Гаррі Поттер і орден Фенікса
Шрифт:
...Гаррі так хотів би заснути...
"...досягти ефекту нерозважливості..."
...Було так тепло й зручно в кріслі біля каміна, коли дощ собі періщив у шибки, Криволапик муркотів, а вогонь легенько потріскував...
Книга вислизнула з обм'яклих рук Гаррі і з глухим стуком упала на килимок. Слова схилилася набік...
Він знову блукав коридором без вікон, і кроки його відлунювали в тиші. Коли вдалині з'явилися двері, серце в нього закалатало... якби ж то він зумів їх відчинити... пройти крізь них...
Він простяг руку... ось-ось торкнеться їх кінчиками
— Гаррі Поттере, паничу!
Здригнувся й прокинувся. У вітальні давно вже погасли свічки, але біля нього щось ворушилося.
— Хто це? — випростався Гаррі в кріслі. Вогонь уже дотлівав, а кімната була оповита темрявою.
— Добі приніс вашу сову, паничу! — пискнув голосочок.
— Добі? — перепитав Гаррі, вдивляючись у темряву, звідки долинав голос.
Ельф-домовик Добі стояв біля столу, на якому Герміона залишила з півдесятка в'язаних шапочок. Його величезні гострі вуха стирчали з-під усіх, здається, шапочок, сплетених за весь цей час Герміоною. Він натягнув їх одну на одну, і голова його тепер здавалася довшою ледь чи не на метр. Зверху, на найвищому бомбончику, височіла, незворушно ухкаючи, явно вилікувана Гедвіґа.
— Добі зголосився повернути Гаррі Поттерові сову, — пропищав ельф із захопленим виразом. — Професорка Граблі-Планка сказала, що з нею вже все гаразд, паничу. — Він так низько вклонився, що його схожий на олівець ніс торкнувся потертої поверхні килимка, а Гедвіґа обурено ухнула й спурхнула на поруччя Гарріного крісла.
— Дякую, Добі! — сказав Гаррі, погладжуючи Гедвіжину голову і кліпаючи очима, не в змозі позбутися образу дверей зі свого сну... він був такий яскравий. Пильніше придивився до Добі й побачив, що ельф мав на собі ще й кілька шарфів та безліч шкарпеток, через те його ноги здава лися величезними порівняно з тілом.
— Е-е... ти що, забирав увесь одяг, залишений Герміоною?
— Ой, ні, паничу, — радісно пояснив Добі. — Добі дещо брав і для Вінкі, паничу.
— Так? І як там Вінкі? — поцікавився Гаррі. Вуха в Добі трохи відвисли.
— Вінкі й далі багато п'є, паничу, — сумно відповів він, похнюпивши свої круглі й величезні, мов тенісні м’ячі, зелені очі, — Вона й далі не дбає про одяг, Гаррі Поттере. Та й інші ельфи-домовики теж. Ніхто з них тепер не прибирає у ґрифіндорськіи вежі, де скрізь розкидані шапочки та шкарпетки! Паничу, вони вважають, що це принизливо. Добі все робить сам, паничу, але Добі не нарікає, паничу, бо він завжди сподівається зустріти тут Гаррі Поттера, і сьогодні, паничу, його бажання здійснилося! — Добі знову вклонився до землі. — Але Гаррі Поттер не радісний, — вів далі Добі, коли знову розігнувся й боязко глянув на Гаррі. — Добі чув, як він уві сні щось бурмотів. Гаррі Поттеру снилися погані сни?
— Не такі вже й погані, — позіхнув Гаррі, протираючи очі. — Бували й гірші.
Ельф дивився на Гаррі своїми величезними очима. Тоді сказав дуже серйозним тоном, звісивши вуха: — Добі хотів би допомогти Гаррі Поттеру, бо Гаррі Поттер визволив Добі, і Добі тепер дуже-дуже щасливий.
Гаррі всміхнувся.
