Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи
Шрифт:
який перед смертю залишив цілий маєток щасливцеві який зможе подолати його рекорд у мистецтві випускання кружалець диму: сигара повинна бути обов’язково кубинською кружалець повинно бути не менше одинадцяти однакового діаметра на однаковій відстані одне від одного а між ними повинен проходити струмінь диму тонко й рівномірно як шовкова нитка складена в одинадцять разів і - о - Мордва міг би випустити такі кружальця а на гроші Чарлі купив би плантацію динь і два кіоски в центрі міста і кожного дня вбивав би по кілька чоловіків які похітливо на мене дивилися б особливо таджиків бо вони дуже схожі на індійців роз’їжджають на білих слонах і викрадають чужих наречених Мордва кинджалом різав би їм горлянки викладаючи з голів візерунки на клумбах а через два роки відніс би у якесь міністерство звіт про доходи і привів би до нашої з ним затишної домівки ще одну вродливу пошановувачку медових динь
тобто розумієте - нема кохання на все життя і так само нема на все життя сексу в будинку напроти живе старий командор Рєзанов який двісті років тому повернувся з Америки і плачучи припав сліпій матері до колін бо не
тобто нема кохання на все життя і нема на все життя сексу але якщо ми з тобою ще колись зустрінемося кохана і ти подумаєш а чому б і ні адже навколо тільки бруд а ця дівчинка бореться зі своїм чудовиськом і вимагає від тебе набагато менше ніж вимагали чоловіки до яких ти говорила і приходила ввечері - то тоді я хочу щоб за нашими плечима було так темно що і в бінокль не розібрати чи там стоїть ангел чи сата…
коли я порпаюся у волоссі Каган-Шабшай вона виглядає щасливою і починає говорити про колорадських жуків - каже що щаслива зовсім не тому що я їй порпаюся у волоссі а тому що в цьому блаженному краї нема колорадських жуків і так з усіма місцевими жителями - заглянь у їхні душі - каже - ти не побачиш там моя люба невільнице і тіні нарікання на долю бо всі вони знають що могло бути набагато гірше і ранки вони могли зустрічати в світлі тілець щойно вилуплених личинок і жити вони могли з підозрілим поглядом людини яка уважно заглядає під спід картопляного листя і їх самих вернуло б від власних поглядів вони цуралися б дзеркал тіней і відображень у воді але ти не думай що колорадський жук так лякає місцевих жителів - ні - їх лякає запах жука а ще більше жовта рідина із запахом жука яка завжди залишається на руках маленьких дітей тому для них межа нічного жаху - побачити вві сні поле зеленої картоплі з маленькими червонястими ягідками на галуззі а вони оглядають поле не зблизька щоб розпізнати в ягідках живу істоту а здалека коли видно лише відтінки червонястих горбиків які легко можна прийняти за порічки або малину - і знаєш - є такі безмежно безпечні сни коли найбільший жах не видається жахом бо мозок який може його зрозуміти відпочиває і тому люди прокидаються без найменшого здогаду що бачили вві сні справжнє жахіття одягаються чистять зуби відслонюють штори і дивлячись на руки своїх дітей раптом усвідомлюють що на галуззі картоплі не можуть рости ані порічки ні малина і що то були без сумніву червонясті з чорними крапками по боках личинки колорадського жука і вони в агонії поспішають до мого брата Ромера аби ще раз переконатись у тому що в Сибіру колорадський жук навряд чи зможе перебути зиму адже він заривається в землю не більше ніж па десять сантиметрів - тим більше Урал ця мерзота переходила шістдесят років що там зими набагато м’якші ніж у нас - тому шановні мешканці принаймні століття нема чого турбуватися і боязко користуватись у бесідах евфемізмами - ми живемо в країні ельдорадо
і мені поруч з волоссям Каган-Шабшай теж стає радісно й щасливо бо справді в обличчях місцевих жителів я завжди бачу вдячність долі за те що ні завтра ні будь-коли протягом прийдешніх ста років вони не зустрінуть у себе на городах колорадського жука але одночасно я помічаю в їхніх обличчях нешанобливе ставлення до жителів Уралу і далі - ніби ці люди їм нагадують метушливих і суєтних мучеників пекла не вартих ламаного гроша прокажених необрізаних вошивих рудих і нікчемних чорноробів з повними відрами живого врожаю
підозрюю Груба Марія ненавиділа бабу Ядзю з такою ж таємною внутрішньою огидою яку можуть відчувати люди які ніколи не торкались колорадського жука до людей які його торкалися - мешкаючи з нею в одній кімнаті вона відразливо затуляла очі хусткою коли баба Ядзя вранці одягалась а коли та їй пропонувала сніданок Груба Марія зовсім відверталась до вікна мовляв не треба мені твоїх смердючих помиїв жидівко невмивана очі мої аби тебе і твоїх бенькартів не виділи - і хоча звичайно як тільки двері за Ядзею зачинялися Груба Марія одразу починала ваговито відкривати баняки й поважно нюхати гарячі страви а потім вирішувати яку виделку вона сьогодні заховає в курнику або віддасть до кращих часів Великій Марії - але й тоді її губи кривилися від невимовної огиди перед Ядзею і ні виделки ні покришки баняків вона не брала голими руками
любов Грубої Марії до депутатів і головного лікаря була прямо пропорційною ненависті до Ядзі вона ходила до них тільки на великі свята одягала для них свою синю струксову спідницю й американську хустку а коли вела їх до хати показати наочно як учора невістка била її баняком по голові то щоразу намагалася все ближче до них торкнутись або йдучи мимоволі зачеркнути
