Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
Шрифт:
Сапфіра весь час допомагала йому своєю енергією, й Ерагон відчував, як вона уважно стежить за накладанням протизакляття, готова будь-якої миті втрутитись, помітивши, що він може зробити помилку.
Протизакляття було дуже довгим, бо юнак намагався нейтралізувати кожне можливе тлумачення свого благословення. Минуло добрих п'ять хвилин, перш ніж Ерагон вимовив останній рядок, останнє слово й останній склад.
— Я ще його відчуваю… — розчаровано сказала Елва в цілковитій тиші.
— Кого? — схилившись уперед, поцікавилась Насуада.
— Тебе, його, її, усіх, у кого є біль. Він не зник! Зникло відчуття, що змушувало мене допомагати цим бідолахам, але біль ще й досі в мені пульсує.
— Ерагоне?! — скрикнула Насуада.
— Мабуть, я щось пропустив, — спохмурнів юнак. — Дозвольте мені трохи подумати, і я складу інше закляття, що все виправить. Є ще кілька варіантів, про які я думав, але… — Він замовк, стурбований тим, що протизакляття не діяло так, як йому хотілося. А крім того, накласти спеціальне закляття, яке б позбавляло Елву болю, було значно складніше, ніж спробувати зняти саме закляття. Одне неправильне слово, одна кепсько збудована фраза, і він міг знищити будь-яке з її відчуттів. Дівчинка могла втратити співчуття, могла загубити власне відчуття болю й нічого не відчувати, поранившись.
Перш ніж щось робити, Ерагон вирішив порадитись із Сапфірою. Та він не встиг іще сказати й одного слова, як Елва урвала його своїм щасливим вигуком:
— Ні!
Юнак спантеличено зиркнув на неї. Здавалось, дівчинка вся аж світилася. Її круглі, схожі на перлинки зубки виблискували, коли вона посміхалась, а в оченятах спалахнули радісні вогники.
— Ні, нічого більше не роби.
— Але ж чому, Елво?
— Бо я не хочу витрачати свою енергію на ще якісь там закляття. Я відчуваю, що можу не звертати на них уваги! — Вона схопилась за бильця стільця й уся аж затремтіла від захвату. — Тепер я не повинна допомагати кожному, хто страждає! Я можу на все це не звертати уваги й не відчувати болю! Я можу не звертати уваги на чоловіка з відрізаною ногою, я можу не звертати уваги на жінку, яка щойно обпекла пальця, я можу не звертати уваги на них усіх і не відчувати їхніх страждань! Яке полегшення! Яка тиша! Благословенна тиша! Немає жодних порізів, подряпин, синців і зламаних кісток. Жодних переживань дурнуватої молоді. Жодного болю покинутих жінок і зраджених чоловіків. Немає тисяч жахливих ран, яких завдають одне одному воїни під час бою. — По щоках дівчинки потекли сльози, і вона радісно засміялася. Проте цей сміх нагадував шурхіт листя, через що в Ерагона аж волосся стало дибки.
«Але навіщо тобі це божевілля? — спитала Сапфіра. — Навіть якщо ти не звертатимеш на це уваги, то навіщо тобі залишатися прикутою до болю інших людей, коли Ерагон може тебе звільнити?»
— Я вже ніколи не буду такою, як решта людей, — мовила Елва з якимось неприємним блиском в очах. — Тож, якщо мені судилось бути не такою, як усі, дозвольте мені зберегти частину мого дару. І доки я зможу його контролювати, він не буде для мене тягарем. Ерагоне! Ха! З цієї миті я непідвладна болю й допомагатиму всім тільки тоді, коли сама того схочу. І якщо я буду служити варденам, то робитиму це тільки тому, що мені так підказуватиме серце, а не тому, що мене попросиш ти, Насуадо. Відтепер я завжди робитиму так, як схочу, і горе тому, хто наважиться стати мені на шляху, бо я знатиму всі його страхи й миттю зроблю так, що він пошкодує про свій вчинок!
— Елво! — скрикнула Грета. — Не мели дурниць! Ти ж зовсім не те маєш на увазі!
Струснувши волоссям, дівча різко повернулось до неї:
— Я геть забула про тебе, моя няню. Ти завжди піклувалась про мене, і я дуже вдячна тобі за те, що ти вдочерила мене після того, як померла моя матуся. Але тепер мені не потрібна твоя допомога, я житиму й дбатиму про себе сама, щоб ні від кого не залежати.
