Ерагон. Спадок, або Склеп душ
Шрифт:
— Тільки час відповість на це питання,— зблиснула очима Арія, глянувши на Сапфіру.— Сподіваюся, він нас не покине. Хоча хтозна... Можливо, після захоплення Урубейна Глаедр уже не бачитиме сенсу в самотньому житті. Як не крути, а йому дуже бракує Оромиса.
— Ми не дозволимо йому здатись! — рішуче Сказав Вершник.
«Я згодна!» — озвалася Сапфіра.
— І все-таки,— сумно зітхнула ельфійка,— якщо він вирішить розчинитись у порожнечі, ніхто з нас його не зупинить. Це його життя, його вибір...
— Твоя правда, але ми зробимо все, щоб він зрозумів: за життя треба боротися! — стис кулаки Ерагон.
— Я не хочу, "щоб
Ерагон і Сапфіра не знали, що відповісти на це складне й болюче питання. Друзі ще кілька хвилин поговорили про події минулого, після чого Сапфіра подалася на свою галявину.
«Я почуваюсь, як та лисиця, що застрягла у вузькій норі,— буркнула вона, виймаючи голову з намету.— Голова тут, спина там... Куди воно годиться?! На спині в мене очей нема!»
Вершник думав, що ельфійка теж піде, і був неабияк здивований, зрозумівши, що вона залишається. Арія й справді залишилась, і вони ще довго говорили про нагальні проблеми. Відчуття голоду розчинилося саме по собі. Та навіть якби було й навпаки, Ерагон ніколи б не відмовився від компанії Арії заради якоїсь там їжі.
На табір поступово спадала ніч. Усе огортала тиша. Через втому й хвилювання юнак відчував легке запаморочення, схоже на те, коли він хильнув колись забагато меду. Ельфійка була розкутіша, ніж завжди — її недосяжність ніби розмило хвилею. Вони говорили про Глаедра та про поєдинок із ним, про облогу Драс-Леони й про те, як до неї слід готуватися. Потім розмова перебігла в більш спокійне річище. Ельфійка розповідала, як бачила лелеку, що полював в очереті на березі озера, про Сапфіру й лусочки на її носі, про зміну погоди й очікування холодів. Та про що б не починалася розмова, друзі весь час поверталися до однієї-єдиної теми, котра в’їлася в їхню свідомість, як іржа в залізо. їх не полишала думка про Галбаторікса й про те, що на них чекало в Урубейні...
— Аріє?..— раптом сказав Ерагон.
— Слухаю...— протяжно відповіла вона й зблиснула очима.
— А що ти робитимеш, коли все це скінчиться? Ну, звісна річ, якщо ми залишимося живі?
— А ти?
— Я не знаю...— Вершник провів рукою по Брізінгру.— Якось не думав про те, що буде після Урубейна... Сподіваюся, ми повернемось у Паланкарську долину, хоч багато чого залежить від Сапфіри. Збудую собі маєток під горами. Не скажу, що часто там житиму, але принаймні буде відчуття домівки. Ми навідуватимемось туди під час перельотів над Алагезією. Сама розумієш — навіть якщо Галбаторікс помре, у нас усе одно залишиться купа справ. Але ти так і не відповіла на моє питання... Що ти робитимеш? Уже, мабуть, є якісь плани? У тебе було більше часу для роздумів.
Арія поставила ногу на стілець, обхопила її руками й поклала підборіддя на коліно. У тьмяному світлі намету її обличчя здавалося ледь не примарним.
— Я провела більше часу серед людей і гномів, ніж серед альфакін,— сказала вона, чомусь називаючи ельфів прадавньою мовою.— Я звикла до цього, і мені не хотілося б повертатись до Елесмери. Там дуже розмірене й повільне життя — можуть минути цілі століття, а ти цього навіть не помітиш, просто сидітимеш і спостерігатимеш за зірками. Швидше за все, я й далі служитиму посланницею своєї матінки. Покидаючи Ду Вельдерварден, я колись мріяла поновити світовий баланс. Ти правильно сказав: після перемоги над Галбаторіксом залишиться купа справ... Багато чого треба буде повернути на своє місце, і я хотіла б до цього долучитися.
— Ех,— зітхнув юнак. Правду кажучи, він сподівався почути від неї щось інше.
Після Урубейна йому понад усе хотілося бути десь неподалік від неї, мати можливість хоч зрідка її бачити. Словом, Вершник був дуже розчарований, та Арія вдала,, що нічого не помічає. Вони перекинулися ще кількома словами, після чого ельфійка вибачилась і сказала, що їй уже пора йти.
— Зажди,— Ерагон простягнув до неї руку, проте миттю її відсмикнув.
Голос Вершника пролунав якось ніжно, серце забилося з подвійною силою, а щоки спалахнули сором’язливим рум’янцем.
Арія зупинилась уже біля виходу.
— Добраніч, Ерагоне,— сказала вона й вислизнула з намету в непроглядну темряву, залишивши Вершника наодинці з собою.
ЗНАХІДКА
Наступні три дні промайнули для Ерагона як один, чого не можна було сказати про решту варденів, котрі нудилися без діла. Військо Драс-Леони сиділо собі тихенько й навіть не думало потикатись за міські ворота. Невеличкий переполох стався тільки одного разу, коли Торнак, важко змахнувши крилами, перебрався з майданчика над воротами на фортечну стіну, розташовану за кількасот футів праворуч.
Сапфіра, Насуада та її радники довгенько сперечалися, що б то могло значити, зійшовшись урештірешт на тому, що жодного підступу в діях червоного дракона немає — він просто хотів вмоститися трохи зручніше на довшому й просторішому майданчику. Коли не брати до уваги цієї події, облога міста взагалі не зрушила з місця ні на крок.
Тим часом Ерагон посилено вчився. Вранці й увечері Вершник засвоював нові знання від Глаедра, а вдень роль його учителів виконували Арія та решта ельфів. Поєдинки на мечах стали значно коротші, ніж попередній бій з Арією, натомість уроки Глаедра були такі насичені, що в Ерагоновій голові гуло вже за півгодини після початку заняття.
Попри те, старий досвідчений дракон не збирався потурати Вершникові навіть з огляду на його втому й помилки.
Б’ючись із ельфами, юнак не без задоволення зауважив, що тепер він значно легше тримає оборону. Хоча й це забирало дуже багато сил. Як не дивно, під час поєдинків на мечах більше втомлювався розум, а не тіло. Вершникові доводилося бути зосередженим як ніколи, бо в ельфів розмова проста: втратив пильність бодай на мить — і під твоєю горлянкою вже вилискує клинок меча.
На уроках Глаедра юнак теж робив неабиякі успіхи, але, з огляду на ситуацію, дракон усе одно був невдоволений.
А одного разу після ранкових занять сталося ось що.
«Учителю,— сказав Ерагон,— коли я вперше прибув до варденів у Фартхен Дур, Близнюки влаштували мені випробування. Вони хотіли перевірити моє знання прадавньої мови, а також рівень володіння магією».
«Ти вже розповідав про це Оромисові... Навіщо ти повторюєш це мені?»
«Бо я подумав... Словом, Близнюки попрохали мене відтворити справжню форму срібного персня. Тоді я ще не знав, як це зробити. А пізніше Арія поділилася зі мною цим секретом. Вона розказала мені дуже докладно, як за допомогою прадавньої мови можна сформувати образ будь-якого предмета або навіть істоти. Тим часом Оромис ніколи про це не говорив... Дивно, чи не правда?..»