– то Груба Марія закладала на грудях руки ні на мить не забуваючи про гонор найповажнішої в селі жінки і теж так само суворо питала: справді товаришко нащо Ви били маму? га? і тої миті вона була переконана що Ядзя била Грубу Марію баняком по голові і що підрубала нещасній старій жінці ліжко і що не дає їй їсти або навпаки годує здохлими отруєними щурами тому Грубій Марії нічого більше не залишається як головою та в воду - такої подяки дочекалась від дітей на старість років - і ми тебе захистимо Груба Маріє щоб ти це знала - ми з поважними товаришами депутатами не дозволимо над тобою глумитися зайшлій жидівці
Ядзя коли приходили депутати заплакана сиділа за столом і пальцями перебирала мереживо скатертини мовляв я б і сьогодні все залишила й поїхала до Житомира або до Новограда-Волинського там такі ліси якби ви лиш знали і стільки влітку білих грибів і підберезників я було назбираю в мочарах повну пазуху й біжу з коровами додому а тоді на ноги нічого не вдягали та й трусів у мене не було от я прибіжу додому сяду на ґанку й витрушую з пазухи гриби а все тіло аж пашить - стільки п’явок - я б поїхала до цьотки Тофільки я їй колись від баби гарбузове насіння у двох мішках несла спочатку пронесу сто метрів один мішок потім лишу його на дорозі й вертаюся за другим а баба мішки зашивала шовковою ниткою щоб я звідти не тягала зернята і я не тягала але раз так розізлилася що розпорола мішки посеред дороги і схрупала все до одного - пам’ятаю тільки як цьотка крадькома виглядала з вікна і все чекала коли нарешті я розізлюсь і розпорю мішки і я це зробила для неї щоб вона знайшла нарешті свій спокій бо вона знаходила спокій коли мене била - так шановні депутати я поїхала б хоч зараз бо деколи дуже хочеться підкоритись Грубій Марії як колись цьотці Тофільці навіть цікаво як зміняться її рухи під впливом моєї поразки чи побільшає жестів і чи сиве волосся знову набуде русявого кольору але якщо я поїду то решту днів мене будуть переслідувати її закладені на грудях руки а я їх страшенно боюся і тому залишаюсь вертітися навколо леза і мріяти що прийде час і я її таки вдарю баняком по голові а потім годуватиму отруєними щурами і в день коли вона в страшних муках відійде у кращий світ у мене буде весілля
депутати оглядали баняки і йшли геть помахуючи на Ядзю вказівним пальцем - діти лягали на полудень спати Груба Марія поспішала до Великої і Малої Марій розказати як усе минулося а Ядзя верталася на город збирати з картоплі колорадських жуків
найкраще Ядзі було у жидівки а Ядзя знала що каже бо перебула у стількох людей стількох попідмивала бабусь і стільком малим дітям витирала носи що гріх сумніватися - жидівка була дуже висока і гарна - коли Ядзю до неї привів її чоловік вона сиділа з донькою на гойдалці в саду й читала французький журнал Ядзя дуже її боялася бо бачила що чоловік теж її боїться тому не відходила від чоловіка і його велосипеда навіть не сміла подивитися вгору - лиш чула як вони через неї сварилися невідомою мовою і який у жидівки глибокий грудний голос - але потім жидівка пішла до хати й винесла Ядзі велетенську булку з маслом і Ядзя назавжди її полюбила як вірна собака що любить своїх господарів ніби за їхню ласку а насправді за їжу
пані я буду Вам усе робити буду бавити дівчинку буду на річці чистити срібло ходитиму до крамниці й віддаватиму всю до копієчки здачу прибиратиму в кімнаті замітатиму митиму посуд збиватиму сметану - і буду завжди мовчати як риба в склянці ніколи не скажу Вам слова впоперек тільки візьміть мене до себе і годуйте мене
Ядзя вмлівала перед жидівкою особливо коли приносила ввечері їй воду мити ноги або коли сиділа під горіхом з дитиною а вона сиділа навпроти й читала - в неї були окуляри з тонким золотим ланцюжком який змією сповзав від скроні до шиї і на зап’ясті в неї був годинник хоча Ядзя не знала що то годинник думала - там живе маленький чортик і не дивувалась бо жидівка могла мати свого чортика Ядзя не сумнівалася що вона могла мати і мітлу і хвіст і совині очі опівночі що вона може літати ночами і тому інколи її чоловік іде на кілька днів геть але завжди повертається з опущеною головою і повною торбиною невідомих фруктів - коли він ішов жидівка сиділа в мансардочці й курила китайські трави а Ядзя підглядала за нею через щілину в дверях і найбільше тоді хотіла гладити жидівку по голові бо їй здавалося що вона плаче і її зелені очі можуть утратити колір або стати звичайними - а раз жидівка покликала Ядзю до себе й посадила її собі в ноги як вірного пса і Ядзя її тоді вдруге полюбила назавжди
я буду з тобою скільки битиметься моє серце кохана митиму тобі ноги перегортатиму сторінки французького журналу й маститиму булки маслом тільки не відганяй мене від себе й дозволяй гладити по голові
жидівка розповідала Ядзі про себе про світ про чорних людей про великі річки і кам’яні австрійські мости потім знов про себе але вже своєю мовою і Ядзя не помічала зміни далі розуміючи кожне слово запам’ятовувала мовлене як магічне закляття проти дощу й того дня вона втретє полюбила жидівку так як дають обітницю духовної незайманості й того дня жидівка теж її любила як ніхто й ніколи більше - а назавтра з’явилася цьотка Тофілька щоб забрати заплакану Ядзю до себе бо їй знову потрібна була нянька - і Ядзя у вузлику понесла з собою три рублі і сорок копійок здачі і чорта на зап’ясті
Меняя маски
1. Унесенный ветром
Фантастика:
боевая фантастика
попаданцы
рейтинг книги
