Чтение онлайн

на главную

Жанры

Елементарні частинки
Шрифт:

Увечері мати Анабель приєдналась до нього, вона прийшла довідатися, чи немає якихось новин. Ні, ситуація не змінилася; стан глибокої коми міг тривати довго й бути стабільним, як нагадала їй медсестра, іноді місяці минають, перш ніж стає можливим щось прогнозувати. Мати зайшла до дочки, а вже за хвилину вийшла ридаючи. «Я не можу збагнути… Не розумію, чому так складається життя. Знаєте, це була така мила дівчинка. Завжди сердечна, без фокусів. Не скаржилась, але я знаю, щасливою вона не була. Вона прожила не таке життя, на яке заслуговувала».

Трохи згодом вона пішла, було помітно, що мужність покидає її. А йому, як не дивно, не хотілося ні їсти, ні спати. Він пройшовся коридором, спустився вниз, у хол. Латинос, який чергував на вході, розв’язував кросворд; він кивнув йому. Мішель узяв на роздачі чашку

гарячого какао, підійшов до вікна. На небі у просвіті між висотними будинками плив місяць; автомобілі весь час проїздили по авеню Шалон. Він непогано розбирався в медицині, щоб зрозуміти — життя Анабель висить на волосинці. Її мати мала слушність, хоч і не усвідомлювала цього, людина за самою своєю природою не сприймає смерті — ані своєї, ані чужої. Мішель підійшов до вахтера і спитав, чи не дасть той йому папірця, трохи здивований, той простяг пачку бланків з лікарняним грифом (саме цей гриф дав згодом Хюбчеяку змогу ідентифікувати текст, виділивши його з купи нотаток, знайдених у Кліфдені). Деякі люди несамовито чіпляються за життя, вони розлучаються з ним, як казав Руссо, без охоти; з Анабель, як він уже зрозумів, усе було інакше.

Вона була дитя, народжене для щастя, І серця не було милішого, як це. Вона би ладна світ увесь була проклясти, Аби лиш врятувати роду деревце. В дитячих криках і в серцях Прийдешнього, напевне, покоління, Всі мрії проростуть крізь прах, Душа ж її залишиться нетлінна. Про тебе пам'ять трави збережуть, А Вічність вже тобі готує путь. Вона є в плоті, Священній відтепер. В повітрі, в інеї, в граніті. В річкових водах є вона Ось ти лежиш у передсмертній комі Така спокійна, наче в ріднім домі. Коханою ти покидаєш нас, Попереду жде небуття, імла. Але ще не настав той час… Бог свідок! Хочу я, щоб ти жила. Як мало ми кохали, Анабель, У нашому земному існуванні, Можливо, сонце, вітер і туман Кінець дарують нашому стражданню…

4

Анабель померла за два дні, і для родини це було, схоже, на краще. Коли мова заходить про чиюсь смерть, люди завжди схильні виголошувати банальності, але її матері й братові справді було б тяжко винести такий стан невизначеності, якби він затягувався.

У споруді зі світлого залізобетону, саме тій, де колись померла його бабуся, Джерзінські вдруге пережив відчуття всесильності порожнечі. Він перетнув палату й підійшов до мертвої Анабель. її тіло було точнісінько таким, яким він знав його, з тією лише різницею, що з нього повільно витікало живе тепло. Тепер ця плоть майже зовсім охолола.

Деякі люди примудряються дожити до сімдесяти, а то й до вісімдесяти, сподіваючись, що попереду ще можливе щось нове, і пригоди, як-то кажуть, чекають на них за рогом; врешті- решт, їх слід було просто б убити, щоб привести до тями чи бодай покалічити, довести до стану глибокої інвалідності. Але не таким був Мішель Джерзінські. Своє чоловіче життя він провів одинаком у зірковій порожнечі. Він зробив внесок у прогрес науки, це було його покликанням, способом самовираження, застосуванням своїх природних здібностей; що ж до кохання, то він його не знав. Анабель, попри на її красу, не судилося бути коханою, а тепер вона була мертва. Її тіло лежало на низенькому столі, яскраво освітлене, віднині непотрібне, не більше ніж мертвий вантаж. Потім труну накрили віком.

У своєму прощальному листі вона висловила побажання, щоб її піддали кремації. Перед церемонією вони пили каву в одному з лікарняних залів для відвідувачів; за сусіднім столиком циган під крапельницею весело теревенив про своє авто двом приятелям, які прийшли його навідати. Освітлення було тьмяне — кілька світильників на стелі, прикрашених арматурою, схожою на гігантські пробкові поплавки.

Вони вийшли на вулицю під яскраве сонце. Служби крематорію були розташовані неподалік від корпусів — це був єдиний комплекс. Кремаційна зала являла собою просторий куб із світлого бетону, всередині якого було розташоване таке ж біле підвищення, реверберація сліпила очі. Струмки гарячого повітря вилися довкола них, схожі на міріади дрібнесеньких змійок.

Труну поставили на пересувну платформу, яка призначена була для її доставки у надра печі. Півхвилини загальної зосередженості — і служитель увімкнув механізм. Зубчасті коліщата, на яких рухалася платформа, легенько скрипіли, двері зачинились. Ілюмінатор із жаростійкого скла дозволяв спостерігати за спалюванням. Як тільки з величезних форсунок рвонулося полум’я, Мішель одвернувся. Ще близько двадцяти секунд він краєм ока бачив темно–червоні зблиски вогню; потім усе скінчилось. Служитель згріб попіл у маленьку скриньку із світлої піхти у формі паралелепіпеда і передав її старшому братові Анабель.

