Джейн Ейр
Шрифт:
— Так, сер, я ладна слухати вас годинами.
— Мені потрібно лише кілька хвилин, Джейн. Чи ти коли-небудь чула, що я не старший син у сім'ї і що в мене колись був старший брат?
— Пам'ятаю, це мені якось казала місіс Фейрфакс.
— А чи ти чула про те, що мій батько був зажерливий скнара?
— І це вона мені говорила.
— Отже, Джейн, бувши таким, він твердо вирішив не ділити свого маєтку, він і думки не припускав, що треба дати мені якусь частку. Все мало перейти до мого брата Роланда. Але він не хотів, щоб його другий син став злидарем, і тому вирішив мене вигідно одружити. Отож він почав заздалегідь шукати мені наречену. Містер Мейсон, плантатор і комерсант із Вест-Індії, був його давній знайомий. Батько знав, що він людина з достатками, і почав розпитувати про нього. І дізнався, що в містера
На яке тільки безумство штовхають людину дурне прагнення бути першим у вищому світі, хтивість, необачність і сліпота юності. її рідня мене підохочувала, суперники під'юджували, а сама вона спокушала, як тільки могла. Тож я незчувся, як відбулося весілля. Я й досі щоразу, згадуючи про цей нерозважний вчинок, втрачаю всяку самоповагу й почуваю страшне презирство до самого себе. Я ніколи не любив, ніколи не поважав, навіть не знав своєї дружини. Я не був певен, що в її натурі є хоч одна чеснота, бо не помітив ні скромності, ні доброти, ні щиросердя, ані досконалості в її розумі та вчинках. І все ж я одружився з нею. Йолоп! Сліпий тупоголовий йолоп! З меншим гріхом я б... я мало не забув, з ким розмовляю.
Я ніколи не бачив матері своєї нареченої і думав, що вона вже померла. Коли скінчився медовий місяць, я раптом побачив, що вклепався: виявилось, що стару тримали в будинку для божевільних. Там був і менший брат — цілковитий ідіот. Старший, якого ти знаєш (його я не можу ненавидіти, — хоч гидую всією родиною, — бо в його слабкій натурі є крапля порядності, він весь час піклувався про свою нещасну сестру та виявляв колись собачу відданість до мене) теж опиниться там якогось дня. Мій батько і Роланд знали про все це, але думали тільки про тридцять тисяч фунтів і були в змові проти мене. Все це було для мене страшним відкриттям, але, крім обману, я нічого не міг закинути своїй дружині, навіть коли виявив, що її вдача геть мені чужа, смаки не сходяться з моїми, а розум слабкий, обмежений, не здатний, хоч як його штовхай, сягнути кудись вище чи зрозуміти щось більше від найпростіших речей. Я виявив, що не можу провести з нею спокійно жодного вечора, ба навіть жодної години, і між нами не може бути дружньої розмови, бо хоч про що я заведу мову, вона витлумачить усе по-простацькому, вульгарно й безглуздо. Я збагнув, що ніколи не матиму спокійного, затишного родинного життя, бо ніякі служники не стерплять нескінченних і незбагненних спалахів її гніву, її суперечливих, дурних наказів. Навіть і тоді я стримував себе: я уникав сварки, якомога менше дорікав їй, намагався приховати в собі каяття і образу та придушити свою глибоку неприязнь.
Джейн, я не бентежитиму тебе огидними подробицями: досить кількох слів, і ти зрозумієш, що я маю на увазі. Я прожив з тією жінкою, що там нагорі, аж чотири роки, і весь цей час вона мене мучила: її погана вдача виявилася надзвичайно швидко і вад у неї ставало дедалі більше. її могла приборкати тільки жорстокість, а жорстокості я не хотів.
Який у неї був пігмейський розум і які диявольські нахили! Яких жахливих страждань вони мені завдали! Берта Мейсон — вона далеко не втекла від своєї божевільної матері — наділила мене всіма огидними й принизливими муками, яких неодмінно зазнає чоловік, зв'язаний шлюбом з безсоромною, розпусною жінкою.
Тим часом помер мій брат, а ще через чотири роки й батько. Тепер я був багатий і заразом приречений на мізерне животіння: найбрутальніша, нечиста, розбещена істота була поєднана зі мною і названа законом і людьми моєю дружиною. І я не міг її позбутися ніяким законним шляхом, хоч лікарі й визнали її навіженою — розпуста прискорила вроджене божевілля. Джейн, тобі важко слухати мою розповідь, ти зовсім хвора. Може, я докажу іншим разом?
— Ні, сер, доказуйте тепер; мені жаль вас, від щирого серця жаль.
