Ерагон. Спадок, або Склеп Душ

Паоліні Крістофер

Коли все було готове, Ерагон, Арія, Роран, Куарок, Блодхгарм та інші ельфи, які мандрували разом із ними, зійшли на корабель і вирушили в плавання через озеро, тимчасом як Сапфіра й Фірнен кружляли у вишині.

їхній корабель мав назву «Таліта», на честь червонястої зірки на східному небосхилі. Цьому легкому й вузькому судну достатньо було кілька дюймів води, щоб пливти. Воно рухалося беззвучно й майже не потребувало керування. Здавалося, що воно й само точно знає, куди хоче повернути стерничий.

* * *

Багато днів вони пливли крізь ліс, спершу

по озеру Ардвен, потім униз по річці Гаена, яка розлилася від весняного танення снігу. Коли вони пропливали крізь зелені тунелі з гілля, сила-силенна різних птахів співали й кружляли над ними, а білки — червоні й чорні — про щось перемовлялися між собою, сидячи на верхівках дерев, або просто дивилися на подорожан.

Більшу частину часу Ерагон проводив з Арією та Рораном і всього лиш пару разів літав із Сапфірою. А Сапфіра трималася здебільшого поруч із Фірненом, і Вершник часто бачив, як вони вдвох сиділи на березі одне біля одного.

Удень ліс потопав у золотаво-імлистому світлі сонця, вночі яскраво мерехтіли зірки й молодий місяць давав досить світла, щоб можна було пливти. Тепло, туман, а ще постійне гойдання «Таліти» створювали в Ерагона відчуття, що він дрімає або загубився в приємних спогадах.

Нарешті ліс закінчився, і вони випливли на луки за його межами. Річка Гаена повернула на південь і понесла їх уздовж лісу до озера Елдор, яке було навіть більше від озера Ардвен.

Там погода різко змінилась — розпочався шторм. Високі хвилі бились об корабель, і вже за день усі подорожани мали жалюгідний вигляд, оскільки холодний дощ і лютий вітер дошкуляли їм. Хоча, з другого боку, цей вітер був попутний і значно прискорив їхнє просування.

З озера Елдор вони звернули в річку Едда й попливли на південь повз ельфійський сторожовий пост Серіс. Після того ліс залишився далеко позаду й «Таліта» плавно рухалася по річці поміж рівнин.

Від того часу, як вони випливли на цей безмежний простір, Ерагон чекав, що Арія й Фірнен ось-ось покинуть їх. Але ніхто з них нічого не казав про прощання, а Ерагонові не хотілося питати їх про плани.

Що далі на південь вони пливли, то більше й більше безлюдних земель зринало перед їхніми очима.

— А тут майже пустка,— сказав якось Роран.— Чи не так?

Ерагон мовчки кивнув на знак згоди.

Нарешті вони прибули до найдальшого на сході поселення Алагезії — невеличкої самотньої купки дерев’яних будинків. Це був Хедарт. Гноми побудували це містечко тільки для того, щоб торгувати з ельфами, бо нічого цінного тут не було, як не брати до уваги стад оленів та диких биків, що їх було видно здалеку. Будинки стояли на тому місці, де Аз Раньї впадає в Едду, збільшуючи останню ледь не вдвічі.

Ерагон, Арія та Сапфіра свого часу були проїздом у Хедарті, коли мандрували із Фартхен Дура до Елесмери після битви з ургалами. Отже, Ерагон добре знав, чого тут очікувати, коли містечко з’явилося перед очима. І він був просто спантеличений, коли побачив сотні гномів, які чекали на них на тимчасовому пірсі, котрий виступав у Едду. Та не можна передати радість Вершника,

коли він побачив, що це його зустрічає Орик.

— Невже ти міг подумати,— крикнув Орик, піднявши Волунд над головою,— що я дозволю моєму названому братові залишити мене, не попрощавшись як слід?! Ерагон посміхнувся й, приклавши долоні до рота, крикнув у відповідь:

— Ніколи!

***

Ельфи поставили «Таліту» в доці, щоб усі могли зійти на берег, окрім Куарока, Блодхгарма та ще двох воїнів, які залишились, щоб охороняти Елдунарі. Але вода в тому місці, де сходилися дві річки, плинула надто стрімко, щоб судно могло стояти на місці, не черкаючись об пірс, тому ельфи змушені були залишити їх і відпливти нижче по Едді в пошуках тихішого місця, де можна було кинути якір.

Гноми, як побачив приголомшений Ерагон, привезли з Беорських гір до Хедарта чотирьох велетенських вепрів. Тепер нагри були настромлені на паліччя завтовшки із ногу Вершника й смажилися над ямами, де жевріли вуглини.

— Отого он я вбив власноручно,— гордо сказав Орик, показуючи на найбільшого вепра.

Крім усіляких наїдків та напоїв, Орик привіз спеціально для Сапфіри три фургони найкращих медів. Сапфіра аж загула від задоволення, коли побачила барила з медом.

«Тобі теж варто скуштувати»,— сказала вона Фірнену, який спершу тільки пирхнув, але потім витягнув шию і почав принюхуватися до барил.

Коли настав вечір і все було готове до бенкету, вони сіли за грубо витесані столи, які гноми зробили того ж таки дня. Орик ударив своїм молотом об щит, вимагаючи від юрби тиші. Коли всі змовкли, він підняв шмат м’яса, поклав його в рот, пожував і ковтнув.

— Ільф гаухніт! — урочисто мовив король. Гноми схвально загукали у відповідь, і бенкет розпочався посправжньому.

Наприкінці вечора, коли всі — навіть дракони — вже добряче наїлися й напилися, Орик плеснув у долоні й покликав слугу, який за мить приніс шкатулку, наповнену золотом і коштовним камінням.

— Це — невеличкий подарунок на згадку про нашу дружбу,— сказав Орик, передаючи її Ерагонові.

Ерагон вклонився й подякував.

Потім Орик підійшов до Сапфіри й, хитрувато зблискуючи очима, подарував їй кільце із золота й срібла, яке вона могла носити на будь-якому пазурі передніх лап.

«Це особливе кільце,— пояснив король,— бо воно не пошкрябається й не потьмяніє. І поки ти носитимеш його, твоя здобич ніколи не почує, як ти підкрадаєшся до неї».

Подарунок надзвичайно порадував Сапфіру. Дракон дав Орикові надіти кільце на середній пазур правої лапи, і ввесь вечір Ерагон бачив, як він милувався смужкою блискучого металу.

***

На прохання Орика вони залишились у Хедарті на цілу ніч. Ерагон сподівався вирушити рано-вранці наступного дня, та коли небо почало ледь-ледь сіріти, Орик запросив його, Арію й Рорана на сніданок. Після сніданку вони захопилися бесідою, а потім пішли глянути на плоти, якими гноми доправили нагрів з Беорських гір до Хедарта. Невдовзі настала пора обідати, і Орик залишив своїх гостей ще й на обід.