Чтение онлайн

на главную

Жанры

Шрифт:

— Хо! У вас своя дача? — удавано здивувався Федір. — Хто ж твій татусь?

— Керівна кадра, — посміхнулась Тетяна. — Однак це нічого… Він симпатяга…

— Симпатяга, кажеш? А він мене не прожене?

— Не думала, що ти такий полохливий.

— Я не про себе. — Федір раптом посерйознішав і мовив урочисто, навіть патетично: — Але ж від цього залежить так багато! Може, я йому не сподобаюсь.

— Ну то що ж? У мене своя голова на плечах!

— Підеш проти батька?

— Що мені батько…

— Так, ніщо на світі не перешкодить нам! — Федір відкинувся

на спинку лавки. Він-бо твердо вирішив будь-що сподобатись батькові: одруження без його згоди аж ніяк не входило в плани хлопця.

До зустрічі з ним Устимчик готувався вже давно, уявляючи собі різні варіанти, — і раптом Хаблак вигадав цю, як виявилось, безглузду поїздку в село. Спробуй поясни потім, що служба…

Та, зрештою, все обійшлося добре. Катрі вдома не було. Федір переодягнувся в новий костюм, дбайливо зав’язав краватку й поспішив до зупинки таксі.

На дачу до Гавриленків завітав гість — колишній співробітник Антона Володимировича, — і Тетяна попросила сусідського хлопця збігати за батьком, що рибалив на Дніпрі.

Гість зручно розташувався в качалці на веранді: погойдуючись, розповідав про справи в області, де він обіймав якусь посаду. Тетяна удавала, що уважно слухає, зрідка вставляла: “Он як… Цікаво, а я й не знала…” — а насправді думала про Федора, який ось-ось мусив з’явитися. Дівчина хвилювалася — якщо Федір не сподобається батькові, це викличе додаткові ускладнення. Трохи дратував гість із своїми глибокодумними міркуваннями, але ж он уже й батько з вудками…

Давно вже минула дванадцята, коли Федір повинен був приїхати, а його все нема. Тетяна кілька разів виглядала з хвіртки — може, шукає їхню дачу. Нервувала й навіть сердилась. Батько, правда, й виду не подає, весь у розмові з гостем, однак якісь веселі іскорки спалахують в очах, коли зиркає на дочку.

Зовсім розгнівавшись, Тетяна сховалася в кущах смородини й не помітила, як біля дачі зупинилося таксі. Устимчика побачила вже тоді, коли той прямував між крислатих яблунь до ганку — високий, стрункий, у гарно пошитому світлому костюмі.

Вибігла назустріч, розгублено посміхаючись. Врятувала тітка. Підібравши поли квітчастого шовкового халата, легко збігла з веранди, заметушилася біля хлопця:

— Ось ви який! Тетяночка розповідала нам. Дуже приємно…

Федір стояв у затінку під яблунею й відчував, що червоніє.

Ця моложава вродлива жінка з цигаркою між пальцями, на яких виблискували коштовні персні, знітила Устимчика. Побачивши цікаві погляди двох літніх чоловіків, він, лаючи в думці себе, розгубився зовсім і незграбно вклонився жінці й чоловікам. Вклоняючись, відчув, що в нього якось недоладно теліпаються руки, захотілося сховати їх — він поліз у кишеню за хусточкою, озирнувся й зустрівся очима з Тетяною.

Дівчина стояла за два кроки. Устимчик подав їй руку і, лише в останню мить побачивши, що в ній затиснута хусточка, почервонів ще більше, навіть спітнів.

Коли б Федір знав, що цей, здавалося б, ганебний початок насправді найкраща рекомендація для Тетяниного батька, він, зрештою, десь би сфальшивив. Але Устимчик ніяк не міг побороти розгубленість

і якийсь напівсвідомий страх.

Як далеко було це знайомство від уявлюваної ним сцени, коли він, дотепний і вихований, невимушено тисне руку батькові, відразу ошелешує його й своїми манерами, й знаннями.

Під допитливим поглядом сивої людини Устимчик якось дістався до запропонованого крісла, поступово опанував себе і, вгледівши підбадьорюючу посмішку Тетяни, посміхнувся й сам.

Антону Володимировичу Устимчик сподобався. За словами Тетяни, її знайомий — сучасна молода людина, і Гавриленко побоювався: раптом з’явиться один з хрещатицьких гультіпак. А воно прийшло вайлувате, розчервоніле, спітніле, і Антін Володимирович, згадавши себе в такому віці, розчулився й пройнявся симпатією до хлопця. Та зрозумівши, що тому не завадило б оговтатися, повів далі розмову з старим знайомим. Тим більше, що розмова цікавила його й саме зараз у нього виникла інтересна думка.