Вони поїхали назад у Кресі, машина рухалася повільно. Сонце вигравало в листі каштанів алеї Ратуші. Тієї самої алеї, де вони з Анабель гуляли двадцять п’ять років тому після шкільних занять. У саду перед будиночком її матері зібралися сусіди, душ п’ятнадцять. Молодший брат Анабель з цієї причини приїхав зі Сполучених Штатів; він був худорлявий, знервований, пригнічений, одягнений досить елегантно.

Анабель просила, щоб її прах розвіяли в саду біля маминого будинку, що й було зроблено. Сонце почало хилитися на захід. Це був пил — світлий, майже білий пил. Він м’яко опустився, схожий на туман, серед трояндових кущів на землю. У цей час здалеку від залізничного переїзду долинув дзвін. Мішель пригадав їхні післяполудневі зустрічі, коли йому було п’ятнадцять років; як Анабель чекала на нього біля вокзалу, як кидалася йому на шию. Він дивився на землю, на сонце, на троянди, на пружний килим трави. Незбагненно. Присутні мовчали. Мати Анабель присунула усім чарки — пом’янути. Вона подала йому вино, заглянула в очі. «Якщо хочете, можете залишитись на кілька днів, Мішелю», — тихо мовила вона. Ні, він поклав собі їхати працювати. Нічого іншого він не вміє. Йому здалося, що небо перерізав промінь, і тут він відчув, що плаче.

5

У ту мить, коли літак наближався до хмарної стелі, що простиралася безкрайньо під невиразним небом, йому уявилось, що все його життя було дорогою до цієї миті. Ще за кілька секунд він уже не бачив нічого, крім величезного блакитного купола, а внизу розкинулося безмежне хвилясте поле, де яскрава білизна поєднувалася з білизною матовою; потім вони увійшли у проміжну переливчасто–сіру зону, де погляд губився в тумані. А внизу у світі людей були луки, тварини, дерева, все було зеленим, вологим і неймовірно чітким.

У Шаннонському аеропорту на нього чекав Уолкотт. Це був кремезний чоловік, швидкий у рухах, з вінчиком світло–рудого волосся навколо лисини. На пристойній швидкості він повів свою «Тойоту–Старлет» мимо пасовиськ і пагорбів. Центр знаходився трохи північніше Голуен на території Роскахільської комуни. Уолкотт показав Мішелю обладнання, познайомив з технічним персоналом, вони допомагатимуть йому у проведенні дослідів з метою програмування розрахунків молекулярних структур. Оснащення було найсучасніше, чистота в залах надзвичайна — комплекс фінансувався з фондів ЄЕС. У рефрижераторному залі Джерзінські впали в око дві величезні ЕОМ у вигляді башти, контрольні панелі яких світились у напівтемряві. Поміщені в них мільйони процесорів, призначених для паралельної обробки даних, вже готові проінтегрувати Лагранжеві функції, хвильові рівняння, дані спектроскопії, многочлени Ерміта — ось він, той світ, у якому віднині буде минати його життя. Схрестивши руки на грудях, міцно притиснувши їх до тіла, він марно намагався прогнати смуток, відчуття холоду, який виходив із середини. Уолкотт порекомендував йому кафе з автоматичною роздачею, з широченних вікон якого можна було розгледіти зелені схили, що збігали в темні води озера Лох–Кориб.

Поделиться:
Популярные книги

Идущий в тени 5

Амврелий Марк
5. Идущий в тени
Фантастика:
фэнтези
рпг
5.50
рейтинг книги
Идущий в тени 5

Кодекс Охотника. Книга VIII

Винокуров Юрий
8. Кодекс Охотника
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Кодекс Охотника. Книга VIII

Я тебя верну

Вечная Ольга
2. Сага о подсолнухах
Любовные романы:
современные любовные романы
эро литература
5.50
рейтинг книги
Я тебя верну

Сумеречный Стрелок 2

Карелин Сергей Витальевич
2. Сумеречный стрелок
Фантастика:
городское фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Сумеречный Стрелок 2

Кровь на клинке

Трофимов Ерофей
3. Шатун
Фантастика:
боевая фантастика
попаданцы
альтернативная история
6.40
рейтинг книги
Кровь на клинке

Последний попаданец 5

Зубов Константин
5. Последний попаданец
Фантастика:
юмористическая фантастика
рпг
5.00
рейтинг книги
Последний попаданец 5

Приручитель женщин-монстров. Том 1

Дорничев Дмитрий
1. Покемоны? Какие покемоны?
Фантастика:
юмористическое фэнтези
аниме
5.00
рейтинг книги
Приручитель женщин-монстров. Том 1

Кодекс Охотника. Книга XXV

Винокуров Юрий
25. Кодекс Охотника
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
6.25
рейтинг книги
Кодекс Охотника. Книга XXV

Мимик нового Мира 8

Северный Лис
7. Мимик!
Фантастика:
юмористическая фантастика
постапокалипсис
рпг
5.00
рейтинг книги
Мимик нового Мира 8

Младший сын князя

Ткачев Андрей Сергеевич
1. Аналитик
Фантастика:
фэнтези
городское фэнтези
аниме
5.00
рейтинг книги
Младший сын князя

Возвращение

Жгулёв Пётр Николаевич
5. Real-Rpg
Фантастика:
боевая фантастика
рпг
альтернативная история
6.80
рейтинг книги
Возвращение

Эйгор. В потёмках

Кронос Александр
1. Эйгор
Фантастика:
боевая фантастика
7.00
рейтинг книги
Эйгор. В потёмках

На границе империй. Том 4

INDIGO
4. Фортуна дама переменчивая
Фантастика:
космическая фантастика
6.00
рейтинг книги
На границе империй. Том 4

На границе империй. Том 7. Часть 3

INDIGO
9. Фортуна дама переменчивая
Фантастика:
космическая фантастика
попаданцы
5.40
рейтинг книги
На границе империй. Том 7. Часть 3