Галицька сага. Ante bellum
Шрифт:
Він вчився у місцевому університеті і, за переконанням професорів, мав серйозні зачатки до майбутньої наукової роботи, якщо не загубить свій талант. Приналежність до ОУН аж ніяк не сприяла майбутній науковій діяльності Косача: довго на волі такі люди не затримувалися.
Остап Косач був корінним львів’янином, жив сам, дівчат на квартиру не водив, для цього вистачало інших місць – словом, ідеальний варіант для подібних справ.
Як і сподівався Федір Мороз, Остап був сам і тільки що підвівся з ліжка – холостяцьке життя має свої переваги.
Остап не здивувався такому ранньому візиту Федора, розуміючи, що даремно у таку пору його турбувати не будуть. Він провів нежданого гостя на кухню, поцікавився, що той буде пити.
– Гербату! – сказав Мороз.
Остап поставив чайник з водою на плитку, насипав у філіжанки чорного листя, поставив перед Федором. Остап не став чекати, коли закипить вода. Він сів навпроти Мороза і запитав:
– Що у вас?
Замість відповіді Федір вийняв з кишені затертий конверт.
– Хочу знати, що у цьому листі не так, – сказав він.
Остап Косач недовірливо подивився на конверт, обережно вийняв затертий не менше аркуш паперу, розгорнув його. Став читати.
«Дорогенькі мамо і тату!
Нарешті зміг з оказією дати про себе звістку. Я уявляю собі, що ви там передумали про мене. Не дає про себе чути, може, щось сталось. Але спішу вас заспокоїти: я живий, чого і вам бажаю. Живу я у Києві, працюю на важливій роботі. Ви пам’ятаєте, коли я приїжджав до Перетина, то говорив, як ми всі будем жити при соціалізмі. То все то вже є в Радянській Україні. Люди роблять не на панів, а на себе і я сподіваюсь, що такий час настане і в Галичині. Мушу сказати, що я вже женився. Жінку звуть Майя. Вона є робоча на залізниці. Ми жиємо в гуртожитку, де є багато спільного і ніхто не скаржиться на труднощі. Всі розуміють, що скоро все буде інакше, і коли всюди переможе соціалізм, жити стане ліпше.
Я дуже зрадів, коли взнав, що наша Марійка вийшла заміж за Павла. Певно, що він не Василь Мороз, який тільки і хоче заробити грошей, щоб потім гнобити бідних. Прошу, тату, передайте сей конверт і лист Марійці з Павлом. Най і вони почитають його!
На тому буду кінчати свою листову розмову. Сподіваюся, що скоро ми поженемо всіх експлуататорів і знову зможу вас побачити.
Остап підвів очі.
– Ну і що тут вам не ясно? – здивувався він. – А Василь Мороз то…
– Мій брат, – сказав Федір. – Але я не про те. Дивно, що людина, котрій цей лист власне не призначався – той самий Павло – лише прочитав його і йому одразу стали ненависними світлі ідеї москвофільства, він покинув роботу у «Сельробі» і через одну нашу людину став членом ОУН.
Остап підозріло подивився на Федора, потім перевів погляд на дивного листа, хоч нічого дивного у ньому він не прочитав, але у цей момент саме закипіла вода у чайнику. Остап розілляв окріп у філіжанки з чаєм, поставив перед гостем цукерницю.
– Так не буває! – впевнено сказав
– Звичайно, не буває, але, тим не менше, це так.
– Тоді чому ви прийшли до мене? Якщо у листі щось зашифровано, то це до шифрувальників. Я хімік.
– Я знаю, то й прийшов до тебе. Правда, раніше його перевіряв Федір Яцура.
– То що мені робити після нього? – здивувався Косач.
– Перевір, що ховає цей лист! Ну не може така людина, як Павло Макуха, просто так кинути роботу, яка годувала і його, і його жінку, що приїхала з села і требувала дуже багато!
– А ви не пробували запитати самого Павла Макуху? Якщо б не захотів, то можна помогти йому.
– Пізно! За вироком трибуналу він був вбитий півроку тому.
– Чому?
– Макуха був причетний до смерті крайового провідника.
– Головінського? – здивувався Остап.
– Угу.
– А ви вмієте заінтригувати! Чекайте!
Косач сховався за дверима кімнати, прикривши за собою двері. Федір зовсім не здивувався і не вбачав у цьому якоїсь недовіри до себе. В Організації кожен займався своєю справою і цікавитися, що робить хтось інший, могло означати будь-що, у тому числі і підозру у чомусь крамольному.
Він встиг випити гербату (без цукру, звик ще на фронті, бо, траплялося, що цього продукту й не бувало в окопах), роздивився на завидний порядок на кухні (її господар, видно, був зациклений не просто на порядку, але ідеальному порядку), аж тут двері знову відчинилися.
– Зробив? – поцікавився Федір.
Остап кивнув головою.
– Так швидко?
Косач взяв філіжанку з недопитою гербатою, випив до кінця.
– Я зрозумів, що у листі нічого цікавого для мене бути не може, – сказав він. – Бо навіть, якби й було, то я у цьому безсилий. Але одна фраза мене зацікавила.
Остап поклав лист перед Федором і показав мізинцем на потрібний рядок.
«Прошу, тату, передайте сей конверт і лист Марійці з Павлом».
– Ну і що? Чому тебе зацікавив цей рядок? – запитав Федір.
– Я розумію бажання сина, щоб його листа прочитала сестра з зятем, але навіщо наголошувати на тому, щоб передавати конверт?
Мороз підозріло подивився на Остапа, затим перевів погляд на конверт.
– Що ти дізнався?
Остап усміхнувся.
– Достатньо простої праски, щоб вивідати всі таємниці, – сказав він. – Хоч конверт і старий…
– Шість років, – підказав Федір.
– Мені все ж вдалося прочитати зсередини.
– Прочитати? Що?
Замість відповіді Остап Косач підійшов до плити, потримав над нею конверт, подивився на отриманий результат, швидко подав Морозу. Той вчитався у ледь помітний блідий напис.
«Центр – Гесеру! Зробіть все можливе, щоб вступити в ряди УВО».
Він здивовано підвів очі.
– Хто такий Гессер? – запитав він.
– У міфології народів Азії син неба і бог війни. Я цікавився цим, то й трохи знаю, – пояснив Остап.