вона була прикрита книгою — мабуть, від сторонніх очей, — але я все одно розгледіла.
— І це все? Тільки тому, що хтось витер пил з якоюсь статуетки, ти уявила…
— Ні. Ніхто не знає, навіщо потрібна ця статуетка, а в мене, коли з неї стерли пил, з'явилася причина про це задуматися. Я була дуже обережна, і ніхто не здогадався, чим я займаюся, але в кінці кінців я з'ясувала.
— І як же ти це зробила?
Вона згадала, як Натан взяв з неї клятву мовчати про те, хто розповів їй про статуетку.
— Це тебе не стосується.
— Але, Маргарита…
— Я сказала, тебе не стосується! — Відрізала вона. — І взагалі це не важливо.
Важливо лише те, що я це дізналася. Статуетка зображає людину, що тримає в руках кристал. Цей кристал називається квілліон.
— І що це значить?
— Це дуже рідкісний магічний кристал. Він має здатність витягати з чарівника магічну силу. Від подиву Джедідія на мить втратив дар мови.
— Звідки ти знаєш, що це квілліон, якщо він так рідкісний? Може, ти просто переплутала його з чимось схожим?
— Я могла б помилитися, якщо б їм не скористалися. Коли квілліон витягає з чарівника силу, він починає світитися оранжевим світлом. Його змушує горіти Хань чарівника, сила його дару. Я була в кабінеті буквально мить, але встигла розгледіти статуетку, що стояла за книгами.
На ній не було пилу, а квілліон горів помаранчевим світлом. Тільки тоді я ще не знала, що це таке. А коли дізналася, то відразу повернулася, щоб віднести його абатиси як доказ Але кристал уже не горів.
— А це що означає? — Злякано прошепотів Джедідія.
— Це означає, що сила чарівника покинула квілліон і перейшла до когось іншого. Квілліон — просто посудина для зберігання дару. Я думаю, Джедідія, що сестри вбивали чарівників і забирали їх дар собі.
Його голос затремтів.
— Тоді якою ж могутністю вони володіють? З даром чарівника…
Маргарита кивнула:
— Так. Вони володіють такою могутністю, яку ми навіть не в змозі собі уявити. І отже, вони дуже небезпечні. Якщо вони мене знайдуть, це страшніше, ніж будь-яка кара. Я не знаю, як їх зупинити. Ніхто не в силах змагатися з ними. Потрібні докази, щоб абатиса повірила мені: можливо, вона знає, що робити в такій ситуації. Я — ні. Єдине, чого я не можу зрозуміти, — як сестрам вдається вийняти дар з квілліона, дар чарівника. Його Хань має чоловічу природу, а сестри жінки. Жінка не може прийняти чоловічий Хань. Ймовірно, для цієї мети вони і використовують квілліон, а не забирають дар, коли вбивають чарівника. Але яким саме способом — розуму не прикладу.
— І все-таки — навіщо ти прийшла сюди? Вона мерзлякувато зіщулилась, хоча ніч була теплою.
— Пам'ятаєш той день, коли Сем Вебер і Невілл Ренсон отримали право зняти нашийники і покинути Палац? Джедідія кивнув:
— Так. Я тоді дуже засмутився, тому що Сем обіцяв зайти до мене попрощатися, а заодно похвалитися тим, що на ньому вже немає Рада-Хань. Але він так і не прийшов, а потім мені сказали, що він виїхав вночі, тому що терпіти не може слізних прощань. Тільки Сем був моїм другом і дуже ввічливою людиною. Піти не попрощавшись було зовсім на нього не схоже. Я був дуже засмучений, тому що від усієї душі хотів побажати йому щасливої дороги.
— Вони вбили його.
— Що?! — Джедідія відсахнувся. — О Творець, ні! — Його голос зламався. Ти впевнена? Звідки ти знаєш?
Вона поклала руку йому на плече:
— Мені теж видався дивним такий від'їзд, і я запідозрила, що сталося щось жахливе. І я вирішила поглянути на квілліон — чи не світиться він знову.
Але двері виявилися запечатані.
— Це нічого не доводить! Сестри іноді запечатують свої кімнати і кабінети. Ти сама так робиш, якщо не хочеш, щоб тебе турбували.