Ерагон. Спадок, або Склеп душ
Шрифт:
— Отже, ти той, кого називають Міцний Молот? — спитав гном, пильно вдивляючись у ряди ворожих солдатів.— Я бився разом із твоїми земляками у Фартхен Дурі. Для мене велика честь битися пліч-о-пліч з тобою.
Роран буркнув щось невиразне. Зараз йому треба було молитися, щоб бодай устояти на ногах.
А ворожі солдати були вже поруч. Вони пішли в атаку, відтісняючи Рорана та його воїнів назад. Міцний Молот уперся плечем у щит і щосили наліг на нього. Мечі та списи зблискували в щілинах між щитами. Роран відчув, як щось ковзнуло об його бік — добре, що там була кольчуга.
Ельфи
Однак солдатів Імперії було надто багато. Доводилось відступати крок за кроком. Навіть ельфи не могли стримати лавину людей, хоч вони робили все, що могли. Отіара, ельфійська жінка, з якою Роран говорив за міською стіною, замертво впала — стріла вп’ялася їй прямо в шию, чимало інших ельфів були поранені. Та й сам Міцний Молот отримав кілька ран: у верхній частині правої литки був глибокий поріз, другий чималий поріз був на правому ж таки стегні — чийсь меч ковзнув під край кольчуги, шию він боляче подряпав власним щитом, а на внутрішній частині правої ноги була колота рана, яка, на щастя, обійшла артерії. Годі вже й казати про численні синці. Словом, Роран почувався так, наче хтось, не шкодуючи сил, побив добрячоіо ломакою все його тіло, а потім двійко незграбних вояків використали його як мішень для кидання ножів.
Кілька разів він виходив з передньої лінії, щоб хоч трохи перепочити й перевести подих, та вже за якусь мить знову повертався до бою.
Минуло не так уже й багато часу, як Роран побачив, що солдатам Імперії вдалося виштовхати його воїнів на площу перед розгромленими воротами Урубейна. Тепер вороги були не лише попереду, а й позаду.
Він кинув погляд через плече — ельфи й вардени відступали під натиском лорда Барста і його солдатів.
— Праворуч! — закричав Роран, показуючи в той бік закривавленим списом.— Ближче до будівель!
Воїни, котрі вишикувались за ним, із неабиякими труднощами посунулись трохи вбік, до сходів великої кам’яної будівлі, перед якою був подвійний ряд колон, високих, немов дерева на Хребті. Між цими колонами Роран побачив відкритий арочний прохід. Він був такий великий, що крізь нього запросто могла б пройти Сапфіра, а то й Шруйкан.
— Нагору! Нагору! — скомандував Роран, і люди, гноми, ельфи й ургали побігли за ним до вершини сходів. Там вони розташувались за колонами і зайняли оборону. Тепер відбиватися від ворожих солдатів було значно легше. Із цієї вигідної позиції, що височіла десь футів на двадцять над землею, Роран нарешті побачив поле бою. Імперія майже відкинула ельфів та варденів назад, до зяючого пролому в зовнішній стіні.
«Здається, ми програли»,— подумки сказав Міцний Молот, і його ледь не охопив відчай. Але переживати було ніколи, бо солдати в червоних плащах знову пішли на штурм. Роран відбив ворожий спис і щосили вдарив його хазяїна в живіт. Той полетів униз по сходах, зваливши з ніг іще двох своїх товаришів.
У цей час одна з баліст на стінній
«Ми повинні за всяку ціну вбити його»,— вирішив Роран. Якщо Барст загине, солдати Імперії, швидше за все, розгубляться, і їхня впевненість зникне. От тільки досі ані ельфи, ані кулли не змогли його зупинити. Хто ж може це зробити? Хіба Ерагон?
Міцний Молот продовжував битися, але час від часу кидав погляд на велику, вкриту панциром постать лорда. Можливо, щось підкаже йому, як можна здолати цього здорованя? Аж раптом Роран помітив, що Барст ішов, трохи накульгуючи, так, наче йому дошкуляла стара рана на лівому коліні чи стегні. А крім того, здавалось, він рухався трохи повільніше, ніж раніше.
«Отже, його сили не безмежні,— подумав Роран.— А може, не так його, як Елдунарі».
Та в цю, мить якийсь ворожий солдат налетів на нього з мечем. Роран спершу відбив меч, а потім різким рухом підняв щит і вдарив солдата в щелепу з такою силою, що той упав замертво.
Міцному Молоту перехопило подих. Рани зовсім знесилили його. Він відійшов за одну з колон й обіперся об неї спиною. Потім закашлявся й сплюнув. То була кров. Мабуть, щось прикусив собі в роті. Принаймні він сподівався, що це було саме так. Страшенно боліли ребра. Здавалося, що якесь із них зламане.
З боку варденів долинули голосні крики. Роран виглянув із-за колони й побачив королеву Ісланзаді та одинадцятеро інших ельфів. Верхи на конях вони пробивались до лорда Барста. На плечі королеви сидів її білий ворон. Він каркав і розправляв крила, щоб краще триматися на своєму рухливому сідалі. Ісланзаді тримала в руці меч, а інші ельфи були озброєні списами. їхні прапорці, прикріплені поряд із наконечниками у формі листя, майоріли на вітрі.
Роран ухопився за колону, відчуваючи, як у душі починає жевріти іскра надії.
— Убийте його! — тихо сказав він.
Тим часом Барст не зробив ані руху, щоб уникнути ельфів. Він стояв і чекав на них,. широко розставивши ноги й тримаючи булаву та щит так, наче йому й не треба було захищатись.
Бій на вулицях потроху вщухав. Нарешті всі завмерли, і кожен повернувся в той бік, щоб побачити, чим закінчиться поєдинок.
Двоє ельфів, які їхали попереду, спрямували вперед списи, і їхні коні стрімко перейшли в галоп. Було видно, як сильні м’язи тварин заходили ходором під лискучими шкурами, коли вони мчали, долаючи коротку відстань, що відокремлювала їх від Барста. На якусь мить здалося, що Барст неодмінно впаде. Хто ж може витримати удар такої шаленої сили?
Але ельфійські списи так і не торкнулися Барста. Його захисні закляття зупинили наконечники на відстані витягнутої руки — списи розсипались на дрібні трісочки. Аж тепер Барст підняв свої булаву й щит. Він ударив ними по головах коней, ламаючи їм шиї. Коні впали мов підкошені, а ельфи-вершники, перекидаючись у повітрі, зіскочили з них.
На двох наступних ельфів чекало те саме. Як і їхні попередники, вони зламали свої списи об захист Барста й позлітали з коней, коли ті попадали під ударами лорда.