Ерагон. Спадок, або Склеп душ
Шрифт:
Доки тривала розумова битва, Вершник лежав на спині із заплющеними очима, спрямувавши всю свою енергію в ту шалену бурю, що вирувала між ним і Глаедром. Правду кажучи, йому було важкувато. Після тренування з Арією юнак втомився і фізично, і розумово, а Глаедр мав ціле море часу, щоб відпочити. Словом, Ерагон ледве-ледве відбивався від розумових атак дракона. Про жоден напад не могло бути й мови. Та, навіть захищаючись, Вершник чудово розумів, що за умов реального бою Глаедр давно б уже обернув його мозок на купку холодного попелу.
«Пам’ятай,— говорив золотий дракон, не припиняючи нападів,— слід бути готовим до захисту своєї свідомості весь час, байдуже, чи витаєш ти поза хмарами, чи спиш у наметі. А може статися й так, що битись із Галбаторіксом доведеться тоді, коли ти будеш зморений сильніше, ніж зараз».
Провівши ще пару атак на Вершника, Глаедр повернувся до своєї ролі спостерігача-наставника, а його місце зайняла Арія. На відміну від Глаедра, вона теж була зморена, але Вершник з першої миті зрозумів, що ельфійка володіє магією значно краще за нього. Зрештою, Ерагона це не дивувало. Він добре пригадував той день, коли Арія ненароком ледь його не порішила. Ельфійка саме перебувала в полоні в Джиліді, і їй підмішували в їжу якесь зілля, тому вона погано контролювала власні емоції...
Тим часом довкола її власної свідомості завжди височів такий потужний мур, що його навряд чи міг би здолати навіть могутній Глаедр. Притаманне Арії самовладання було дуже характерне для ельфів. Та, мабуть, найбільших висот у цій ділянці досягнув Оромис. Він так досконало володів собою, що з його обличчя ніколи нічого не можна було зрозуміти. Сумніви, занепокоєння, радість, відчай — що б там не було, його лице завжди випромінювало холодний спокій. Така поведінка була наслідком суворого виховання, освіти й використання прадавньої мови.
Спілкування мовою, що вже сама по собі не допускала брехні, мовою, кожне слово якої могло обернутися на закляття, виключало будь-яку можливість необдуманих учинків. Саме це, як вважав Ерагон, було джерелом емоційної стриманості Оромиса, а часом навіть повної відсутності емоцій. Словом, щодо самовладання, з ельфами навряд чи могла змагатися будь-яка інша раса.
Поєдинок з Арією тривав лише кілька хвилин. І весь цей час ельфійка шукала найменшу можливість встановити контроль над думками Вершника, нав’язати йому свою волю. Ерагон пручався як міг. Кілька разів Арія проривала його оборону, проте відразу ж припиняла атаку. В умовах реального бою думати про порятунок у такому разі було б уже надто пізно.
їхні свідомості спліталися в химерні гербарії, і Ерагон добре чув, що довкола думок Арії повсякчас витала якась дивовижна музика, котра не мала нічого спільного з жодною із земних мелодій. Ці звуки неначе відривали свідомість Вершника від тіла, затягуючи її в темне бездонне провалля. Спокуса полинути за звабливими нотами була просто неймовірна, та Ерагон чудово знав, що буває з тим, хто потрапляє в тенета ельфійської свідомості. Зрештою, юнак міг би спробувати, адже він не простий смертний, він Вершник! Але ризик був надто великий... Втратити здоровий глузд тепер, коли варденам залишилося кілька кроків до перемоги над Імперією, було б украй безвідповідально. А крім того, перед очима в Ерагона зринув образ Гарвена, одного з охоронців Насуади, який після занурення у свідомість Блодхгарма перетворився на нудного мрійника. Словом, Вершник опирався спокусі з усієї сили.
За мить Глаедр долучив до поєдинку Сапфіру. За наказом золотого дракона, вона переходила то на бік Арії, то на бік Ерагона. Поєднавшись із Вершником, Сапфіра легко відбивала атаки ельфійки. Більше того, у двох невеличких епізодах друзям навіть вдалося побороти свідомість Арії. Коли ж дракон починав підтримувати ельфійку, Ерагонові ставало ой як нелегко. Тоді він кидав будь-які спроби атакувати й подумки згортався в клубок, ніби загнана в безвихідь поранена тварина. Він поринав у себе так глибоко, що аж самому робилось лячно, а там, на глибині, читав уривки віршів, написаних прадавньою мовою, і тим самим рятувався від шквальних атак.
На завершення золотий дракон провів парний бій. Поєднавши Ерагона із Сапфірою, він сам став однимєдиним цілим з Арією. Перші кілька хвилин Вершникові та його дракону вдавалось атакувати і вправно захищатися, проте далі досвід узяв гору. Як не крути, а сила Глаедра й незворушність Арії були по зубах не всякому супротивнику, тому вже невдовзі Ерагонові й Сапфірі довелося визнати свою поразку.
«Завтра ми будемо битися краще»,— важко дихаючи, сказав Ерагон, оскільки йому здавалось, що Глаедр досить роздратований.
«Ні, Вершнику,— відповів золотий дракон,— ти бився цілком непогано. Якби я був вашим наставником на Вройнгарді, я б навіть сказав, що цього достатньо. Однак вивчити все необхідне за кілька днів або тижнів просто неможливо. Час спливає, мов пісок у годиннику... Скоро його взагалі не стане... Щоб опанувати секрети розумового бою, потрібні цілі десятиліття. Та навіть після цього ти повинен поповнювати знання — про власну суть, про суть своїх ворогів, про суть всесвіту...»
«Ну, що ж! Тоді ми опануємо все, що встигнемо, а решту залишимо на розсуд долі,— відповів Ерагон.— Я знаю, що Галбаторікс тренувався впродовж багатьох століть. Однак відтоді, як ви його навчали, також спливло немало часу. Є ймовірність, що він уже багато чого забув... Допоможіть нам, і ми неодмінно його здолаємо».
«Ти стаєш дедалі красномовніший, Ерагоне Шейдслеєре»,— тільки й відповів на те Глаедр.
Потім він наказав їм як слід повечеряти й зник. Юнак був упевнений, що золотий дракон і далі спостерігатиме за ними, але більше не відчував його присутності. Замість неї на душі була якась неприємна порожнеча. По ногах і руках поповз неприємний колючий холодок.
— Здається, йому вже трохи краще,— сказав Ерагон після тривалої мовчанки. І сам Вершник, і Арія, і Сапфіра намагалися прийти до тями. Голос у юнака був слабкий і хриплий, тому він звівся на ноги й ковтнув із фляги води.
— Схоже на те,— кивнула Арія,— ти добре на нього впливаєш. Якби не ти, у нього не було б мети й він, мабуть, помер би від нудьги. Зрештою, навіть те, що він узагалі зумів вижити після того, що сталося,— вражає. Я в захваті від нього! Мало хто з ельфів, людей чи драконів зберіг би здоровий глузд після такої втрати.
— Бром зберіг...
— Бром був великим Вершником!
— Цікаво, а що робитиме Глаедр, коли ми знищимо Галбаторікса й Шруйкана? Житиме далі чи просто урве свій шлях?..