Джерела (на украинском языке)
Шрифт:
– Знав. Сергiй Степура. Навiть дуже близько знав, - все з тiєю ж гiркою iронiєю промовив Яцюк, i його темнi очi задивилися вдалину.
– Навiть побилися одного разу.
– Що було приводом?
– Спитайте - хто? I вiдповiдайте: хто найчастiше служить приводом для бiйки серед молодих хлопцiв? Вiдомо хто, - дiвчина. Давно це було...
– Ви неодруженi?
– Нi, залишився нежонатим. Мiж iншим, з вини тiєї ж дiвчини... Ось як буває...
– А Степуру давно бачили?
Яцюк усiм корпусом рвучко повернувся до слiдчого:
– Ви заради нього прийшли?
– Так, - пiдтвердив Трофиновський.
– У вас нема здогадок, що могло послужити причиною...
– ...Його самогубства?
– закiнчив фразу Яцюк.
– Багато думав над цим... Ось бачите, репродукцiю купив. Звичайно, вона не вiдповiсть... хоча, може, й зберiгає якiсь слiди... В речах, кажуть, вiдбиваються бiотоки їхнiх творцiв. Проявити б. Ну, та це поки що фантастика...
– Поки що?
– А в майбутньому - подивимось. Менi говорили, що вiн останнiм часом став писати значно гiрше. Виписався, чи що?.. Адже не бачилися ми, вважай, рокiв шiсть, хоча в одному мiстi жили... Що я тепер про нього знаю? Ось тiльки шкода його, дуже шкода...
– До побачення, - мовив Трофиновський.
– Ось мiй телефон. Якщо згадаєте що-небудь...
– Звичайно, обов'язково зателефоную. Вибачте, що нiчим не мiг допомогти.
– Дякую за бесiду, - нахилив голову Трофиновський i подумав: "А ти не все сказав, що знаєш. Говорив, загалом, про iнших, майже нiчого - про себе. Випадково?"
Трофиновський повiльно йшов вулицею, обмiрковуючи план подальшого розслiдування, повторював у пам'ятi всi деталi розмови, що тiльки-но вiдбулася. I раптом йому пригадуються власнi вiршi: "Зi схилом напiвзiгнутi дороги, машини вдалину..." Почекай, - каже вiн собi, - чому "зi схилом"? Погано, прозаїчно. "Мов луки, напiвзiгнутi дороги..." Так, це краще. В цi години "пiк" дороги напруженi, порiвняння пiдходить. А як далi? "Воїн на посту". Трафаретно.
– Але слова "на посту" викликають у нього якiсь асоцiацiї: - Ага, я ж зняв пости бiля квартири балерини Борисенко, Марчука та його сестри. Негайно вiдновити, негайно!"
XIX
Знову осiчка. Таня не розповiдає, але я вiдчуваю: вона менi бiльше не довiряє. А я ж гадав, сподiвався, що ця нiжна дiвчина подарована менi долею, її величнiсть Природа iнодi викидає, такi жарти для рiзноманiтностi.
Скiльки себе пам'ятаю, нiколи не користувався успiхом у дiвчат. А був нiбито не гiрший за iнших: не красень, але й не потвора, не високий, але й не низький, в чемпiони не вибився, але i слабаком нiколи не вважався. Вiдмiнником був тiльки в перших трьох класах, зате в двiєчниках нiколи не ходив, одягався завжди модно, - якщо у всiх черевики на "змiйках", то у мене теж...
