Гаррі Поттер і келих вогню
Шрифт:
Створіння здавалося геть безпорадним. Воно звело свої жалюгідні рученята, схопилося ними за Червохвостову шию, і той його підхопив. Каптур сповз йому з голови, і Гаррі побачив гидливість на блідому лиці Червохвоста, який ніс ту почвару до казана. На якусь мить зле пласке обличчя істоти освітилося іскрами, що танцювали на поверхні варива. Тоді Червохвіст опустив істоту в казан. Рідина зашипіла, й створіння занурилося. Гаррі почув, як немічне тільце неголосно вдарилося об кам'яне дно.
"Щоб воно втопилося, — подумав Гаррі. Шрам болів просто нестерпно. — Щоб воно втопилося".
Червохвіст заговорив. Його голос тремтів, здавалося,
— Батьківська кістко, без відома дана, ти відновиш свого сина!
Поверхня могили під ногами Гаррі тріснула. Нажаханий, він дивився, як з неї вгору знялася чимала хмара пороху і м'яко просипалася в казан. Діамантова поверхня води заплюскотіла й зашипіла, розсипала цілий сніп іскор і набрала яскравого отруйно-синього кольору.
Червохвіст заскиглив і витягнув з плаща довгий і тонкий срібний кинджал. Його голос зривався на скимління:
— Плоть — слуги — охоче віддана — ти — відродиш — свого пана.
Він витяг перед собою праву руку, на якій бракувало мізинця. Міцно схопивши кинджал лівою рукою, Червохвіст заніс його вгору.
Зрозумівши, що саме Червохвіст збирається робити, Гаррі міцно заплющився. Та він не міг не чути пронизливого вереску; що пронизав ніч і боляче пройшов крізь Гаррі, наче його теж ударили кинджалом. Він чув, як щось упало на землю, чув болісні стогони Червохвоста і неприємний сплеск у казані, в який щось кинули. Гаррі не міг розплющити очей... та червоне сяйво варива продиралося навіть крізь повіки.
Червохвіст задихався і скиглив від болю. Відчувши його сповнений муки віддих на своєму обличчі, Гаррі зрозумів, що Червохвіст стоїть просто перед ним.
— Кров ворога... забрана силою... ти воскресиш свого супротивника.
Міцно зв'язаний, Гаррі нічого не міг вдіяти. Поглянувши скоса додолу, намагаючись випручитися з мотузок, він побачив блискучий срібний кинджал, що тремтів у єдиній тепер руці Червохвоста. Гаррі відчув, як залізо увіп'ялось у його праву руку біля ліктя, і як по рукаві мантії тече кров. Червохвіст, що й далі стогнав від болю, намацав у себе в кишені скляну пляшечку і приклав її до рани на Гарріній руці, щоб туди накрапало трохи крові.
Тоді знову повернувся до казана і влив у нього ту кров. Рідина в казані миттю стала сліпучо-біла. Виконавши цю роботу, Червохвіст опустився на коліна поряд з казаном, тоді впав на бік і, стогнучи й виючи, почав пригортати до себе закривавлений обрубок руки.
Рідина в казані кипіла, вивергаючи снопи діамантових іскор. Вона була така сліпуча, що все інше навколо здавалося чорним. Нічого не відбувалося...
"Нехай воно потоне, — думав Гаррі, — Нехай щось піде неправильно..."
І раптом іскри, що летіли з варива, згасли. Велика хмара білої пари здійнялася з казана і закрила все довкола — так, що Гаррі вже не бачив ні Седрика, ні Червохвоста — нічого, крім випарів, завислих у повітрі...
"У них не вийшло, — думав він. — Воно потонуло... будь ласка... нехай воно виявиться мертвим..."
І тоді, охоплений крижаним жахом, Гаррі крізь туман побачив невиразну постать чоловіка, високого й кістлявого, що повільно підводилася з казана.
— Одягни мене, — долинув з-за парової завіси високий і холодний голос. Червохвіст, стогнучи й розтираючи свою покалічену руку,
Кістлявий чоловік вийшов з казана, не зводячи очей з Гаррі... Гаррі теж дивився на обличчя, яке протягом трьох останніх років являлося йому в страшних снах. Біліший за череп, з великими червоними очима, в яких блищала злість, з пласким зміїним носом, на якому виднілися вузькі щілини ніздрів...
Лорд Волдеморт відродився знову.
— РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТІЙ —
Смертежери
Волдеморт відвернувся від Гаррі й почав перевіряти власне тіло. Його долоні скидалися на великих блідих павуків. Довгими білими пальцями він погладжував себе по грудях, руках, по обличчі. Червоні очі з котячими зіницями яскраво палали в темряві. Він підняв руки й захоплено почав згинати пальці. Волдеморт не звертав уваги ні на Червохвоста, що корчився й стікав кров'ю на землі, ні на велику змію, що знову з'явилася і з шипінням повзала навколо Гаррі. Волдеморт запхав руку в кишеню, витяг чарівну паличку, обережно її обмацав, тоді підняв і націлив на Червохвоста. Того підняло з землі і з силою жбурнуло на камінь, до якого був прив'язаний Гаррі. Чоловічок упав біля нього й почав битися в корчах та риданні. Волдеморт глянув на Гаррі й засміявся високим, холодним і безрадісним сміхом.
Червохвостова мантія, в яку він загорнув обрубок руки, аж блищала від крові.
— Мій пане... — задихався він. — Мій пане... Ви обіцяли... Ви ж пообіцяли...
— Давай сюди свою руку, — ліниво промовив Волдеморт.
— Хазяїне... дякую вам, хазяїне...
Він простяг закривавлений обрубок, та Волдеморт знову зареготав:
— Другу руку, Червохвосте.
— Хазяїне, будь ласка... я вас благаю...
Волдеморт нахилився й потяг Червохвоста за ліву руку. Тоді задер рукав Червохвостової мантії аж до ліктя, і Гаррі побачив на шкірі щось схоже на яскраво-червоне татуювання — череп, в якого з рота виповзала змія. Такий самий знак з'являвся в небі на Кубку світу з квідичу — то була Чорна мітка. Волдеморт, не зважаючи на Червохвостів плач, уважно оглянув зображення.
— Повернулося, — м'яко проказав він. — Усі помітять... тепер ми побачимо... дізнаємося про все...
Він тицьнув своїм неприродно довгим вказівним пальцем у тавро на Червохвостовій руці.
Шрам на Гаррінім чолі знову запік від різкого болю. Червохвіст заверещав. Волдеморт забрав палець з тавра, і Гаррі побачив, що воно стало чорним.
З виглядом жорстокого задоволення Волдеморт випростався і обдивився темний цвинтар:
— У скількох із них вистачить сміливості, щоб повернутися, коли вони це відчують? — прошепотів він, дивлячись на зорі. — І скільком вистачить дурості, щоб залишитися осторонь?
Він став походжати туди-сюди перед Червохвостом та Гаррі, весь час нишпорячи поглядом по цвинтарю. За хвилину він знову глянув на Гаррі. Жорстока посмішка скривила змієподібне обличчя.
— Гаррі Поттер, ти стоїш над прахом мого покійного батька, — неголосно прошипів Волдеморт. — Він був маґлом і дурнем... Точнісінько, як твоя дорога матуся. Але вони обоє стали нам у пригоді. Твоя мати померла, захищаючи тебе, коли ти ще був дитиною... а я вбив свого батька — і поглянь, яким корисним він виявився, навіть мертвий...