Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
Шрифт:
— Гаразд, — кивнула вона, — бо я б дуже не хотіла, аби ти забув про це. Я отримаю своє відшкодування, сине Герроу. Можеш у цьому не сумніватися. — І з цими словами вона швидким рухом сховала кинджал між складками своєї сукні й твердими кроками пішла собі геть.
Перевівши подих, Роран сів на найближчий стілець і потер рукою горлянку, свято переконаний у тому, що кілька секунд назад їй по-справжньому міг загрожувати кинджал цієї оскаженілої від горя жінки. Він добре знав про її наміри ще відтоді, як селяни покинули Карвахол, і чудово розумів, що колись йому все ж таки доведеться сплатити свій борг перед нею.
Над
«Людина, — думав він, — ніколи не знає того дня й тієї години, коли помре. Адже мене будь-якої миті можуть убити, і тут нічого не вдієш. Те, що має статися, — обов'язково станеться, тож годі гаяти дорогоцінний час на якісь безглузді думки. Адже біда завжди приходить до того, хто на неї чекає. А головна життєва хитрість полягає в тому, щоб знайти щастя в короткий проміжок між похмурими днями. Бірджит зробить те, що підкаже їй сумління, а я спробую з нею впоратись, якщо в тому буде потреба».
Потому Роран помітив біля своєї лівої ноги жовтий камінець. Він підняв його, кілька разів підкинув на долоні, а потім, зосередивши на ньому всі свої думки й увагу, мовив: «Стенр, рейза». Проте камінцеві було байдуже — він спокійно лежав собі поміж його великим та вказівним пальцями. Роран важко зітхнув і жбурнув його геть.
Підвівшись зі стільця, юнак бадьоро закрокував між рядами наметів у північний бік табору. По дорозі він весь час намагався розв'язати вузлик шнурочка, що стягував його комірець, проте в нього нічого не виходило. Біля Хорстового намету, який був щонайменше вдвічі більший за решту, Роран облишив марні спроби, постукав по дрючкові, яким було підперто вхідний полог, і дзвінко мовив:
— Усім привіт!
Тієї ж миті з намету вискочила Катріна. Її мідне волосся промайнуло в повітрі, й вона повисла у свого коханого на шиї. Роран радісно засміявся, обережно узяв її за талію й покрутив навколо себе, не помічаючи геть нічого, крім любого обличчя. Катріна тим часом кілька разів легенько припала до його вуст. Роран зазирав їй в очі, відчуваючи себе найщасливішим чоловіком на всій землі.
— Як від тебе гарно пахне, — прошепотіла Катріна.
— Як ти почуваєшся? — спитав Роран, погладжуючи її по волоссю. Перебуваючи в ув'язненні, дівчина страшенно зблідла й стала худесенькою. Юнак дивився на свою кохану й думав про те, що він залюбки б оживив разаків, аби примусити їх страждати так само, як страждала Катріна та її батько.
— Ти питаєш це в мене щодня, і я щодня тобі відповідаю — краще. Будь терплячим, коханий, і я обов'язково одужаю, просто для цього потрібен час… А найкращі ліки від моєї недуги — бути поруч із тобою, саме тут, на сонячній галявині. Від цього мені так хороше, що я навіть не можу пояснити тобі словами.
— Ну, я не зовсім про те питав…
Катріна зашарілася, відхилила назад голову, а на її вустах з'явилась грайлива посмішка.
— Ох ви ж і сміливець, мій пане, як я на вас подивлюсь. Я навіть не певна, чи варто залишатися з вами наодинці, аби ви часом не дозволили собі якихось штучок.
Її жартівлива відповідь одразу ж заспокоїла Рорана.
— Штучок, кажеш? Ну, якщо вже ти вважаєш мене аж таким негідником, то я маю виправдати твої слова й дозволити собі ці самі штучки. — І з цими словами Роран схопив свою кохану в обійми й цілував так довго, аж доки вона його не відштовхнула.
— Ох, —
— Та вже ж напевно, — мовив він, а потім кивнув на намет і спитав пошепки: — А Елейн знає?
— Знала б, якби не була вагітною. Подорож із Карвахола була для неї надто важкою, і я дуже боюсь, що вона може втратити свою дитину. Її весь час нудить, а крім того, в неї страшенно болить живіт… Гертруда доглядає за нею, але цього мало. В усякому разі, що швидше повернеться Ерагон, то буде краще, адже я геть не певна, що зможу довго тримати це в таємниці.
— Ти впораєшся, я певен, — сказав Роран і, випустивши кохану з обіймів та обсмикнувши сорочку, задоволено спитав: — Як я виглядаю?
Катріна уважно глянула на свого коханого й прибрала кілька неслухняних пасом волосся з його лоба. Потім вона помітила вузлик на комірцеві й заходилася його розплутувати, водночас примовляючи сварливо-жартівливим тоном:
— Відтепер ти маєш уважніше ставитись до свого одягу.
— Одяг іще ніколи не намагався мене вбити.
— Може, й так, але тепер ти двоюрідний брат Вершника дракона, тож маєш пристойно виглядати. Принаймні цього чекатимуть від тебе люди.
Катріна ще якийсь час клопотала довкола коханого, аж доки не залишилася задоволена його виглядом. Роран поцілував її на прощання й попрямував до центру варденівського табору, де стояв червоний намет Насуади. На прапорі, що майорів на теплому східному вітрі, було зображено чорний щит і два паралельні мечі, розвернуті донизу.
Щойно Роран наблизився до входу, як шестеро охоронців — двоє людей, двоє гномів і двоє ургалів — схрестили перед ним зброю, а одне з волохатих чудовиськ, клацнувши своїми жовтими зубами, з дурнуватим акцентом спитало:
— Стій, хто йде?
— Роран Міцний Молот, син Герроу. Насуада посилала за мною.
Вдаривши одним кулаком об металевий нагрудник, ургал урочисто промовив:
— Роран Міцний Молот просить зустрічі з вами, леді Нічні Кроки.
— Впустіть його, — долинув з намету голос дівчини.
Воїни розвели зброю, і Роран обережно пройшов повз них. Чоловіки зміряли одне одного сталевими поглядами, так, наче за мить вони мали зійтися в смертельному поєдинку.
Опинившись усередині намету, Роран розгублено роззирнувся навсібіч — довкола була купа розтрощених меблів. З усіх речей уціліло тільки дзеркало, прибите до дерев'яного стовпчика, та стілець, на якому сиділа Насуада. Намагаючись не зважати на розгардіяш у наметі, Роран став на коліно й уклонився своїй пані.
Насуада своєю вродженою шляхетністю так сильно відрізнялась від жінок, серед яких зростав Роран, що він зовсім не знав, як поводитися в її присутності. Темношкіра дівчина, у своїй розкішній вишитій сукні, із золотими ланцюжками у волоссі, мала водночас дивний і владний вигляд. Очі юнака різала білизна бинтів, якими були обмотані обидві руки Насуади, — знак мужності й стійкого характеру під час випробування довгими ножами. Відтоді, як Роран і Катріна повернулися, він тільки й чув від варденів про її перемогу. З одного боку, Роранові здавалося, що вона вчинила геть нерозумно, проте він розумів, що вчинив би так само й пожертвував би будь-чим, щоб захистити тих, кого любить. Різниця полягала тільки в тому, що Насуада мала під своєю опікою тисячі людей, а він був відданий своїй родині й Карвахолу.