— Жаль, що його виявляють деякі люди, — це образлива милостиня, Джейн, і її так і хочеться кинути назад в лице тому, хто з нею напросився. Але той жаль властивий черствим себелюбним серцям: це суміш роздратування від чужого горя зі сліпим презирством до того, хто його зазнав. Але твій жаль, Джейн, не такий; не те почуття проступає на твоєму обличчі цієї хвилини, не тим почуттям світяться твої очі, не те почуття примушує битись твоє серце і тремтіти твою руку. Твій жаль, люба моя, — це страдна мати любові; він дитя пристрасті, і я його приймаю, Джейн, — тож хай прийде дитя, мої обійми розкриті.
— Гаразд, сер, розповідайте далі. Що ж ви зробили, як дізнались, що вона божевільна?
— Я був у страшному розпачі і тільки рештки самоповаги втримали мене на краю безодні. В очах світу я був, безперечно, вкритий неславою, однак я був чистий у власних очах і ніколи не мав нічого спільного з її ганебним життям. Та люди однаково пов'язували моє ім'я з її найменням, а мені самому доводилось спілкуватися з нею щодня. її отруйний подих змішувався з повітрям, яким я дихав, крім того, я не міг забути, що був колись її чоловіком. Мені й досі тяжко про це згадувати. До того ж я знав, що поки вона жива, я не можу мати іншої, кращої жінки. Хоч вона була старша за мене на п'ять років (її сім'я та мій батько збрехали мені навіть тут), вона могла ще й мене пережити, бо при слабкому розумові мала напрочуд міцне здоров'я. Отак у двадцять шість літ я дійшов до цілковитої безнадії.
Якось уночі я прокинувся, розбуджений її криками (відколи лікарі визнали її божевільною, її, звісно, посаджено під замок). Стояла задушна вест-індська ніч, такі часто бувають перед штормами в тих широтах. Мені не спалося, я встав і розчинив вікно. Здавалось, повітря було насичене сірчаними випарами, і я ніде не міг знайти прохолоди. Москіти залетіли досередини й наповнили кімнату однотонним дзижчанням. Зі свого вікна я чув шум моря, воно розбурхалось, мов у землетрус; над ним пропливали чорні хмари. Місяць сідав у хвилі, величезний, червоний, як розпечена гарматна куля, кидаючи останній кривавий погляд на світ, що тремтів перед бурею. Спека й зловісна ніч гнітили мене, я лежав і слухав прокльони божевільної; вона час від часу називала моє ім'я, вигукуючи його з такою диявольською ненавистю і впереміж із такою огидною лайкою, якої не почуєш і від повії. Хоч мене від неї відокремлювали дві кімнати, я виразно чув кожне слово: тоненькі стіни будинку не могли заглушити її крику та вовчого виття.
«Це не життя, а пекло, — сказав я собі. — Ця задуха, цей лемент виходять із безодні. І я маю право позбутись їх, якщо зможу. Я звільнюсь від мук, залишивши тлінну плоть, яка нині обтяжує мою душу. А вогненної геєни, в яку вірять фанатики, я не боюсь: гірше, ніж мені тепер ведеться, уже не буде. Я покину цей світ і вернуся до мого небесного отця».
Я казав це, стоячи навколішки і відмикаючи скриню, де лежало кілька заряджених пістолетів. Я надумав застрелитись. Однак ця думка зродилася у мене тільки на мить: я не був божевільний, тож напад страшного відчаю, що викликав у мене бажання накласти на себе руки, швидко минувся.
Свіжий вітер, що дув через океан з Європи, вдерся в моє розчинене вікно — почалась гроза, дощ лив як з відра, загриміло, заблискало, повітря одразу стало чисте. І тоді в мене склався твердий намір. Я ходив по мокрому саду під апельсиновими, ґранатовими й ананасовими деревами, з яких скапувала на мене вода, а довкола розгорався осяйний тропічний світанок. Я добре все обміркував. Послухай, Джейн: тієї години вища мудрість принесла мені розраду й показала правдиву путь. Лагідний вітерець з Європи ворушив обмите дощем листя, Атлантичний океан гримів урочисто й вільно; моє серце, давно вже мертве й висхле, забилося під цей величний супровід, наповнилось живою кров'ю, моє єство прагнуло оновлення, моя спрагла душа жадала ковтка чистої води. Я відчув, як оживає надія, відчув, що відродження ще можливе. Стоячи у квітучій альтанці в кінці саду, я дивився на море, іще блакитніше, ніж небо: десь там був Старий світ. Переді мною відкривались ясні перспективи.