Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
Шрифт:
— Один, — сказав воїн із батогом.
Другий удар теж змусив Рорана мимохіть застогнати, проте надалі повстанці вже не почули від нього жодного звуку.
Кожен удар батога завдавав юнакові такого ж болю, як і кожна рана, що їх він отримав у боях за кілька минулих місяців. Коли батіг просвистів у повітрі півдюжини разів, Роран перестав опиратися болю й провалився в марення. Він бачив перед собою лиш старе подряпане дерево, а часом його зір затуманювавсь, бо юнак на мить втрачав свідомість.
Невдовзі до його слуху долинув розпливчастий голос: «Тридцять»… Міцного Молота охопив відчай. «Як же я витримаю ще двадцять ударів?» — подумки прошепотів він і став думати про Катріну та їхню дитинку.
Прийшовши до тями, Роран іще нескоро зрозумів, що лежить на животі всередині їхнього з Катріною намету. Кохана стояла навколішки поруч із ним і весь час шепотіла йому щось на вухо, доки хтось інший змазував його понівечену спину холодною маззю. Коли невідома рука торкнулася одного з найболючіших місць, Міцний Молот безпомічно закліпав очима й ледь помітно вигнувся.
— Якщо ти лікуєш своїх пацієнтів так, як зараз Рорана, — пролунав голос знахарки Анжели, — то я не дивуюсь, що мало кому з них пощастило вижити!
— Ну, це вже вибачайте! — обурилась Тріанна. — Я не збираюсь стояти тут і терпіти образи якоїсь віщунки, що має зібрати докупи всі свої сили, аби накласти найпростіше закляття.
— Тоді сядь, якщо тобі від того полегшає. Але я все одно кажу тобі, що ось цей шматок м'яза слід з'єднати ось із цим. — Потому Роран відчув, як його спини двічі торкнувся чийсь палець, залишивши дві невидимі крапки, що лежали за дюйм одна від одної.
— Ох! — зойкнула Тріанна й вибігла з намету.
Катріна посміхнулася, але за мить по її обличчю знову потекли сльози.
— Роране, ти чуєш мене? — спитала вона. — Ти прийшов до тями?
— Схоже на те… — відповів юнак скрипучим голосом, бо в нього жахливо боліли щелепи. Міцний Молот закашлявся й відчув, як уся його спина відгукнулась пекучим болем.
— Ось так, — мовила Анжела. — Тепер, здається, все.
— Просто дивовижно… Я й не чекала, що ви з Тріанною стільки всього зробите, — прошепотіла Катріна.
— За наказом Насуади…
— Насуади?… Але навіщо ж вона…
— Гадаю, буде розумніше спитатися в неї самої… І скажи Роранові, щоб він не лягав на спину й був дуже обережний, коли доведеться перевертатись на бік. Інакше він може розірвати шкірку на ранах.
— Дякую, — буркнув Роран, почувши позаду себе сміх Анжели.
— Не думай про це, Роране. Точніше, думай, але не надто багато. Певно, така твоя доля… Мені ж бо довелось лікувати спини вам обом — і тобі, й Ерагонові. Гаразд, я вже йду! І стережися тхорів!
Коли знахарка вийшла з намету, Роран знову заплющив очі й відчув на своєму чолі теплі пальці Катріни.
— Ти був дуже хоробрий, мій любий, — мовила вона.
— Справді?
— Так! Джормандер і всі інші казали, що ти не кричав і не благав, щоб тебе припинили катувати.
— Ото й добре, — юнакові дуже кортіло дізнатися, наскільки серйозними є його рани, проте він у жодному разі не хотів питати про це у своєї коханої.
Та здається, Катріна й сама все зрозуміла по його очах, бо вже наступної миті мовила:
— Анжела гадає, що коли все піде добре, то на твоїй спині не залишиться дуже великих шрамів. У будь-якому разі твої рани вже поліковано, а Ерагон або ж хтось із інших чарівників легко зможуть позбавити тебе шрамів. І твоя спина знову буде чистенькою, так, ніби батіг ніколи її не торкався.
— Угу.
— Ти не хочеш чогось випити? — спитала Катріна. — У мене є горщик з відваром деревію.
— Так, не відмовлюсь.
Коли дівчина звелася, Роран почув, як до намету зайшов іще хтось. Міцний Молот насилу розплющив одне око й був неабияк здивований, коли побачив, що на вході стоїть Насуада.
— Пані, — мовила Катріна гострим, ніби бритва, голосом.
Перемагаючи біль, що прокотився по всій спині, Роран спробував сісти, проте зміг зробити це лиш із допомогою Катріни. Він хотів звестися й на ноги, та Насуада зупинила його.
— Будь ласка, не треба, — попрохала вона. — Я не хочу завдавати тобі ще більшого болю, ніж той, що вже завдала.
— Навіщо ви прийшли, пані Насуадо? — спитала Катріна. — Роранові треба відпочити й одужати, а не гаяти час на всілякі там балачки.
Роран обережно поклав руку Катріні на плече.
— Я можу говорити, якщо це й справді дуже потрібно, — сказав він.
Зайшовши до намету, Насуада підняла поділ своєї зеленої сукні й усілася на маленьку скриньку з Катріниним крамом, який пощастило забрати з Карвахола. Якусь мить вона мовчала, а потім глянула Роранові прямо в очі.
— У мене є ще одне завдання для тебе, Міцний Молоте, — сказала дівчина. — Невеличкий рейд, що мало відрізнятиметься від тих, у яких тобі вже доводилось бувати.
— І коли я маю вирушити? — спитав юнак, спантеличений тим, що Насуада з'явилась до нього власною персоною, щоб розповісти про своє доручення.
— Завтра.
Катріна витріщилась на неї сповненими жаху очима:
— Та ви що, пані, з глузду з'їхали?
— Катріно… — буркнув Роран, намагаючись її заспокоїти, але та прибрала з плеча його руку:
— Останній рейд, у який ви послали Рорана, ледь його не вбив, а тепер ще ваші батоги! Як можна посилати мого чоловіка в бій, коли він навіть хвилини не вистоїть проти солдатів Галбаторікса!