Гаррі Поттер і орден Фенікса
Шрифт:
— Я оце щойно довідалася про остаточний склад Слизерину,— повідомила Анжеліна, переглядаючи аркуш пергаменту. — Торішніх відбивачів, Дерика та Боула, вже немає, проте здається, що Монтеґю замінив їх такими самими горилами, а не гравцями, які вміють добре літати. Звати цих нових типів Креб і Ґойл, я про них нічого не знаю...
— Ми знаємо, — сказали в один голос Гаррі й Рон.
— Вигляд у них не дуже кмітливий, навряд чи вони відрізняють один кінець мітли від другого, — сказала Анжеліна, ховаючи пергамент у кишеню, — але я й раніше
— Креб і Ґойл виліплені з такого ж тіста, — запевнив її Гаррі.
Вони чули кроки сотень учнів, що тупотіли до глядацьких трибун. Лунали співи, хоч Гаррі й не міг розібрати слів. З'явилося хвилювання, але він знав, що його мандраж не йде в жодне порівняння з Роновим, бо той схопився за живіт і знову втупився кудись перед собою з відвислою щелепою і посірілим обличчям.
— Пора, — неголосно сказала Анжеліна, глянувши на годинник. — Ходімо... ні пуху...
Гравці повставали, поклали на плечі мітли й вийшли рядочком з роздягальні на сонце. їх привітало ревіння трибун, а Гаррі все ще чув співи, приглушені вигуками та свистом.
Слизеринська команда вже їх чекала. Гравці теж мали на грудях сріблясті значки у формі корони. Своєю статурою їхній новий капітан Монтеґю нагадував Дадлі Дурслі. Його масивні руки скидалися на волохаті свинячі стегна. За спиною в нього зачаїлися майже такі самі бурмили Креб та Ґойл, що тупо мружилися від сонця й помахували новісінькими битками відбивачів. Мелфой стояв збоку, і сонце відблискувало від його білявого волосся. Він перехопив погляд Гаррі й криво посміхнувся, а тоді легенько постукав пальцем по значку-короні в себе на грудях.
— Капітани, потисніть руки, — звеліла суддя мадам Гуч. і Анжеліна з Монтеґю покрокували назустріч одне одному. Гаррі бачив, що Монтеґю намагався розчавити Анжеліні пальці, та вона й вухом не повела. — Сідайте на мітли...
Мадам Гуч піднесла до рота свисток і свиснула.
М'ячі було відпущено, і чотирнадцять гравців зринули в повітря. Краєм ока Гаррі бачив, як Рон помчав до своїх воріт з кільцями. Гаррі шугонув вище, ухиляючись від бладжера, й закружляв над полем, роззираючись за золотим відблиском. На протилежному краю стадіону Мелфой робив точнісінько те саме.
— ...А це Джонсон... Джонсон з квафелом — що за гравець ця дівчина, я роками це кажу, а вона й далі не хоче зі мною зустрічатися...
— ДЖОРДАНЕ! — крикнула професорка Макґонеґел.
— ...Просто кумедна деталь, пані професорко, щоб оживити репортаж... і ось вона ухилилася від Ворінґтона, проминула Монтеґю, вона... ой... отримала удар у спину бладжером від Креба... Монтеґю перехоплює квафела, піднімається над полем і... гарний бладжер від Джорджа Візлі! Бладжер влучає Монтеґю в голову, той випускає квафела, його ловить Кеті Бел, ґрифіндорка Кеті Бел відпасовує його назад Алісії Спінет, і Алісія мчить далі...
Коментарі Лі Джордана лунали над стадіоном, і Гаррі намагався їх розчути, не зважаючи на вітер, що свистів у вухах, та на юрбу, що галасувала, улюлюкала й співала.
— ...ухиляється від Ворінґтона, уникає бладжера... він ледь не влучив, Алісіє... і глядачам це подобається! Слухайте, що це вони співають?
Лі замовк, щоб послухати, і пісня залунала голосно й виразно над сріблясто-зеленим морем слизеринських трибун:
Візлі — дірка-воротар,
Це класнюча роль!
Це для слизеринців дар!
Візлі — наш король.
Він для нас пропустить все,
Бо меткий, як троль.
Перемогу нам несе
Візлі — наш король.
— ...і ось Алісія відпасовує Анжеліні! — заволав Лі, а Гаррі, якому від почутого аж закипіло в грудях, зрозумів, що Лі намагається заглушити слова пісеньки. — Давай, Анжеліно!.. Залишився тільки воротар!.. ВОНА Б'Є... І... ой-йо-йой...
Воротар слизеринців Блечлі піймав квафела й кинув його Ворінґтону, що зигзагами між Алісією та Кеті помчав уперед. Він наближався до Рона, а спів унизу лунав дедалі голосніше:
Візлі — наш король,
Візлі — наш король,
Перемогу нам несе
Візлі — наш король.
Гаррі не втримався і, замість шукати снича, перекрутився в повітрі й подивився на Рона, на його самотню фігурку на протилежному краю поля, що зависла перед трьома ворітьми-кільцями. Туди щодуху летів Ворінґтон.
— ...це Ворінґтон з квафелом, Ворінґтон мчить до воріт, поблизу не видно бладжерів, а перед ним лише воротар...
Зі слизеринських трибун гриміла на весь стадіон пісня:
Візлі — дірка-воротар,
Це класнюча роль!
— ...це перший такий іспит для нового ґрифіндорського воротаря Візлі, брата відбивачів Фреда й Джорджа, багатообіцяючого юного таланту команди... Тримайся, Роне!
Але слизеринські трибуни захоплено заревіли. Рон кинувся вперед, широко розвівши руки, і квафел залетів між ними прямісінько в центральне кільце.
— Слизерин забиває гол! — почувся Джорданів голос серед вигуків та улюлюкання, — отже, рахунок 10:0 на користь Слизерину... Не пощастило тобі, Роне.
Слизеринці заспівали ще голосніше:
ВІН ДЛЯ НАС ПРОПУСТИТЬ ВСЕ,
БО МЕТКИЙ, ЯК ТРОЛЬ...
— ...і ось Ґрифіндор знову заволодів м'ячем, Кеті Бел мчить над полем... — героїчно намагався Лі перекричати натовп, але спів став уже такий несамовитий, що легко його заглушував.
ЦЕ ДЛЯ СЛИЗЕРИНЦІВ ДАР!
ВІЗЛІ — НАШ КОРОЛЬ...
— Гаррі, ЩО З ТОБОЮ? — закричала Анжеліна, яка, наздоганяючи Кеті, пролітала повз нього. — ВОРУШИСЯ!