Ерагон. Найстарший
Шрифт:
— А я вже думав, що не знайду тебе, — похмуро сказав прибулець, скидаючи важкого наплічника.
— Як ти взагалі мене знайшов? — глянув на прятеля Роран.
— Це було не так уже й складно, — озвався Альбрич. — Добре, що хоч ведмедя не зустрів по дорозі. Мені здається, що людям на Хребті не місце.
— То чому вони тут? — урвав його юнак.
— Аби взяти тебе під варту, — відповів Альбрич. Вони чекатимуть, доки ти повернешся з «полювання» стільки, скільки буде треба.
— А вони не сказали, чого їм треба? — не вгавав
— Вони говорили тільки про королівський наказ, — похитав головою Альбрич. — Мовляв, їм потрібен ти і твій брат Ерагон. Через це я й не можу залишитись із тобою, бо вони відразу ж почнуть мене розшукувати. Ось, я приніс тобі кілька ковдр, а ще ліків від Гертруди, на той випадок, якщо ти раптом поранишся абощо… Сподіваюсь, що все буде гаразд.
— Дякую, друже, — зажурено посміхнувся Роран.
— Кожен на моєму місці зробив би так само, — зніяковів хлопець. Ідучи назад, він раптом зупинився й кинув через плече: — До речі, тих незнайомців звати разаки.
ОБІЦЯНКА САПФІРИ
Уранці, після зустрічі з радою старійшин, Ерагон мив і змащував олією Сапфірине сідло. Саме за цією роботою його й застав Орик, який вирішив провідати героя.
— Тобі сьогодні вже краще? — поцікавився гном, зачекавши, доки юнак закінчить.
— Так, трохи краще, — відповів той.
— Це добре, бо нам усім потрібні сили, — зрадів гість. — Зрештою, я й завітав тільки задля того, аби переконатись, що в тебе все гаразд… Ну, й повідомити, що Ротгар хоче поговорити з тобою, якщо ти маєш час.
— Для нього я завжди маю час, — вклонився Ерагон. — Він мусить це знати.
— Авжеж! — захихотів Орик. — Утім, етикет вимагає завжди бути делікатним.
Коли Ерагон поклав сідло на полицю, Сапфіра звелась зі свого кутка й привітно загарчала до гнома.
— І тобі доброго ранку! — аж підскочив той.
Орик повів їх по одному з чотирьох основних коридорів Тронжхейма вбік центральної зали. Утім, рухалися вони якось дивно, немовби щось оминаючи. І тільки пізніше юнак збагнув, що гном не хотів ятрити собі серце видовищем зруйнованого Ісідар Мітріма.
Нарешті вони зупинилися перед гранітними дверима, на яких було вирізьблено корону із сімома зубцями. Семеро озброєних гномів біля входу разом гупнули об кам'яну підлогу своїми списами, і двері прочинились.
Кивнувши Орикові, юнак увійшов до темної зали, а слідом за ним рушила й Сапфіра. Проминаючи кам'яні статуї колишніх королів, вони попрямували до трону, розташованого вглибині зали. Зупинившись на відстані одного фута від величезного чорного постаменту, Ерагон шанобливо вклонився, а король гномів схилив у відповідь свою сиву голову. Рубіни, що прикрашали його золотий шолом, тьмяно зблиснули, наче краплі гарячого заліза. На його колінах, захищених кольчугою, лежав Волунд, бойовий молот.
— Убивце Смерка, вітаю тебе, — сказав Ротгар. — Відтоді, як ми бачились востаннє, ти зробив
— Дякую, — вклонився Ерагон.
— Ми також хочемо, — наголосив гном, — щоб кольчуга, яка була на тобі під час битви у Фартхеи Дурі, лишилась у тебе. Зараз наші ковалі ремонтують її разом із обладунками дракона. Сапфіра може носити їх стільки, скільки забажає, аж доки не виросте з них. Це все, що ми можемо зробити для вас на знак подяки. Якби не війна з Галбаторіксом, ми б відсвяткували вашу перемогу, але з цим доведеться зачекати.
— Ми дуже вдячні тобі, володарю, — озвався юнак. — І понад усе ми шануємо твою щедрість.
Ротгар задоволено посміхнувся, але миттю нахмурив брови.
— Та годі про це. Я хочу сказати, що мої піддані вимагають королівського рішення про спадкоємця Аджихада. Коли рада старійшин оголосила рішення про свою підтримку Насуади, це викликало неабияке збентеження. Я вже давно такого не бачив… Наші ватажки мусили визначитись, чи підтримають вони Насуаду, чи будуть шукати іншого кандидата. Більшість обрала Насуаду, але я хочу знати твою думку, Ерагоне.
«Що ж йому сказати?» — замислився Ерагон.
«Досі він був до нас прихильний, — відгукнулась Сапфіра. — Але зараз ми не знаємо, що саме Ротгар пообіцяв іншим. Тому слід бути обачним, аж доки Насуаду не затвердять офіційно».
«Добре, я спробую», — мовив хлопець.
— Сапфіра і я погодились допомагати Насуаді, — сказав Ерагон королю гномів. — Тому насмілюсь просити тебе зробити так само. Варденам слід триматися купи.
— Ну що ж, — мовив Ротгар, — твій голос має силу. Але мене бентежить одна річ. Усе це, звісно, непогано, та чи буде Насуада мудрим керманичем? Чи ти зробив цей вибір з огляду на якісь інші мотиви?
«Будь обережний, — подумки озвався дракон. — Він хоче знати, чому саме ми її підтримали».
— Гадаю, що вона достатньо мудра й розважлива, — не вагаючись, відповів Ерагон. — І буде добрим ватажком варденів.
— Саме тому ти її й підтримуєш? — примружився Ротгар.
— Так, — навіть оком не повів юнак.
— Це мене заспокоює, — кивнув гном і погладив свою довгу сиву бороду. — Останнім часом усі надто переймалися, владою, а не суспільним добробутом. Іноді це страшенно дратує.
На якийсь час запала мовчанка, і в тронній залі стало задушливо.
— А що зроблять із фортецею для драконів? — спробував розговорити короля Ерагон. — Там покладуть нову підлогу?
Уперше за час візиту король спохмурнів і ображено зиркнув на своїх гостей.
— Спочатку ми мусимо все як слід обговорити, — буркнув у відповідь Ротгар. — Адже те, що зробили Сапфіра з Арією, просто жахливо. Я, звісно, розумію, що цього вимагала ситуація і що в них не було вибору, але краще б це зробили ургали, аніж наші друзі. Віднині серце Тронжхейма розбите…