Ерагон. Спадок, або Склеп душ
Шрифт:
— Втрата дружини — велике горе навіть у мирний час, а зараз... що й казати...— шепотів перший голос.
— Який сором, який...— озвався другий.
Дехто звинувачував у всьому разаків, а дехто невдоволено бурчав, що краще було б не пускати до породіллі Арію.
— Вона ж ельф,— роздратовано казав Фіск,— і тому має бути серед своїх, а не лізти туди, куди її не просять. Хтозна, що вона собі замислила...
Чуючи ці нісенітниці, Ерагон залишався спокійним, бо добре розумів, що краще не виказувати перед селянами свій надзвичайний слух.
Тим
— Гадаєш, нам слід...— почав був він.
— Ні,— перервав його Альбрич.
Ерагон сильніше закутався в плащ. Біль у кістках пронизливо нагадав про себе, та юнак навіть гадки не мав піти, доки страждання Елейн не скінчаться.
— Гляньте! — несподівано скрикнув Роран. Альбрич і Бальдор водночас підвели голови.
Несучи в руках згорток брудного ганчір’я, з намету вийшла Катріна. Перш ніж запона намету встигла опуститись, Ерагон помітив усередині Хорста й іще якусь жіночку з Карвахола — і він, і вона стояли біля лежака породіллі навколішках.
Не звертаючи уваги на інших людей, Катріна підскочила до дружини Фіска Ізольди, яка виварювала в діжці брудну білизну. Ерагон і Роран були готові кинутись до Катріни, проте вклякли на місці, так само, як і Альбрич з Бальдором. Усі пильно слідкували за кожним Катріниним рухом.
Пролунав іще один зойк, і хоч Ерагон уже встиг призвичаїтися до криків, його тіло все одно здригнулось. Потому запона намету відхилилася вдруге, і на вулицю стрілою вилетіла розпатлана Арія. Вона підбігла до охоронців Ерагона, що стовбичили під стіною найближчого павільйону, і швидко перекинулась кількома словами з худорлявою ельфійкою Інвідією. Закінчивши розмову, Арія поквапилась назад, та Ерагон схопив її за руку.
— Як там усе? — спитав Вершник.
— Кепсько...
— Чого так довго? Невже ти не можеш допомогти їй швидше народити?
— Можу... Вона б уже давно народила, якби Гертруда й решта жінок дозволили мені скористатись сильнішими закляттями. Простенькі не помагають...— насупила брови Арія.
— Це якесь безглуздя! А чому?
— Бо вони бояться ельфів і їхньої магії...
— Ну то скажи їм, що не заподієш Елейн нічого поганого... Скажи це прадавньою мовою. Примусь їх повірити!
— Це тільки все зіпсує. Вони мене виженуть, бо подумають, що я намагаюсь їх зачарувати,— похитала головою Арія.
— А як же Катріна?
— Якби не вона, то мені не дозволили б накласти й найпростіших заклять.
Елейн скрикнула ще раз.
— Чи можуть вони дозволити, щоб ти полегшила їй біль?
— Хіба на якусь дрібочку, бо я вже зробила все, що могла.
Зціпивши зуби, Ерагон хотів був кинутись до намету Хорста, та Арія його зупинила.
— Не треба,— мовила вона тихо.— Ці традиції старші, ніж їхнє життя. Варто тобі зараз втрутитись, і Гертруда з більшістю карвахольців стануть твоїми ворогами.
— Чхати на це!
— Повір,— не відпускала юнака Арія,— наймудріше, що ти зараз можеш зробити, це чекати.
— Я не можу стовбичити тут, знаючи,
— Послухай мене, буде краще, якщо ти залишишся.
Я допоможу Елейн чим зможу, але обіцяй туди не ходити. Ти тільки розгніваєш їх, а зараз це зовсім зайве. Благаю тебе...
Ерагон якусь мить повагався й безсило опустив руки.
— Гаразд,— сказав він і підійшов до Арії впритул,— але що б там не сталося, ти не дозволиш померти ані їй, ані її дитині. І байдуже, що тобі задля цього доведеться зробити... Просто не дай їм померти...
— Я б ніколи не дозволила, щоб дитина опинилась у небезпеці,— серйозно глянувши Ерагонові в очі, сказала ельфійка й рушила до намету.
Коли вона зникла за запоною, юнак повернувся до Рорана, Альбрича й Бальдора.
— Ну що там? — схвильовано спитав Роран.
— Вони роблять усе можливе,— знизав плечима Ерагон.— Нам слід набратись терпіння й чекати.
— І це все? Чого ж ви так довго шепотілися? — не повірив Бальдор.
— Ми говорили тільки про це,— твердо сказав Ерагон.
Тим часом сонце, майже торкаючись лінії горизонту, змінило колір з жовтогарячого на темно-червоний. Набуваючи такого самого відтінку, за виднокраєм зникло й кілька невеличких хмарин, що нагадували про нещодавній шторм. Над головами в людей прудко пурхали ластівки, полюючи на сонних мух та дрібних комах.
Вечоріло. Крики Елейн зробилися тихішими, принаймні від них волосся в Ерагона вже не ставало дибки. Юнакові понад усе хотілось позбавити її болю, та він не міг порушити дане Арії слово, тому сидів на місці й схвильовано гриз нігті, перемовляючись із Сапфірою.
Нарешті, торкнувшись земної тверді, сонце розтеклося по всьому горизонту, ніби гігантський яєчний жовток, що випав зі шкаралущі. Ластівки поступово звільнили небеса для кажанів — лопотіння їхніх крил та пронизливий крик різали Ерагонові слух...
Останній крик Елейн був такий, що заглушив геть усі інші звуки. Відразу потому запала гнітюча тиша, котру за мить розітнув плач немовляти. Сповіщаючи про народження нової людини, він лунав, як урочисті фанфари.
На обличчях Альбрича, Бальдора, Ерагона й Рорана засяяли радісні посмішки. Та їхня радість була недовга — щасливі вигуки карвахольців поступово змінилися на плач і голосіння, які долинали з намету. Ерагонові аж на серці похололо, коли він збагнув, що сталося. А сталося найгірше...
— Ні,— прошепотів він, не вірячи власним вухам.— Елейн не могла померти, не могла... Арія ж обіцяла...
Ніби прочитавши юнакові думки, Арія вийшла з намету й миттю опинилася біля нього, подолавши простір кількома стрибками.
— Що сталось? — запитав Бальдор спантеличено, та ельфійка не звернула на нього жодної уваги.
— Мерщій, Ерагоне,— гукнула вона.
— Та що ж там таке? — загорлав Бальдор уже роздратовано й хотів спинити Арію за плече.
Ельфійка блискавичним рухом перехопила його зап’ясток і вивернула руку за спину, змусивши коваля зігнутись. Його обличчя аж посіріло від болю.