Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
Келен похитала головою:
— Не знаю. Він просто зник.
Річард до болю стиснув їй кисть.
— Що значить «зник»? Повернувся назад у зелене світло? Назад в Підземний світ?
Вона схопила його за пальці:
— Річард! Мені боляче!
Він відразу розтиснув руку.
— Прости. — Він поклав її голову на здорове плече. — Я не хотів. Пробач, будь ласка. — Він шумно зітхнув і додав:
— До сих пір не можу повірити, що я виявився таким дурнем.
Келен поцілувала його в шию:
— Мені було не так вже
— Я не про це. Бути настільки тупим, щоб викликати його з Підземного світу! Але ж мене ж попереджали. Я повинен був задуматися. Я повинен був відмовитися! А я, як дурень, думав тільки про одне і забув, що в світі є й інші речі! Тільки божевільний міг це зробити!
Келен здригнулася.
— Не говори так, — шепнула вона. — Ти не божевільний. — Вона встала і подивилася на нього зверху вниз. — Ніколи не смій так про себе говорити!
Він сів навпроти неї і знову поморщився, торкнувшись своєї пов'язки. Його пальці пробігли по її щоці і торкнулися волосся. Річард посміхнувся, і від цієї усмішки у неї защеміло серце.
Він подивився їй в очі.
— Ти найпрекрасніша жінка в світі. Я тобі вже говорив про це?
— Тисячу разів.
— І це правда. Я люблю твої зелені очі і твоє волосся. У тебе найкраще волосся, яке я бачив. Я люблю тебе більше всього на світі.
Келен намагалася утримати сльози.
— Я теж люблю тебе більше всього на світі. Будь ласка, Річард, пообіцяй, що ти ніколи не засумніваєшся у моїй любові. Що б не сталося.
Він погладив її по щоці.
— Обіцяю. Клянуся, що ніколи не засумніваюся в твоїй любові. Що б не сталося. Годиться? А в чому справа?
Вона притулилася до нього і, поклавши голову йому на плече, обняла його обережно, щоб не потривожити рану.
— Даркен Рал налякав мене, от і все. Я боялася, що він спалить тебе своєю рукою. Я думала, ти помреш.
Річард торкнувся її плеча:
— Так що ж там було? Я пам'ятаю, як він сказав, що я його викликав, тому що він мій предок, а потім сказав щось про клеймо Володаря. Потім я вже нічого не пам'ятаю. Що сталося?
— Ну… — Келен гарячково придумувала відповідний відповідь. — Він сказав, що затаврує тебе, тобто вб'є, а клеймо відправить тебе прямо до володаря.
Він сказав, що прийшов в наш світ, щоб остаточно розірвати завісу.
Потім він торкнувся тебе і обпік. Але він не встиг тебе вбити, бо я закликала блискавку, Кон Дар.
— Навряд чи це могло вбити його, розпорошити, або як ще називається те, що можна зробити з духом. Це було б занадто велике везіння.
Вона похитала головою:
— Я його і не вбила. Він відбив блискавку, у всякому разі, частково. Але мені здається, я його налякала, і він пішов. Не назад в зелене світло, а в двері.
Пішов, не встигнувши закінчити те, що хотів з тобою зробити. Просто пішов, і все.
Річард посміхнувся і міцно обняв її.
— Моя захисниця. Ти врятувала мене. — Він мить мовчав. — Отже, він тут, щоб порвати завісу. — Річард задумливо насупився. — І що ж сталося потім?
Келен твердо вирішила не говорити йому правди, але не могла винести його пильного погляду і уткнулась йому в плече. Вона напружено думала про те, як відволікти Річарда від цієї теми.
— А потім старійшини віднесли тебе сюди, і Ніссель зайнялася твоїм опіком.
Вона говорила, що опік жахливий, але компрес його швидко вилікує. Тільки тобі не можна кілька днів знімати пов'язку, щоб рана затяглася. — Вона погрозила йому пальцем. — Я тебе знаю. Ти захочеш зняти її якомога швидше. Ти думаєш, що завжди знаєш, як краще. Так от, нічого не вийде. Ти знімеш її, тільки коли я дозволю, Річард Сайфер.
Його обличчя спохмурніло.
— Річард Рал.
Келен подивилася на нього.
— Прости. Річард Рал. — Вона змусила себе посміхнутися. — Мій Річард.
Може, ти захочеш змінити прізвище, коли ми одружимося. Будеш Річард Амнелл. Чоловіки сповідниць зазвичай так і роблять.
Він усміхнувся:
— Мені подобається. Річард Амнелл. Чоловік Матері-сповідниці. Відданий чоловік. Люблячий чоловік. — Його очі знову затуманились. — Іноді я боюся, що сам не знаю, хто я або що я таке. Часом мені здається…
— Ти — частина мене. А я — частина тебе. Все інше не важливо.
Він неуважно кивнув. В очах його стояли сльози.
— Я хотів як краще з цією радою. Я сподівався знайти спосіб відвести біду.
А на ділі, як сказав Даркен Рал, зробив тільки гірше. Він має рацію, я просто дурень. І тепер у тому, що станеться, буде і моя вина.
— Річард, перестань. Ти змучений і поранений. Коли відпочинеш, ти знайдеш вихід. Все ще можна виправити.
Річард насупився, але нічого не сказав. Він відкинув ковдру і оглянув себе:
— А хто змив глину і одягнув мене?
— Старійшини. Ми з Ніссель спробували тебе одягти, — Келен почервоніла, — але ти для нас дуже великий і важкий. Так що вони заодно і одягли тебе. І то тільки всі разом, і це зайняло у них досить багато часу.
Річард кивав, але, здавалося, зовсім не слухав її. Він підняв руку до грудей, де зазвичай висіли свисток, драконий зуб і ейдж, але не знайшовв їх.
— Треба швидше забиратися звідси. Ми повинні знайти Зедда. Прямо зараз, поки не сталося ще щось. Де зуб Скарлет? Я повинен викликати її. І де мій меч?
— Усі наші речі залишилися в будинку духів. Річард на хвилинку задумався, потім погладив її по голові.
— Гаразд. — Він твердо подивився їй в очі. — Я сходжу за зубом і викличу Скарлет, а ти біжи до Везелен і одягай свою весільну сукню. Поки Скарлет прилетить, ми ще встигнемо одружитися. Як тільки вона з'явиться, ми відлітаємо. Він поцілував Келен в щоку. — Ми зіграємо весілля і будемо в Ейдіндрілі ще до темряви. Все буде добре, ось побачиш. Все буде добре. Я виправлю свою помилку і покінчу з цим. Обіцяю.