Ерагон. Найстарший
Шрифт:
— Хіба що заради варденів, — похитала головою Насуада. — І ще, Ерагоне, якщо я помру, тобі доведеться стати на моє місце. І якщо це вже станеться, то довірся Джормандеру, більш досвідченому, ніж решта вельмож.
Насуадине прохання неабияк вразило юнака. Він ніколи не міг подумати, що дівчина належить варденам душею й тілом. А те, що вона пропонує стати йому правонаступником, було виявом величезної довіри.
— У разі чого, я спробую керувати варденами так само вправно, як Аджихад. Це велика честь для мене.
— Чудово,
Розчулений Ерагон спробував був глянути на ургалів по-новому, але вони все одно викликали в нього саму огиду й ненависть. Словом, для юнака вони залишалися кровожерними потворами, що вбили близьких йому людей.
«Власне, Галбаторікс не здружився з ними через те, що думав так само», — подумки нагадала Сапфіра.
«І мав, між іншим, рацію», — відказав юнак.
— Слухайте, — подолавши неприязнь, сказав Ерагон ургалам, — мені треба зазирнути у вашу свідомість.
— Авжеж, Вогнемече, — враз погодились охоронці. — Леді Нічні Кроки попередила нас. Загалом, для нас неабияка честь битися поруч із великим воїном, котрий так багато для нас зробив!
— Як це? Хіба я вже так багато вас повбивав? — посміхнувся Ерагон, згадавши, що серед ургалів повага до воїна зростала залежно від того, скільки той убив ворогів.
— Ні, — зруйнував його фантазії Гарцхвог. — Просто, убивши Смерка, ти звільнив нас з-під його контролю. Тепер ми в боргу перед тобою, Вогнемече. І ніхто з нас не зачепить тебе. А якщо ви з драконом надумаєте завітати до нас у гості, вас приймуть так, як іще ніколи не приймали чужинців.
Правду кажучи, Ерагон не чекав такої відповіді, адже вдячність ніколи не була чеснотою ургалів.
— Добре, я пам'ятатиму це, — буркнув він. — То що, ви готові до перевірки?
— Так, вершнику.
Коли Ерагон узявся до справи, то відразу ж згадав власну перевірку в Фартхен Дурі, яку йому влаштували Близнюки. Утім, з ургалами, і зокрема з Гарцхвогом, було складніше. Спочатку довелося наштовхнутись на суцільне зло, злочини, сплюндровані землі, й свідомість їхня нагадувала більше свідомість дикої тварини. Тож увібрати в себе стільки негативних емоцій юнак просто не міг, хоча Гарцхвог і не опирався перевірці. Навпаки, він був радий поділитися досвідом, аби переконати Ерагона в тому, що ургали не були його затятими ворогами. «Нам не потрібен вершник-ватажок, що захоче знищити нас за нашу природу, — подумки мовив ургал. — Тож будь уважним, Вогнемече. Невже ти нічого не побачиш, крім зла?»
Зосередившись, Ерагон спробував іще раз і ледь не загубився в минулому Гарцхвога. Це було дитинство в гірському селищі, материнські пісні, перше полювання на оленя, юнацькі бійки й нарешті справжні війни за виживання. Тепер Ерагон зрозумів, що ургалами від самого початку маніпулював Смерк.
Так само ретельно юнак перевірив і решту воїнів. Усі спогади були майже однакові. Ургали намагалися приховати те, що вбивали людей, хоча й робили це за наказом Смерка, а решта сутичок була за виживання. Усі воїни мали родини й мусили їх годувати.
Закінчивши, Ерагон важко зітхнув. Перед ним стояли вбивці й грабіжники, але в глибині душі вони були нещасні й благородні. А Гарцхвог узагалі видавався йому чудовим ватажком, що за своїм розумом нічим не поступався Оромису.
— Ну що ж, Гарцхвоге, — мовив юнак. — Я не проти мати поруч таку охорону. Доки ургали служитимуть варденам вірою й правдою, я не чіпатиму їх, обіцяю.
Ерагон усвідомлював, що навряд чи зможе колись здружитися з ургалами, тим не менше, його думка про них кардинально змінилась.
«Це неабияка мужність — визнати те, що був неправий», — озвалась Сапфіра.
«Так, адже значно гірше робити дурниці з розумним виразом на обличчі», — мовив юнак.
«Нічого собі, малий, та ти мудрішаєш майже щохвилини!» — поглузував дракон, але було відчутно, що він неабияк пишається рішенням Ерагона.
— Ми вдячні тобі, Вогнемече, — сказав Гарцхвог.
— Ну що ж, гаразд, — озвалась Насуада. — Тепер, коли ми вирішили це питання, я мушу йти. У належний час Ерагон отримає мій сигнал від Тріанни.
Провівши дівчину сумним поглядом, юнак сів відпочити біля Сапфіри.
— Тобі пощастило, що поруч будуть гноми, — буркнув Орик. — Ми не дамо ургалам напасти на тебе ззаду. Ми пильнуватимем за ними, наче яструби.
— Я гадав, що ти так само, як і Насуада, хочеш, аби ургали мене охороняли.
— Але це ще не означає, що я почав їм довіряти.
Ерагон посміхнувся й не став сперечатись. Адже Орика буде дуже важко переконати, що ургали не злісні хижаки, особливо, коли ти сам щойно про це дізнався.
Довкола панувала глупа ніч. Гном знічев'я заходився гострити свою сокиру. Його земляки, прибувши з табору, і собі приєднались до ватажка, після чого метал голосно заскреготав об камінь. Ургали натомість заспівали своїх сумних поховальних пісень, а Ерагон вирішив установити захист довкола себе, Сапфіри, Орика, Насуади й навіть Арії. Він знав, що не слід витрачати сили на захист стількох осіб, але не міг вчинити якось інакше.
Стомившись, юнак глянув на Анжелу, що саме вбиралась у обладунки, а потім почала вимахувати мечем.
— Це неподобство, коли хтось, окрім мешканців Дургрімст Квон, має такого меча, — пробелькотів хтось із гномів, невдоволено зиркнувши на відьму.
Щойно сонце почало сходити, як із ворожого табору залунали жахливі крики.
— Невже там когось катують? Від цих криків аж кров у жилах холоне, — скочив на ноги Ерагон.
— Я ж казала, що це буде сюрприз, — озвалась Анжела.
— То це ти зробила?
— А хто ж іще? Я отруїла увесь їхній провіант. Дехто помре зараз, а хтось трохи перегодом. А їхнім ватажкам я підсипала в їжу пасльон, і під час бою в них будуть галюцинації. Ото вже посміємось!