Ерагон. Найстарший
Шрифт:
— Шкода, що все так обернулось, — мовила дівчина. — Мертаг сподобався мені в Тронжхеймі, тож я дуже хотіла, щоб він був на нашому боці. Дякую, що помстився за мого батька.
«Батьки, матері, брати, кузени, — подумки дратувався Ерагон. — Усе зводиться до родинних стосунків».
Зітхнувши, він вирішив розповісти все до кінця — про втечу Мертага й про таємницю свого народження.
— Не може бути, — прошепотіла Насуада.
Але найбільше Ерагона вразив кузен. Той ледь спромігся приховати на обличчі відразу.
— Можливо,
— Не думаю. Він був щирий зі мною.
— Ну що ж, — знизала плечима ельфійка після тривалої мовчанки. — Гадаю, про це більше ніхто не має знати. Вардени й так пригнічені появою нового Вершника. Вони геть розгубляться, дізнавшись, що Мертаг, якому вони довіряли, служить Галбаторіксу, а Убивця Смерка на додачу ще й його рідний брат. Словом, з нами ніхто не захоче мати справу. Навіть король Орин.
— Так, я цілком згодна з тобою, — кивнула Насуада. — А появи нового Вершника нам слід було чекати, адже Галбаторікс мав для нього яйце дракона. Схоже, тепер нам буде ще скрутніше. Ерагоне, ти зміг би перемогти Мертага з допомогою ельфійських чаклунів?
— Можливо. Але він не такий дурний, щоб битися з усіма одночасно.
— Зрозуміло, — сказала дівчина по тому, як усі безуспішно намагались вигадати бодай якісь варіанти захисту. — Ми надто стомлені битвою, й нам треба відпочити, а завтра повернемось до нашої розмови.
Коли Ерагон розвернувся, щоб піти, Арія несподівано глянула йому в очі:
— Не переймайся дуже… Ти не такий, як твій батько й брат. І ти не маєш відповідати за їхні ганебні вчинки.
— Так, — погодилась Насуада. — Не думай, що ми перестанемо тебе любити. У тебе добре серце, Ерагоне, й ім'я твого батька жодним чином на це не вплине.
— Дякую вам, — розчулено мовив юнак.
Вийшовши із шатра, він наскочив на Рорана, котрий замислено споглядав задимлений обрій.
— Тепер ти все знаєш, — зітхнув юнак, зупинившись поруч.
— Що ж поробиш, це голос крові, — знизав плечима кузен.
— Не кажи так! — гаркнув Ерагон. — Ніколи не кажи так!
— Гаразд, вибач мені, — скоса зиркнув Роран. — Виявляється, Насуада зовсім не така, як я собі її уявляв.
— Ти, певно, гадав, що побачиш грізну царицю? Ні, таким був її батько, Аджихад. Утім, вона теж непогано керує варденами.
— А шкіра в неї фарбована?
— Ні, це природний колір.
З острахом позираючи на Сапфіру, до них почали наближатись селяни з Карвахола.
— Хорсте! — загукав Ерагон, коли старий підійшов. — Як же я радий тебе бачити!
— Чорт забирай, Ерагоне! — здивовано скрикнув коваль. — Ти так змінився звідтоді, як поїхав!
— Себто звідтоді, як утік? — посміхнувся юнак.
Земляки боязко розглядали Ерагона, а той із жалем помітив, що далекі мандри й поневіряння по чужих землях неабияк змінили людей. Не знати чого, юнак почувався ніяково серед колишніх односельців, і це його засмутило.
— Ти вже знаєш про Брома? — запитав він у Джоуда, щоб хоч якось відволіктися від сумних думок.
— Так, Аджихад устиг мені дещо розповісти, але я хотів би почути про це ще й від тебе.
— Як випаде нагода, ми обов'язково про все поговоримо, — кивнув Ерагон.
Потому Джоуд уклонився й сказав Сапфірі:
— Я все життя мріяв про те, щоб побачити дракона, а сьогодні побачив аж двох. Виходить, мені пощастило? Утім, ви саме той дракон, з яким я хотів познайомитись.
Вигнувши шию, Сапфіра торкнулась Джоудового чола, і той аж підскочив від несподіванки.
«Подякуй йому за те, що врятував мене від Галбаторікса, — попрохав Ерагона дракон. — Він був другом Брома, отже, — він і наш друг».
— Атра естерні оно тхелдуін, Сапфіро Б'яртскулар, — несподівано озвався старий прадавньою мовою, коли юнак переказав йому слова дракона.
— Куди ти подівся? — спитав тим часом коваль у Рорана. — Після того, як ти вбив тих двох чаклунів, ми скрізь тебе шукали.
— Тепер це не грає жодної ролі, — мовив юнак. — Повертайтесь на корабель і покличте всіх на берег. Вардени дають нам притулок, і ми нарешті зможемо нормально виспатись, без цієї триклятої морської хитавиці.
Селяни радісно загукали, а Ерагон зацікавлено спостерігав, як вправно Роран віддає накази.
— Виходить, вони довіряють тобі, — сказав він, коли ті пішли. — Навіть Хорст тебе слухається. Тепер ти відповідаєш за весь Карвахол?
— Так, відповідаю.
Оглянувши табір, брати знайшли намет, який вардени поставили для Ерагона. Сапфіра, ясна річ, навіть не намагалася залізти всередину й вляглася на вулиці, збираючись цілу ніч вартувати.
«Коли відновлю свої сили, то відразу ж залікую твої рани», — пообіцяв дракону юнак.
«Гаразд, не переймайся дуже. І не засиджуйтесь до пізньої ночі!» — сказав дракон у відповідь.
У наметі Ерагон засвітив ліхтар, і вони з Рораном сіли одне навпроти одного, довгий час споглядаючи мовчки вогонь усередині ліхтаря.
— Розкажи, як помер мій батько, — нарешті озвався Роран.
— Наш батько, — уточнив юнак, помітивши, як кузен посуворішав. — Я маю таке саме право називати його батьком, як і ти. Гадаю, ти згоден зі мною?
— Гаразд, нехай. То як він помер?
Цю історію Ерагон переповідав уже безліч разів, але тепер розказав її й спробував пояснити, чого все вийшло саме так.
— Я був неправий, коли ховав від вас із батьком Сапфіру, — закінчив юнак. — Я просто боявся, що ви захочете вбити дракона, й не усвідомлював тієї великої небезпеки, на яку всіх нас наражало його перебування в Карвахолі. Потому, як Герроу помер, я вирішив утекти, щоб вистежити разаків. Я зробив це ще й тому, що, шукаючи мене, в селище могли прийти воїни. Можливо, у Паланкарську долину завітав би навіть сам Галбаторікс. Так, я винен у смерті батька. Але я не хотів, щоб хтось через мене постраждав. Я робив усе, що міг, Роране.