Ерагон. Спадок, або Склеп Душ
Шрифт:
— Навіщо ти це приховувала?
— Тому що слуг Галбаторікса навколо нас усе ще надто багато, а драконів залишилось обмаль. Я не хотіла, щоб хтось дізнався про Фірнена, доки він іще не виріс і. не в змозі себе захистити.
— Ти й справді вважала, що хтось із людей зможе пробратися в Ду Вельденварден і вбити дракона?
— Усяке бувало. Дракони все ще на грані вимирання, і цей ризик був би невиправданим. Якби я могла, я б тримала Фірнена в Ду Вельденвардені ще принаймні з десяток років, доки він не виріс би такий великий, що на нього ніхто не наважився б напасти. Але він схотів залишити Ду Вельденварден, і я не змогла йому
Ерагон відчув, що Фірнен показує й розповідає Сапфірі про те, як він уперше піймав оленя в лісах ельфів. Він знав, що й Арія слідкувала за їхнім спілкуванням — недарма ж її губи нервово стиснулись, коли Фірнен показував, як він чимдуж гнався за переляканою оленицею й ненароком зачепився за гілку.
— А як давно ти стала королевою? — спитав Вершник.
— Десь через місяць після свого повернення. Але Ванір не знає про це. Я наказала тримати цю інформацію в секреті від нього й від нашого посланця до гномів. Мені треба було зайнятися Фірненом, не відволікаючись на державні справи, які неодмінно б на мене впали... Може, тобі буде цікаво: я підняла Фірнена на скелю Тельнаєр, туди, де жили колись Оромис із Глаедром. Мені здавалось, що це було єдине правильне рішення.
На якийсь час запала мовчанка. Тоді Ерагон кивком показав спершу на діадему Арії, а потім на Фірнена.
— І як же все це сталося? — спитав він. Арія посміхнулась:
— Після нашого повернення до Елесмери я помітила, що Фірнен почав рухатися в шкаралупі. Щоправда, я не надала цьому значення, бо й Сапфіра часто робила колись так само. Та якось ми дісталися Ду Вельденвардена, пройшли крізь його охорону, і він... вилупився. Був уже майже вечір. Я несла яйце із ним у пелені, так, як колись носила яйце із Сапфірою. Я говорила з ним, розповідаючи йому про світ. Я казала йому, що він у безпеці. Аж раптом відчула, що яйце затремтіло і...— Арія струснула й закинула назад волосся, прозора плівка сліз з’явилася в її очах: — Бути разом — це все, про що я подумала... коли торкнулась... Я завжди хотіла бути Вершником дракона, Ерагоне, щоб захищати свій народ і помститися за смерть мого батька від рук Галбаторікса й клятвопорушників. Але доки я не побачила, як з’явилась перша тріщинка на яйці Фірнена, я ніколи не могла повірити, що це дійсно можливо.
— Коли ти торкнулась, ти...
— Так,— Арія підняла ліву руку й, показала сріблястий слід на долоні, такий самий, як і Ерагонова гедвей ігназія.— Я відчула, наче...— вона замовкла, шукаючи потрібне слово.
— Наче щипає й холодить крижана вода, підказав Вершник.
— Так,— ельфійка мимохіть схрестила руки, неначе від холоду.
— Отже, ти повернулася до Елесмери...— сказав Ерагон. Сапфіра в цей час якраз розповідала Фірнену про те, як вони з Ерагоном плавали по озеру Леона під час своєї подорожі до Драс-Леони з Бромом.
— Отже, ми повернулися до Елесмери.
— І ти пішла жити на скелю Тельнаєр. Але чому ти стала королевою, коли вже була Вершницею?
— Це не моя ідея, Датедр та інші старійшини., нашої раси прийшли до моєї оселі на скелях і попросили мене взяти мантію моєї матері.. Я відмовилась. Але наступного дня вони повернулися. Потім ще й іще... Коротко кажучи, вони щодня приходили до мене цілий тиждень і щоразу в них були все нові й нові докази, чому я повинна прийняти корону. Зрештою, вони таки змогли переконати мене в тому, що це буде найкраще для мого народу.
