Дзвін сонця
Шрифт:
Сірано старанно опанував тільки цей прийом, хоч Шапелль умовляв його вивчити й випади, завдяки яким можна пронизати груди противника. Бержерак цим не зацікавився.
Ближче до півночі в будинку Шапелля з’явився секундант графа де Вальвера маркіз де Шампань і домовився з господарем про місце зустрічі: як завжди, під стіною одного з монастирів.
Коли маркіз пішов, друзі сіли за стіл, але вечері їм чомусь не подавали. Сірано довелося слово в слово відтворити всю віршовану дуель у баронеси. Шапелль був непоганим поетом і зміг гідно оцінити обох
— Бажаю, Сірано, щоб завтра на світанку ти володів шпагою так само, як поетичним словом, а твої рухи були такими ж швидкими, як реакція у вітальні баронеси.
Сірано заночував у друга, а вдосвіта вони вже були в призначеному місці.
Пройшли гвардійці кардинала, підозріло розглядаючи двох молодиків, які тинялися на пустирищі. Капрал поцікавився, що вони тут роблять.
— Чекаємо подружок, хоробрий наш воїне! — спокійно запевнив Шапелль. — У них, до речі, сварливі чоловіки, котрі не ризикнуть цієї пізньої пори з’явитися сюди, аби їх не запідозрили в порушенні указу короля і його превелебності кардинала про заборону поєдинків.
Гвардієць підозріло оглядався, чи не йдуть ще двоє молодиків, але Шапелль завбачливо простяг йому гаманець із сріблом і сказав:
— Прошу вас, пане капрале, випийте разом із вашими мужніми гвардійцями за успіх наших любовних справ.
Гвардієць задоволено всміхнувся і, звертаючись до Сірано, сказав:
— За ваш успіх, мсьє, доведеться випити подвійну порцію, бо однієї, маючи на увазі дамські смаки, здається малувато.
— Хоч потрійну, — весело відгукнувся Сірано, не звернувши уваги на красномовний натяк капрала на його ніс.
Щойно вони пішли, як з’явилися граф де Вальвер і маркіз де Шампань.
— Чи достатньо світла для суперників? — вкрадливо почав маркіз. — Сонце ще не зійшло. І чи досі мсьє вважають один одного ворогами?
— Світла цілком достатньо, аби побачити, що носить пан граф під своїм капелюхом, — відповів Сірано.
Шапелль, веселий і нестримний, розреготався.
— Захищайтесь, нещасний школяр, битий різками! — закричав граф де Вальвер, вихопивши шпагу.
Сірано відскочив і теж витяг шпагу з піхов.
Секунданти відійшли вбік.
Шпаги із дзенькотом схрестилися раз, удруге, і тут сталося щось незрозуміле. Противники зробили випад один до одного, зближуючись обличчями, а їхні шпаги, здавалося, повинні були торкнутися ефесами, але шпага Сірано на мить зникла в повітрі, а шпага графа вилетіла з руки, мовби від удару по ній кувалдою. Сірано застосував блискавичний прийом, якого навчив його індіанець у колежі, тому ніхто нічого й не збагнув.
Савіньєн опустив шпагу, чекаючи, поки граф підбере свою, що лежала біля ніг Шапелля.
І знову зблиснули шпаги, і знову невідь-як зброя де Вальвера вилетіла у нього з рук, цього разу до ніг маркіза де Шампаня.
— Певно, в мене судома, — пробубнів граф, оторопіло дивлячись на пальці.
— У вас пологові корчі, графе, які почалися ще тоді, коли ви набралися нахабства складати віршики.
Де Вальвер втратив над собою будь-який контроль і, скориставшись тим, що Сірано стояв нерухомо на одному місці, підхопив свою злощасну шпагу і вкотре кинувся на суперника. Цього разу йому вдалося вколоти Савіньєна в ліве плече, та наступної миті він знову був обеззброєний — шпага блискавкою перелетіла через голови секундантів і з брязкотом ударилася об монастирську стіну. Граф кинувся за нею, але розлючений раною Сірано наздогнав його і підставив до горла сталеве вістря.
— Не чіпайте шпаги, графе, бо я прошию вам горло і більше ви не прочитаєте жодного віршика.
Де Вальвер, не роздумуючи, опустив руки.
— Оттепер ви знову можете читати. Повторюйте за мною: “Я, склавши віршика, був дуже рад…” Ну! — змушував Сірано, злегка поколюючи вістрям шпаги шкіру графа.
— Я… склавши віршика… був дуже рад… — майже шепотів нещасний граф.
— Що на плечах маю зад! — вимогливо закінчив Сірано.
— Що… на плечах… маю… зад… — повторив де Вальвер.
— Тепер можете взяти свою шпагу, я вдоволений, — мовив Сірано.
Граф рвучко повернувся і, нагнувши голову, пішов геть. Маркіз підхопив під пахву його шпагу і кинувся наздоганяти осоромленого дуелянта.
— Це чортзна-що! — вигукнув Шапелль. — Я б нікому не повірив, якби не побачив на власні очі. І я готовий луснути зо сміху, якби не повага до дворянської честі.
Друзі рушили до Шапелля в дім. Сірано було сумно. Перемога не тішила його, бо він добре усвідомлював, що в паризькому світі неодмінно зазнає поразки — такий виродок там нікому не потрібен.
— Тепер, — зауважив недавній секундант, — як говорив англійський поет і драматург Уїльям Шекспір, до речі, раджу тобі почитати його твори, а передусім сонети з чудовим римуванням, “повечеряємо вранці!”. Я зумисне не запропонував тобі ввечері підкріпитися, щоб можлива рана в живіт не була небезпечною.
— Так, я залюбки не тільки повечеряю, а й поснідаю на славу твого Шекспіра, не відмовлюся навіть од бенкету.
— Сподіваюся, про цю дуель уже сьогодні стане відомо в паризькому світі і за тобою встановиться слава скандаліста. Зі скандалом закінчив колеж, зі скандалом увійшов у світське товариство, скандально виграв перший поєдинок.
— Чому?
— А тому, що секундант графа — перший лихослів Парижа. Твою перемогу буде пояснено судомами у Вальверовій руці чи ще чимось. Жди знову виклику його друзів і родичів.
— Готовий завжди,
— До чого, безумцю? Сьогодні ж познайомлю тебе з учителем фехтування. Ти ж повний неук у цьому.
— Згоден, але ти показав мені чудовий прийом, саме той, яким я хотів оволодіти.
Шапелль дотримав своєї обіцянки, і з того ж дня Сірано почав вивчати премудрості фехтувального мистецтва. Уроки давав відомий майстер своєї справи, котрий фехтував із самим королем Людовіком XIII, вселивши тому віру, ніби йому немає рівних у володінні шпагою. Король справді був спритний і удачливий, сильний і витривалий.