Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
Шрифт:
— Дякую, моя пані.
Насуада розвернулася, щоб глянути на ельфів, але ті вже сховалися від її очей, пірнувши в русло пересохлого струмка за чверть милі від їхнього табору.
— Гарвене, мені здається, що хвилину тому ви придумали девіз для Нічних Яструбів.
— Справді? Щось не пригадую.
— Справді! Ви сказали: «…найсильніші й найрозумніші воїни»! Це буде гарним девізом! І якщо решта Нічних Яструбів уподобають його, то ми попросимо Тріанну, щоб вона переклала ці слова прадавньою мовою, а потім наші майстри напишуть їх на ваших щитах, а наші швачки вигаптують їх на ваших формах.
— Ви дуже щедра, моя пані. Коли ми повернемось до наметів, я поговорю про це з Джормандером та іншими капітанами. От тільки…
Капітан завагався, але Насуада випередила його, миттю здогадавшись, що саме турбує досвідченого воїна:
— Ви, певно, хвилюєтесь, що такий девіз є надто простим для воїнів вашого рангу, і вам, мабуть, хотілося б чогось більш високого й шляхетного?
— Саме так, моя пані, — сказав капітан, полегшено зітхнувши.
— Ну що ж, ви маєте рацію. Нічні Яструби є представниками варденів, і під час служби ви маєте справу з представниками геть усіх рас. І я б була дуже засмучена, якби ви справляли на них якесь хибне враження… Я залишаю це на ваш розсуд, і ви самі вигадаєте собі девіз, думаю, усі гуртом ви легко впораєтеся.
А вже наступної миті дванадцять ельфів випірнули з русла пересохлого струмка, і Гарвен, проговоривши слова вдячності, відійшов від Насуади на належну для охоронця відстань. Готуючись прийняти ельфів, Насуада махнула рукою й попросила Анжелу та Елву повернутися.
Ельфи були вже за кілька сотень футів від них, їхній ватажок виявився чорний, ніби сажа. Спочатку Насуада вирішила, що в нього така ж темна шкіра, як і в неї, або що він увесь вбраний у чорне. Та коли ельфи наблизились, дівчина побачила, що у ватажка була тільки пов'язка на стегнах та плетений пояс, на якому висіла торбинка. Решту тіла вкривала синьо-чорна шерсть, що виблискувала під сонячним промінням.
Шерсть була завдовжки у чверть дюйма й нагадувала гнучкі обладунки, що передавали форму м'язів. Проте на гомілках та з внутрішнього боку рук вона сягала двох добрих дюймів, а між лопатками взагалі переходила в гриву, завдовжки з долоню, що спадала кудлатими пасмами вздовж усього хребта. На загострених вухах ельфа красувалися котячі китички. Обличчя теж вкривала шерсть, проте вона була такою короткою й гладесенькою, що її видавав лише колір. Очі ватажка були небесно-блакитними, а на кожному пальці замість нігтів стирчали пазурі, що напевно вселяли в усіх ворогів цієї раси неабиякий страх. Коли ж ельфи врешті-решт зупинилися перед Насуадою, дівчина помітила, що від них лине особливий запах, мускусно-солоний аромат сухого ялівцю, змішаного з димом. Це був запах сильних чоловіків, і Насуада враз відчула, як по її шкірі поповзли мурашки, кидаючи дівчину то в жар, то в холод. Вона вся зашарілася й дуже сподівалась на те, що цього ніхто не помітить.
Решта ельфів, вбраних у короткі сорочки жовтогарячого й зеленого, ніби хвоя, кольору, мали звичайний вигляд і були схожі на Арію. Серед них було шестеро чоловіків і стільки ж жінок. Вони майже всі мали чорне, як смола, волосся, якщо не брати до уваги двох жінок, чиє волосся нагадувало своїм кольором зоряне сяйво. Визначити вік ельфійських чаклунів було дуже важко, оскільки їхні обличчя не мали жодної зморшки. Правду кажучи, це були перші ельфи, яких Насуаді доводилось бачити, крім Арії, тож дівчині дуже кортіло дізнатись, чи її ельфійська подруга була справжньою представницею своєї раси.