— Але чому все-таки ти? Тому, що ти дочка Ісланзаді, чи тому, що ти стала Вершницею?
— Не тільки тому, що Ісланзаді була моєю матір’ю... І не тільки тому, що я стала Вершницею. Наша політика значно більш заплутана, ніж політика людей чи гномів, а вибір монарха ніколи не буває легкий. Це наслідок згоди між десятками кланів і родів, це частина майстерної гри, в яку вони грають між собою упродовж тисяч років... Словом, причин для того, щоб я стала королевою, було багато, й далеко не всі вони очевидні.
Ерагон засовався, позираючи то на Сапфіру, то на Арію. Він усе-таки не міг зрозуміти рішення ельфійки.
— Як же ти зможеш бути і Вершницею, і королевою?
— збентежено спитав він.— Вершники не повинні надавати перевагу жодній расі. Чи стали б мешканці Алагезії довіряти нам, якби ми робили інакше. І яким чином ти зможеш допомогти нам відродити наш орден і виростити нове покоління драконів, якщо будеш зайнята своїми справами в Елесмері?
— Світ зараз не той, що був раніше,— відповіла Арія.— І Вершники також не можуть залишатись осторонь, як колись. Зараз нас надто мало, щоб бути самим, і пройде ще бозна-скільки часу, коли нас знову буде достатньо для того, щоб відновити своє колишнє становище. Так чи інакше, ти присягнув Насуаді й Орику, але не нам, ельфам. А в нас повинен бути і Вершник, і дракон.
— Ти ж знаєш, що ми із Сапфірою билися б за ельфів так само, як і за гномів чи людей,— заперечив Ерагон.
— Я знаю, а от інші — ні. Це надто очевидно, Ерагоне. Ти не можеш змінити тієї обставини, що дав своє слово Насуаді й що маєш бути вірним клану Орика... Мій народ дуже постраждав за останню сотню років. Може, тобі це важко збагнути, але ми зараз не ті, якими були колись. Із занепадом драконів занепала й наша власна раса. У нас народжується менше дітей, наша сила слабшає. Дехто навіть говорить, що наш розум уже не такий меткий, як був раніше.
— Те саме стосується й людей, принаймні так стверджує Глаедр,— сказав Ерагон.
Арія кивнула:
— І він має рацію. Нашим расам знадобиться час, щоб виправити становище, і багато що буде залежати від повернення драконів. До того ж, як Насуада потрібна твоїй расі, так і мій народ повинен мати свого покровителя. Після смерті Ісланзаді я відчула потребу взяти цей обов’язок на себе,— ельфійка торкнулася свого лівого плеча, на якому було татуювання яве: — Я почала служити своєму народові тоді, коли була не старша за тебе, і не можу покинути його зараз, коли я йому так потрібна.
— Ти завжди будеш йому потрібна.
— І завжди відповідатиму на його поклик,— відповіла вона — Але не хвилюйся, ми з Фірненом не будемо нехтувати нашими обов’язками Вершника й дракона. Ми, наскільки вистачить наших сил, будемо допомагати тобі патрулювати країну, розв’язувати суперечки — все що завгодно. А коли прийде час вирощувати драконів, ми візьмемося за цю справу, навіть якщо доведеться робити це на далеких південних відногах Хребта.
Її слова неабияк збентежили Ерагона, та він зробив усе можливе, щоб приховати це почуття. Те, що обіцяла Арія, було неможливе, якщо тільки вони із Сапфірою зроблять так, як вирішили зробити під час нещодавнього польоту. Хоч усе, що казала Арія, свідчило, що шлях, який вони обрали, був правильний, Вершник боявся, що Арія із Фірненом навряд чи зможуть подолати його.