Ерагон. Найстарший
Шрифт:
— Але ж це нечесно! — вигукнув вражений юнак. — Що ж то за слава, коли ти перемагаєш недужого?
— Слава? — перепитала відьма. — Якщо тобі потрібна слава, то на світі існують ще тисячі армій. А нам треба перемогти саме оцю.
— Ось чого тебе так зацікавила лабораторія в шатрі Орина! — не вгавав Ерагон, що й досі не міг зрозуміти, чи схвалює він, чи засуджує вчинок відьми. Здавалося б, усе це було зроблено заради перемоги.
— Так, саме тому!
Крики нещасних воїнів Галбаторікса гучнішали й стали лунати над усією Палаючою рівниною. Ерагон затулив вуха, аби не чути їх, утім невдовзі
БУРЯ ПОЧИНАЄТЬСЯ
Перші промені сонця вже сягнули задимленої рівнини, коли Тріанна погукала Ерагона. Час настав. Юнак розбудив свою челядь і сів на Сапфіру, тримаючи в руках лук. Ургали з гномами оточили їх щільним кільцем і рушили до виходу з табору.
Військо варденів, намагаючись не здіймати галасу, виходило на рівнину, оминаючи захисні рови. Зброю воїни завбачливо обмотали ганчір'ям, аби та не дзвеніла під час маршу. Сапфіра приєдналась до валки тієї миті, коли на рівнині з'явилася Насуада верхи на бойовому коні. Поруч із нею були Арія й Тріанна.
Нічні випари торфу висіли над землею, й сонячне проміння ще не могло крізь них пробитися. Під цим прикриттям вардени підступили якомога ближче до ворожих укріплень, і вартові, помітивши їх в останню мить, почали сурмити тривогу.
— Уперед, Ерагоне! — рішуче гукнула Насуада. — Уперед, мої вірні вардени! Захистим наші домівки! Знищимо Галбаторікса! В атаку!
Гейкнувши, дівчина спрямувала коня до ворожого табору, а за нею помчало все військо варденів.
Подумки Ерагон наказав почати наступ Бардену, чаклуну, що супроводжував Орина. За мить королівська кіннота впереміш із пішими ургалами з'явилась на лівому фланзі. Вона стала відтісняти війська Імперії, відволікаючи їхню увагу від наступу основних сил варденів.
Дві ворогуючі сили зійшлися з ревом і галасом. Задзвеніла зброя, залунали зойки й стогін поранених, а над полем бою почали кружляти голодні ворони.
«Я мушу вбивати, інакше вб'ють мене», — товкмачив собі Ерагон, відчуваючи, як забирає його сили захист Арії, Орика, Насуади й Сапфіри.
Сапфіра трималась подалі від переднього краю, поки що ховаючись від чаклунів Галбаторікса. Зосередившись, юнак почав подумки знаходити їх на полі бою.
Ду Врангр Гата тим часом уже викрили першого ворожого чаклуна. Відчувши це, Ерагон спочатку захистив жінку, яка знайшла агента, потім з'ясував, який саме військовий підрозділ він охороняв, і нарешті вбив його одним-єдиним магічним словом. Не гаючи жодної секунди, він увірвався до свідомості незахищених воїнів і почав знищувати їх на своєму шляху. Вардени радісно загорлали, побачивши, як тануть ворожі лави.
Легкість, із якою він убивав, вразила Ерагона. Воїни не мали шансів утекти або захиститися. «Це не порівняти з битвою під Фартхен Дуром», — промайнуло в Ерагоновій голові. Але, попри те, що юнак втішався своєю могутністю, він водночас відчував відразу до смерті. Хоча замислюватись над новим відчуттям не було часу.
Оговтавшись від першого нападу, Імперія скористалася катапультами, що засипали варденів ядрами, барильцями з рідким вогнем і гострими стрілами шість футів завдовжки. Усе це призвело де неабияких втрат, а одне з ядер, вибухнувши неподалік, ледь не зачепило Сапфіру, одначе
Катапульти суттєво затримали наступ варденів і скалічили безліч воїнів. «їх треба негайно знищити, — подумав Ерагон, — якщо ми збираємось битися довго й виснажити Імперію». Сапфіра легко б з цим упоралась, але поки що не наважувалась пролетіти над полем бою, остерігаючись ворожих чаклунів.
Несподівано один із ворожих загонів, прорвавшись до Сапфіри, накинувся був на дракона зі списами. Але ще до того, як Ерагон устиг вихопити меча, гноми й ургали порубали всіх нападників на капусту.
— Добрий бій! — загорлав Гарцхвог.
— І справді непоганий! — зловісно посміхнувся Орик.
Деякий час Ерагон нічого не міг вдіяти з катапультами, аж доки не знайшов воїнів, що ними керували. Зосередившись, він змусив їх розвернути грізні машини, й ті почали стріляти у власне військо. Далі юнак наказав воїнам розрубати мотузки, й усі катапульти вийшли з ладу.
Подумки повернувшись на власні позиції, Ерагон побачив, що оборона довкола Сапфіри неабияк послабилась. Мужні охоронці падали один за одним під ударами ворожої магії. Вилаявшись, юнак знову почав шукати ворожих чаклунів, поволі їх знищуючи. Але ті були дуже підступні й намагалися себе не викривати. Це неабияк дратувало Ерагона. Зосередившись на одному з них, він зрозумів, що всі вони були запрограмовані на те, аби в жодному разі не вбивати вершника та його дракона.
«З одного боку, це мене тішить! — озвався юнак до Сапфіри. — Але нащо ми потрібні Галбаторіксу після того, коли вже вирішили підтримувати варденів?»
Дракон не встиг відповісти, бо з натовпу воїнів, верхи на запіненому коні, випірнула скривавлена Насуада.
— Ерагоне! — видихнула вона. — Ви із Сапфірою мені потрібні! Вам час відкинути їхнє військо!
— Гаразд-гаразд, — злякався той вигляду дівчини, картаючи себе за те, що не захистив її краще. — Але спочатку слід залікувати рани.
— Пусте! Це може почекати, а от вершник потрібен нам негайно!
— Він перед вами, леді, — вклонився Ерагон.
— Тоді вперед! — гукнула Насуада. — І хай бережуть вас боги!
Аби мати змогу битись, юнак зсунувся нижче. Тримаючись за сідло, він гукнув Орику з Гарцхвогом:
— Прикрийте мене збоку! Але не ставайте мені на шляху!
— Тебе ж уб'ють, Вогнемече! — стривожено проревів ургал.
— Ще подивимось, хто кого! — крикнув завзято Ерагон.
«То як, потанцюємо?» — подумки звернувся він до Сапфіри.
«Потанцюємо, малий!» — озвався у відповідь дракон.
Злившись в одне ціле, юнак і дракон кинулись у вир бою і вмить розчистили шлях для наступу варденів. Було важко сказати, хто саме вбиває вогнем, а хто вимахує на всі боки смертоносним мечем. Над Палаючою рівниною стояла димова завіса, з якої вряди-годи виринали оскаженілі обличчя, порубані тіла та гори трупів, до яких уже звідусіль злітались стерв'ятники.
Пробиваючись уперед, Ерагон і Сапфіра бачили, як їхній наступ впливає на свідомість ворожих вояків. Ті спершу помічали щось велетенське, вогненно-червоне, що пазурами, іклами, полум'ям і довгим хвостом нищило все на своєму шляху. Блиском свого панцира Сапфіра ще й засліплювала вороже військо.