Торкнувшись двома пальцями вуст, головний ельф вклонився, так само як і його супутники, а потім приклав праву руку до грудей.
— Мої вітання, Насуадо, донько Аджихада, — мовив він. — Атра естерні оно тхелдуін, — його акцент був більш помітним, ніж в Арії, а слова прадавньої мови, що їх він вимовляв, якимось дивним чином обертались на музику.
— Атра ду еваринія оно варда, — відповіла Насуада, згадуючи уроки Арії.
Ельф задоволено посміхнувся, показавши свої гострі зуби.
— Я Блодхгарм, син Ілдріда Красивого, — перш ніж продовжити, ватажок ельфів назвав решту своїх супутників. — Ми принесли вам гарні новини від королеви Ісланзаді: минулої ночі нашим чаклунам пощастило прорватися крізь ворота Сейнона. Тепер наше військо просувається вулицями до вежі, де забарикадувався лорд Таррант. Дехто ще намагається нам опиратися, але загалом місто здалося, і невдовзі ми будемо повністю контролювати Сейнон.
Охорона Насуади й вардени, які скупчились позаду неї, сповнили повітря радісними вигуками, почувши таку гарну звістку. Насуада спочатку теж зраділа перемозі, проте її тут-таки опанували похмурі думки. Вона уявляла собі, як дужі ельфи вриваються в домівки мирних людей. «Які ж неземні сили я потурбувала?» — думала вона.
— Це справді радісна звістка, — мовила Насуада, — і мені дуже приємно її чути. Якщо Сейнон у нашій владі, тоді ми стали ближчими до Урубейна, а отже, й до Галбаторікса, ми стали ближчими до здійснення нашої мрії. — Знизивши голос, дівчина додала: — І я вірю, що королева Ісланзаді буде доброю до мешканців Сейнона, принаймні до тих, хто не любить Галбаторікса, та водночас не має достатньої відваги, щоб повстати проти Імперії.
— Королева Ісланзаді завжди добра й милосердна до своїх підлеглих, навіть якщо вони опинилися під її владою без великого на те бажання. Але якщо хтось із них наважиться проти нас повстати, ми зметемо їх геть, ніби порив вітру опале листя під час осінньої бурі.
— Я не чекала чогось інакшого від такої старої й могутньої раси, як ваша, — відповіла Насуада. Перемовившись з ельфами ще кількома словами, Насуада вирішила, що час перейти до справи, й наказала юрбі, яка зібралась позаду неї, розійтися.
— Наскільки я зрозуміла, ви прийшли сюди, щоб захищати Ерагона й Сапфіру. Чи не так?
— Ви маєте рацію, Насуадо Світ-коно. І ми знаємо, що Ерагон ще й досі на землях Імперії. Проте незабаром він повернеться.
— Тоді вам напевно відомо, що Арія пішла на його пошуки й зараз вони мандрують разом?
— Авжеж відомо, — повівши вухами, відповів Блодхгарм. — Нам дуже прикро, що вони опинились у такій небезпеці, але ми сподіваємось, що їх не спіткає жодне лихо.
— То що ж ви збираєтесь робити? Знайдете їх і приведете назад до варденів? Чи залишитесь тут і будете сподіватись, що Ерагон та Арія зможуть самі захистити себе від слуг Галбаторікса?
— Ми залишимось вашими гостями, Насуадо, дочко Аджихада. Ерагон і Арія будуть у безпеці, доки їх ніхто не помітить. А якщо ми приєднаємося до них на території Імперії, то це неодмінно приверне до всіх нас небажану увагу. Ми б воліли бути там, де зможемо принести бодай якусь користь. Якщо Галбаторікс надумає піти в наступ, то він нападатиме саме на табір варденів, а це означає, що з ними будуть Торнак і Мертаг, тож Сапфірі вкрай знадобиться наша допомога, аби дати їм відсіч.