Гаррі Поттер і келих вогню
Шрифт:
— Що сталося? Що з ним? Діґорі мертвий?
— Йому треба в лікарню! — голосніше за всіх сказав Фадж. — Він хворий, він поранений. Дамблдоре, батьки Діґорі тут, на трибунах...
— Дамблдоре, я відведу Гаррі...
— Ні, краще я...
— Дамблдоре, сюди біжить Амос Діґорі... Він уже близько... Може, йому сказати — поки він ще не бачив?
— Гаррі, стій тут...
Дівчата істерично верещали й ридали... Усе якось дивно спалахувало перед Гарріними очима...
— Не
— Дамблдор наказав лишатися тут, — через силу проказав Гаррі. Біль у шрамі був такий нестерпний, що, здавалося, його зараз знудить. Усе перед очима розпливалося.
— Тобі треба лягти... лягай...
Хтось набагато більший і сильніший за Гаррі напівштовхав, напівніс його крізь переляканий натовп. Гаррі чув, як люди щось вигукували й кричали, поки чоловік, який вів його до замку, прокладав шлях крізь юрбу. Через галявину, повз озеро з дурмстрензьким кораблем, — Гаррі не чув нічого, крім важкого дихання чоловіка, який допомагав йому іти.
— Що сталося, Поттере? — нарешті озвався той, піднявши Гаррі на кам'яні сходи. Цок:. Цок. Цок. То був Дикозор Муді.
— Кубок виявився летиключем, — відповів Гаррі, поки вони переходили вестибюль. — Він переніс мене й Седрика на цвинтар... А там з'явився Волдеморт... Лорд Волдеморт...
Цок. Цок. Цок. Мармуровими сходами нагору.
— Там був Темний Лорд? І що сталося потім?
— Убили Седрика... Вони вбили Седрика...
— А потім?
Цок. Цок. Цок. Коридором...
— Зварив вариво... Повернув собі тіло...
— Темний Лорд повернув собі тіло? Він повернувся?
— Прийшли смертежери... А потім ми змагалися на дуелі...
— Ти змагався на дуелі з Темним Лордом?
— Я втік... Моя чарівна паличка... зробила щось дивне... Я бачив своїх маму й тата... Вони виникли з його палички...
— Сюди, Гаррі... Сюди. Сідай... Усе буде гаразд... Випий оце...
Гаррі почув, як заскрипів ключ у замку. Тоді хтось дав йому в руки чашку.
— Випий... Тобі стане краще... Пий, Гаррі, мені треба знати все, що було, якомога точніше.
Муді нахилив чашку і допоміг йому випити. Гаррі закашлявся, перчений смак обпік горлянку. Обриси Муді та його кабінету нарешті стали чіткіші... Професор був так само блідий, як і Фадж, обидва його ока, не кліпаючи, втупилися в Гарріне обличчя.
— Гаррі, Волдеморт повернувся? Ти певен? Як йому це вдалося?
— Він узяв дещо з могили свого батька, від Червохвоста і від мене, — сказав Гаррі. У голові проясніло. Біль у шрамі трохи вгамувався. Він чітко бачив обличчя Муді, хоч у кабінеті було темно. Навіть сюди долинали крики й верески з поля для квідичу.
— Що взяв від тебе Темний Лорд? — запитав Муді.
— Кров, — відповів Гаррі, піднімаючи руку. На рукаві мантії був проріз від Червохвостового кинджала.
Муді голосно й протяжно свиснув.
— А смертежери? Повернулися?
— Так, — кивнув Гаррі. — Багато...
— Як він до них поставився? — тихо запитав Муді. — Він їм пробачив?
І раптом Гаррі згадав. Треба було сказати Дамблдорові, негайно треба було сказати!
— У Гоґвортсі є смертежер! Тут є смертежер — він укинув моє ім'я в Келих Вогню, він зробив так, щоб я дійшов до фіналу...
Гаррі спробував підвестися, але Муді силоміць посадовив його на місце.
— Я знаю, хто смертежер, — тихо сказав він.
— Каркароф? — аж підскочив Гаррі. — Де він? Ви його вже затримали? Замкнули?
— Каркароф? — якось дивно реготнувши, перепитав Муді. — Каркароф недавно зник, коли відчув, що Чорна мітка на його руці почала пекти. Він зрадив дуже багатьох відданих прибічників Темного Лорда, тому не прагнув з ними зустрітися... Та я сумніваюся, що він далеко втече. Темний Лорд уміє вистежувати своїх ворогів.
— Каркароф зник? Утік? То що — це не він укинув моє ім'я в Келих?
— Ні, — твердо відповів Муді. — Ні, не він. Це зробив я.
Гаррі не повірив власним вухам.
— Ні, це не ви, — сказав він. — Ви не вкидали... ви не могли...
— Запевняю тебе — це справа моїх рук, — ще впевненіше мовив Муді. Його магічне око закрутилося й зупинилося на дверях — Гаррі знав, що він перевіряє, чи за ними ніхто не стоїть. Водночас Муді витяг чарівну паличку і націлив її на Гаррі.
— То він їм пробачив? — перепитав Муді. — Смертежерам, які лишилися на волі? Тим, що уникли Азкабану?
— Що? — перепитав Гаррі.
Він не зводив очей з націленої на нього палички. Це якийсь невдалий жарт — інакше бути не могло.
— Я тебе запитав, — тихо повторив Муді, — чи пробачив він тим мерзотникам, які навіть не намагалися його шукати. Тим віроломним боягузам, що навіть не пішли заради нього в Азкабан. Нікчемні дрібні покручі — їм вистачило сміливості, щоб стрибати в масках на Кубку світу з квідичу, та варто було мені запалити в небі Чорну мітку, як вони порозбігалися.
— Ви запалили... Що ви таке кажете?
— Я ж казав тобі, Гаррі... Найбільше в світі я ненавиджу смертежерів, які уникли кари. Коли мій пан потребував допомоги, вони від нього відвернулися. Я думав, що він їх покарає. Думав, що він цих смертежерів катуватиме. Скажи, чи він мучив їх, Гаррі, — навісна усмішка раптом осяяла обличчя Муді. — Скажи, чи розповів він їм, що тільки я — єдиний! — зберіг йому вірність... І готовий був ризикувати всім, щоб дістати йому те, чого він прагнув над усе... Тебе.