Гаррі Поттер і келих вогню
Шрифт:
— Гаррі, йди сюди, тебе чекають!
Ошелешений до краю, Гаррі встав. Але ж Дурслі не могли тут з'явитися! Він рушив до дверей і відчинив їх.
Седрик зі своїми батьками стояв одразу за дверима. В одному з кутків Крум швидко розповідав щось по-болгарськи своїм чорнявим мамі й татові. Гачкуватий ніс він успадкував від батька. З протилежного боку кімнати Флер щебетала щось французькою, звертаючись до мами, яка тримала за руку молодшу дочку, Ґабріель. Дівчинка помахала Гаррі рукою. Гаррі помахав у відповідь. І тоді він побачив місіс Візлі та Білла. Вони стояли перед каміном і сяйливо йому всміхалися.
— Несподіванка! — радісно вигукнула місіс Візлі, коли широко усміхнений Гаррі підійшов до них. — Гаррі, ми надумали приїхати й на тебе подивитися!
Вона нахилилася й поцілувала його в щоку.
— Усе гаразд? — спитав Білл, щиро тиснучи Гаррі руку. — Чарлі теж дуже хотів приїхати, але не зміг вирватися. Він казав, що ти просто блискуче переміг рогохвістку.
Гаррі спостеріг, що Флер Делякур через материне плече розглядає Білла з помітним зацікавленням. Видно було, що ані довге волосся, ані намисто з іклів не викликає в неї обурення.
— Дуже люб'язно з вашого боку, — промовив Гаррі до місіс Візлі. — А я було подумав... що Дурслі...
— Гм... — місіс Візлі стисла губи. Вона завжди стримувалася, щоб не сказати при Гаррі нічого поганого про Дурслів, але, коли їх згадували, очі в неї спалахували.
— Як чудово знову тут опинитися, — промовив Білл, оглядаючи кімнату (Віолетта, подруга Гладкої Пані, підморгнула йому зі своєї рами). — Уже п'ять років тут не був. А та картина з божевільним лицарем є й досі? З сером Кадоґаном...
— О, так, — підтвердив Гаррі. З сером Кадоґаном він стикався торік.
— А Гладка Пані? — поцікавився Білл.
— Вона ще за моїх часів була тут, — сказала місіс Візлі. — Ніколи не забуду, як вона картала мене за те, що я повернулася до спальні о четвертій ранку..
— Що це ти робила поза спальнею о четвертій ранку? — здивувався Білл.
Місіс Візлі всміхнулася. Її очі весело заблищали.
— Ми з твоїм батьком ходили на нічну прогулянку, — пояснила вона. — Його зловив Аполіон Прінґл, тодішній сторож. У батька й досі є сліди.
— Гаррі, проведеш нам екскурсію? — спитав Білл.
— Звичайно, — кивнув Гаррі й вони рушили до дверей, що вели у Велику залу.
Коли проходили повз Амоса Діґорі, той обернувся:
— А ось і ти! — гукнув він, міряючи Гаррі поглядом. — Мабуть, тепер, коли Седрик обігнав тебе за очками, ти вже не такий самовпевнений?
— Що? — здивувався Гаррі.
— Не зважай, — тихо сказав Седрик, насупившись. — Він злиться після того, як прочитав статтю Ріти Скітер — пам'ятаєш, про те, що ти єдиний чемпіон з Гоґвортсу.
— Але ж він її не спростував! — проголосив Амос Діґорі так, щоб Гаррі, який разом з Біллом та місіс Візлі виходив з кімнати, зміг його почути. — Та нічого... Ти йому, Седрику, ще покажеш. Ще раз його поб'єш, правда?
— Амосе, Ріта Скітер аж казиться, якщо комусь не накапостить! — роздратовано кинула місіс Візлі. — Працюючи в міністерстві, ти мав би це знати!
Містер Діґорі зібрався відповісти щось сердите, але дружина взяла його за руку, тож він просто стенув плечима й відвернувся.
Ранок для Гаррі видався дуже приємним. Він прогулювався з місіс Візлі та Біллом залитими сонцем шкільними угіддями, показував їм бобатонську карету й дурмстрензький корабель. Місіс Візлі дуже зацікавила Войовнича Верба, бо її посадили вже після того, як вона закінчила школу. Верба нагадала їй про Геґрідового попередника, лісника, якого звали Оґ.
— Як там Персі? — поцікавився Гаррі, коли вони оглядали оранжереї.
— Не надто добре, — відповів Білл.
— Він дуже смутний, — місіс Візлі стишила голос і роззирнулася. — Міністерство не хоче привертати уваги до зникнення містера Кравча, але Персі постійно тягають на допити щодо вказівок, які містер Кравч йому присилає. Здається, є думка, що ті вказівки пише не він. Персі тепер дуже нелегко. У міністерстві йому не дозволили бути сьогодні п'ятим суддею замість Кравча. Суддею буде Корнеліус Фадж.
Вони повернулися до замку аж під обід.
— Мамо! Білл! — спантеличено вигукнув Рон, підійшовши до ґрифіндорського столу. — Чому це ви тут?
— Приїхали подивитися на останнє завдання Гаррі! — радісно повідомила місіс Візлі. — Мушу зізнатися, що це страшенно приємно — не стирчати коло плити. Як твій іспит?
— А... Нормально, — відповів Рон. — Не міг пригадати імен усіх ґоблінів-повстанців, тому декілька вигадав. Але це нічого, — додав він, накладаючи собі на тарілку шматок корнуельського пирога і ніби не помічаючи, як суворо дивиться на нього місіс Візлі, — усіх їх звали якщо не Бодрод Бородатий, то Урґ Невмиваний, і вигадати було нескладно.
Фред, Джордж і Джіні сіли біля них, і Гаррі стало так добре, наче він знову опинився в "Барлозі". Він навіть забув про хвилювання перед сьогоднішнім завданням, і аж тоді, коли посеред обіду з'явилася Герміона, він згадав, що вона мала якесь припущення про Ріту Скітер.
— Ти нам розповіси?
Герміона застережливо похитала головою і кивнула на місіс Візлі.
— Привіт, Герміоно, — набагато стриманіше, ніж завжди, промовила місіс Візлі.
— Добрий день, — відповіла Герміона. Її усмішка згасла, коли вона побачила холодний вираз обличчя місіс Візлі.
Гаррі глянув на них обох і сказав:
— Місіс Візлі, ви ж не повірили отій скітерській бридні у „Відьомському тижневику"? Адже Герміона не моя дівчина.
— Авжеж не повірила! — сказала місіс Візлі.
Але після цього вона стала до Герміони набагато привітнішою.
Пополудні Гаррі, Білл і місіс Візлі прогулювалися довкола замку, а ввечері повернулися до Великої зали на бенкет. За вчительським столом тепер з'явилися Лудо Беґмен та Корнеліус Фадж. Поруч з ними сиділа поважна й мовчазна мадам Максім. Вона дивилася лише у свою тарілку, і Гаррі здалося, що в неї червоні очі. Геґрід поглядав на неї з протилежного краю стола.