Приголомшена жінка прикрила рота рукавом й відскочила від своєї вихованки на добрих три кроки.
Почуте неабияк вжахнуло Вершника. Він добре знав, що не має права зберегти Елвин дар, якщо вона ним зловживатиме. Сапфіра була такої самої думки, тому вони мерщій вигадали нове закляття. Та щойно Ерагон відкрив рота, щоб його вимовити, як швидка, ніби змія, Елва прикрила йому вуста долонькою, так і не давши нічого сказати. Наступної миті намет здригнувся від оглушливого реву Сапфіри, а всі довкола аж поприсідали. Сама тільки Елва, що продовжувала тримати ручку в Ерагона на вустах, залишилася геть незворушною.
«Відпусти його, дитино!» — гаркнув дракон.
Почувши Сапфірин рев, до намету, зі зброєю напоготові, влетіло шестеро Насуадиних охоронців. Ельфи Блодхгарма теж не марнували часу. Вони стали в бойовому порядку обабіч дракона й уважно спостерігали за всім, що відбувалось у наметі. Насуада тим часом зробила знак, і Нічні Яструби опустили свою зброю. Проте Блодхгарм та його загін вважали за доцільне того не робити, і їхні мечі сяяли, ніби крига.
Елва ж була такою спокійною, що здавалось, ніби гамір і спрямована на неї зброя геть її не обходили. Дівча схилило до Ерагона голову й розглядало його так, ніби він був якоюсь дивною комахою, що повзала по бильцю стільця. За мить Елва посміхнулася з таким милим і невинним виразом, що Вершникові стало не по собі від того, як він її недооцінював.
— Зупинись, Ерагоне, — мовила Елва солодким, ніби мед, голоском. — Якщо ти накладеш закляття, то зробиш мені боляче, а хіба ж тобі мало моїх страждань? Щоночі, лягаючи спати, ти згадуватимеш про мене, і спогади про те зло, яке ти мені заподіяв, роздиратимуть тобі душу. Ерагоне, ти хочеш скоїти зло? Отямся, невже ти вважаєш себе суддею цілого світу? Невже ти хочеш показати, що маєш наді мною владу? Гадаю, Галбаторіксу це б сподобалось!
Із цими словами дівчина відпустила Ерагона, але він був такий ошелешений, що навіть не ворухнувся. Елва влучила в самісіньке яблучко, і він нічого не міг їй заперечити. Усе, що вона казала, було чистісінькою правдою. У Вершника аж мороз по шкірі пішов, коли він збагнув, наскільки точно вона прочитала його думки.
— Я вдячна тобі, Ерагоне, — вела вона далі, — за те, що ти прийшов сюди, щоб виправити свою помилку. Адже не кожен має достатньо сміливості визнати й загладити свою провину. Однак я не можу подякувати тобі за те, що ти скоїв сьогодні. Ти зробив усе, що міг, і так вчинила б будь-яка чесна людина, опинившись на твоєму місці. Проте спокутувати той біль, що його мені довелось пережити, тобі не під силу. Отже, коли наші шляхи іще раз перетнуться, прошу тебе, Убивце Тіні, не вважай мене ані своїм другом, ані своїм ворогом. Я нічого до тебе не відчуваю й готова любити тебе так само, як і ненавидіти. А як воно все буде, залежить тільки від тебе. Сапфіро, ти подарувала мені сріблясту зірку на чолі й увесь час була до мене доброю, тому я завжди буду твоєю вірною слугою.
Звівши голову, щоб здаватися бодай трішки вищою, Елва роззирнулася навсібіч:
— Ерагоне, Сапфіро, Насуадо… Анжело, бувайте здорові!
Сказавши так, дівчина попрямувала до виходу. Нічні Яструби дали їй дорогу, і вона вийшла з намету. Ерагон тим часом стояв геть розгублений і спантеличений.
— Я створив чудовисько, — мовив юнак, після чого два ургали торкнулися кінчиків своїх рогів. Це було знаком того, що вони передчувають біду. — Пробач, Насуадо. Здається, я зробив тільки гірше для тебе… та й для нас усіх.