— Ти пам’ятаєш свого першого начальника, Тихоне? — запитав у гостя. — Коли я прийшов на завод, майстер помітив, що тремчу перед ним, відкликав убік та й питає: “Ти знаєш, хлопче, для чого ми робили революцію?” “Знаю”, — відказую, “Знати — то, певно, знаєш, — посміхається у вуса, — та ще не збагнув до кінця. Боїшся мене?” “Боюсь”, — кажу. “Ось у цьому й заковика, — веде далі. — Як ти мене називаєш? Товариш майстер! Товариш, розумієш? Товариш директор, товариш начальник… Спочатку— товариш! І революцію робили ми, щоб не було суворого начальницького погляду: я, мовляв, особа, а ти щось дрібне…” — Антін Володимирович помовчав трохи. — А дехто забув про це. їй-богу, забув. Хоч він не начальник, а товариш начальник. Розумієш, Тихоне?

Гість з області запалив цигарку. В глибині душі він не поділяв думки Антона Володимировича, навпаки, додержувався зовсім протилежної, вважаючи, що підлеглий повинен лише виконувати вказівки згори й не лізти, куди не слід.

У себе в області Тихін Филимонович не зносив заперечень, любив і нагримати частенько, й обірвати промовця на зборах, і потримати в приймальні відвідувачів. Але ж Антін Володимирович — це думка згори, а Тихін Филимонович звик не перечити в таких випадках. І хоча вони зараз працювали в різних системах і Антін Володимирович не міг впливати на службове становище свого давнього співробітника, Тихін Филимонович схвально кивнув.

— Чудова думка, — сказав тонким голосом. — Але як її провести в життя? Скільки в нас ще підлабузників, які тільки й роблять, що дивляться начальству у вічі. І готові виконати будь-яку його забаганку. Пам’ятаю, був колись по війні у мене в районі такий голова колгоспу. Важкі часи, проблема харчування; самі знаєте, стояла гостро, ось він і почав відгодовувати свиней районному начальству. До смішного доходило. Колись відправляв у райцентр кабанчиків, то, щоб не дай боже, завгосп не переплутав, позначив власноручно на кожній свині фарбою: на найбільшій “Панченко” — другу своєму з райземвідділу, на трохи меншій “Довгич” — його заступникові… Весь райцентр реготав, коли вивантажували тих персональних свиней.

Поделиться:
Популярные книги

Газлайтер. Том 5

Володин Григорий
5. История Телепата
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
аниме
5.00
рейтинг книги
Газлайтер. Том 5

Ненастоящий герой. Том 1

N&K@
1. Ненастоящий герой
Фантастика:
боевая фантастика
попаданцы
рпг
5.00
рейтинг книги
Ненастоящий герой. Том 1

Мастер Разума IV

Кронос Александр
4. Мастер Разума
Фантастика:
боевая фантастика
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Мастер Разума IV

Проданная невеста

Wolf Lita
Любовные романы:
любовно-фантастические романы
5.80
рейтинг книги
Проданная невеста

Сердце Дракона. Том 12

Клеванский Кирилл Сергеевич
12. Сердце дракона
Фантастика:
фэнтези
героическая фантастика
боевая фантастика
7.29
рейтинг книги
Сердце Дракона. Том 12

Огненный князь 3

Машуков Тимур
3. Багряный восход
Фантастика:
фэнтези
боевая фантастика
попаданцы
5.00
рейтинг книги
Огненный князь 3

Попаданка

Ахминеева Нина
Любовные романы:
любовно-фантастические романы
5.00
рейтинг книги
Попаданка

Назад в СССР 5

Дамиров Рафаэль
5. Курсант
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
6.64
рейтинг книги
Назад в СССР 5

Магия чистых душ

Шах Ольга
Любовные романы:
любовно-фантастические романы
5.40
рейтинг книги
Магия чистых душ

Безумный Макс. Поручик Империи

Ланцов Михаил Алексеевич
1. Безумный Макс
Фантастика:
героическая фантастика
альтернативная история
7.64
рейтинг книги
Безумный Макс. Поручик Империи

Магнатъ

Кулаков Алексей Иванович
4. Александр Агренев
Приключения:
исторические приключения
8.83
рейтинг книги
Магнатъ

Прогрессор поневоле

Распопов Дмитрий Викторович
2. Фараон
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
5.00
рейтинг книги
Прогрессор поневоле

Системный Нуб 4

Тактарин Ринат
4. Ловец душ
Фантастика:
боевая фантастика
рпг
5.00
рейтинг книги
Системный Нуб 4

Мимик нового Мира 4

Северный Лис
3. Мимик!
Фантастика:
юмористическая фантастика
постапокалипсис
рпг
5.00
рейтинг книги
Мимик нового Мира 4