— Ти нічим мені не допоможеш, Добі, та все одно дякую.
Він нахилився й підібрав з підлоги підручник замовлянь. Закінчить реферат завтра. Закрив книжку, і тут дотліваючий у каміні вогонь освітив тоненькі білі порізи на його руці — результат покарань від професорки Амбридж...
— Стривай, Добі, ти щось-таки можеш для мене зробити, — поволі протяг Гаррі.
Ельф засяяв усмішкою.
— Кажіть, що треба, Гаррі Поттере, паничу!
— Мені треба знайти місце, де двадцять вісім осіб могли б займатися захистом від темних мистецтв, і щоб їх там не знайшов жоден учитель. Особливо це стосується, — Гаррі стиснув рукою книгу — і порізи перламутрово засяяли, — професорки Амбридж.
Він очікував, що ельфова посмішка зів'яне, а вуха звиснуть, очікував, що той скаже, що це неможливо, що він спробує щось знайти, але не варто покладати великих надій... Та він нітрохи не сподівався, що Добі підстрибне, весело заляскає вухами й заплеще в долоні.
— Добі знає чудове місце, паничу! — радісно вигукнув ельф. — Добі почув про нього від інших ельфів-домовиків, ще коли прибув у Гоґвортс, паничу. Ми це приміщення називаємо непостійною кімнатою, або кімнатою на вимогу!
— Як це? — зацікавився Гаррі.
— Бо це кімната, в яку можна зайти, — серйозно пояснив Добі, — тільки тоді, коли це дуже необхідно. Інколи вона є, а інколи її немає, проте коли вже вона з'являється, то завжди обладнана відповідно до вимог шукача. Добі нею користувався, паничу, — винувато стишив голос ельф, — коли Вінкі страшенно напилася. Добі сховав її в кімнаті на вимогу і знайшов там ліки від маслопивного сп'яніння, а ще гарне ліжечко ельфівського розміру, де вона могла проспатися, паничу... Добі також знає, що містер Філч знайшов там додаткові засоби для підтримання чистоти, коли йому не вистачило своїх, паничу, а...
— А якщо комусь терміново потрібен туалет, — згадав раптом Гаррі, що розповідав Дамблдор на Різдвяному балу, — то чи там з'являться нічні горщики?
— Добі думає, що так, паничу, — почав кивати головою Добі. — Це просто надзвичайна кімната, паничу.
— А скільки людей про неї знає? — поцікавився Гаррі.
— Дуже мало, паничу. Люди переважно натикаються на неї тоді, як чогось потребують, але потім найчастіше ніколи її більше не знаходять, бо не знають, що вона завжди тільки й чекає, щоб прислужитися, паничу.
— Це просто клас, — зізнався Гаррі, і серце в нього закалатало. — Краще не придумати, Добі. А коли ти мені її покажеш?
— Будь-коли, Гаррі Поттере, паничу, — зрадів Добі, побачивши Гаррі в такому захваті. — Хоч зараз, якщо бажаєте!
На якусь мить Гаррі був уже готовий іти з Добі. Уже піднімався з крісла з наміром бігти у спальню по плащ-невидимку, коли, вже не вперше, почув у вухах голос, дуже схожий на Герміонин. Голос прошепотів: "Необачно". Адже було вже дуже пізно, він був утомлений, а ще мав закінчити реферат для Снейпа.
— Не сьогодні, Добі, — сказав Гаррі й неохоче знову сів у крісло. — Це дуже важлива справа... не хочу її провалити треба все добре обміркувати. Слухай, чи не міг би ти детально пояснити, де розташована ця кімната на вимогу і як у неї потрапити?
Їхні мантії здіймалися і тріпотіли, коли вони чалапали затопленими овочевими грядками на два уроки гербалогії. Через величезні, мов град, дощові краплини, що тарабанили по даху оранжереї, вони ледве чули, що їм казала професорка Спраут.