А от дiвчатам нiколи не подобався. Чому? Що вiдштовхувало вiд мене цих незбагненних створiнь, що вони думали про мене? Сiрятина? Але Ваня Петренко за всiма параметрами був сiрiший вiд мене, а як Зiна бiгала за ним... I задачки, i домашнi твори давала списувати, аби тiльки вiн повiв її в кiно. А на мене i не дивилася, якi б колiнця я не вiдколював заради неї. Чого ж у менi не вистачало? Якихось таємничих флюїдiв? Її величнiсть Природа в котрий раз зволила побавитися, вилiпивши мене у виглядi ляльки-невдахи? О, так, це вона вмiє! Надiляє всiх майже однаковими потребами, але не всiм дає однаковi можливостi задовольнити їх. I коли, як менi здається, єдиний раз в життi, в мене без пам'ятi закохалося прекрасне створiння, де не вiзьмись цей ненависний слiдчий! Своїми розпитуваннями вiн роз'ятрив їй душу, посiяв у нiй отруйнi зерна... А вiн же говорив i з iншими моїми пацiєнтами, розпитував, пiдбурював проти мене. Уявляю, що тепер думає про мене красуня-балерина, вона й ранiше мене не полюбляла. Дивилася, як на порожнє мiсце, як на одного з поклонникiв, призначених лиш обслуговувати її, слiдкувати за дорогоцiнним здоров'ям. Певно, у неї добре зiпсувався настрiй, коли пiдвернулася її струнка нiжка пiсля сеансу нормалiзацiї! Ну, чому б їй не побути такою, як всi? Звикла, бачите, щоб перед нею падали навколiшки. А воно, коли помiркувати та глянути у джерела, все пояснюється тим, що її Величнiсть десь трохи порушила хiд реакцiй якоїсь залози. До того ж i вродою не обiйшла її природа. От якби балерина ставилася до таких сiрячкiв, як я, не гордовито, а з розумiнням i спiвчуттям i розгледiла б за сiрою личиною Еталон Норми, то, дивись, i здоровiшою була б...
Нi, я не мстив їй, не хотiв лиха, сам був прикро вражений, коли почув, що вона пошкодила ногу, що не може танцювати. I це сталося одразу пiсля сеансу нормалiзацiї. Випадковiсть? Збiг у часi? Чи це додаткове свiдчення ефективностi мого приладу? Це треба негайно перевiрити, поки у гончака-щасливчика не минув ефект опромiнення!
XX
Телефонний дзвiнок застав Трофиновського в кабiнетi. В трубцi почувся хриплуватий голос старшини Мовчана:
– Об'єкт, схожий з фотороботом, тiльки-но зайшов до балерини Борисенко. У нього в руках чорна валiзка, розмiром приблизно шiстдесят на сорок...
"Нарештi! У Мовчана "приблизно" означає поправку не бiльш як два-три сантиметри. Напевне, валiзка - це апарат", - подумав слiдчий i сказав у трубку:
– Зараз буду. Якщо об'єкт виходитиме, затримайте.
...В квартирi балерини мовчки сидiли хазяйка, невiдомий чоловiк i старшина Мовчан. Побачивши слiдчого, старшина пiдвiвся. Трофиновський, випередивши старшину, зразу ж пiдiйшов до невiдомого.
– Слiдчий Трофиновський. Дозвольте вашi документи.
– Не думав, що в гостях будуть потрiбнi документи. А то неодмiнно захопив би їх, - глузливо посмiхнувся невiдомий.
– Вибачте, це ваша валiзка?
– Так, моя.
Трофиновський помiтив, що невiдомий поквапився вiдповiсти. Що ж. Так краще. Це вже чимало.
– Що в нiй, коли не секрет?
– Нiякої таємницi нема. Це апарат для визначення деяких бiологiчних параметрiв.
– А точнiше?
Затриманий глянув на слiдчого з iронiчною посмiшкою.
– Для замiрiв бiострумiв, визначення бiоритмiв, якщо ви на цьому розумiєтеся.
Вiдповiдi були поспiшливими, але за ними вчувалася недомовленiсть.
– Тiльки для замiрiв i визначення?
На похмурому обличчi з дрiбними рисами промайнули розгубленiсть i збентеження. Виразнiше позначились зморшки на лобi.
– Ну, i для виправлення їх, якщо паталогiчно порушувалася норма.
– Де ви працюєте?..
Затриманий повiльно пiдняв руку i сухою долонею провiв по лобi, нiби розгладжуючи зморшки.
– В iнститутi бiонiки.
– А хто вас уповноважив обстежувати i лiкувати людей?
Свiтлi очi, як i до того, дивилися з викликом.
– Я їх лише обстежую. Ось шкала характеристик.
– Навiщо в апаратi генератор?
У вiдповiдь - рвучкий рух пiдборiддя вгору, швидкий злий погляд з-пiд брiв. Мовчання...
– Дослiди на людях?
– Тiльки для повернення норми, для їхньої ж користi...
– Вiдносно користi поговоримо окремо. Тож ви запитували, чому у вас вимагають документи...
– Вже збагнув, - махнув рукою невiдомий.
– На пiдставi бюрократизму i нерозумiння. Хiба ж вам можна щось довести. Добро завжди карається...