Гаррі Поттер і орден Фенікса

Ролiнг Дж. К.

Але він багатозначно глянув на Рона, й вони удвох затрималися, поки всі інші гравці виходили надвір, кутаючись у плащі й натягуючи на очі капелюхи.

— То що там сталося? — запитав Рон одразу, як вийшла Алісія. — Знову шрам?

Гаррі ствердно кивнув.

— Але ж... — Рон злякано підійшов до вікна й задивився на дощ, — він... він же не може бути десь тут біля нас?

— Не може, — пробурмотів Гаррі, падаючи на лаву й розтираючи шрам. — Він, мабуть, далеко звідси. Мені болить, бо... він... розлючений.

Гаррі не мав найменшого наміру

це казати і чув свої слова, ніби їх вимовляв хтось інший — але миттю збагнув, що так воно і є. Не розумів, звідки йому це відомо, але був переконаний: Волдеморт, де б не був і що б не робив, зараз лютував.

— Ти його побачив? — перелякано спитав Рон. — Мав... якесь видіння чи що?

Гаррі сидів непорушно, дивлячись собі під ноги, заспокоюючи розум і пам'ять після пекучого болю. Сплутаний клубок постатей, завивання голосів...

— Він намагається щось зробити, а йому не вдається так швидко, як він хотів би, — сказав Гаррі.

І знову його самого здивували слова, що вилітали в нього з рота, але він був переконаний, що це правда.

— А... звідки ти знаєш? — здивувався Рон.

Гаррі похитав головою і притис до очей долоні. Побачив крихітні іскорки. Відчув, як Рон сідає поруч на лаву, і знав що він на нього дивиться.

— Так було й минулого разу, — неголосно запитав Рон, — коли шрам заболів у кабінеті Амбридж? Відомо-Хто був розлючений?

Гаррі заперечливо похитав головою.

— А що ж це тоді?

Гаррі почав згадувати. Він дивився в обличчя Амбридж... шрам заболів... а тоді він мав те дивне відчуття в животі... химерне, несподіване... радісне відчуття... але він тоді, звичайно, не зрозумів, що це таке, бо сам був такий нещасний...

— Минулого разу боліло, бо він радів, — сказав Гаррі. — Дуже радів. Він гадав... що станеться щось добре. А вночі перед нашим поверненням до Гоґвортсу... — Гаррі пригадав ту мить, коли шрам жахливо розболівся у їхній з Роном кімнаті на площі Ґримо, — ...він лютував...

Гаррі озирнувся на Рона, що вражено роззявив рота.

— Старий, ти можеш замінити Трелоні, — захоплено видихнув Рон.

— Я ж не роблю пророцтв, — заперечив Гаррі.

— Зате знаєш, що ти робиш? — вражено й водночас боязко сказав Рон. — Гаррі, ти читаєш думки Відомо-Кого!

— Ні, — похитав головою Гаррі. — Скоріше... відчуваю його настрій. Якимись такими спалахами. Дамблдор казав, що торік відбувалося щось подібне. Казав, що я мозку відчути, коли Волдеморт десь близько, або коли він відчуває ненависть. А тепер я ще відчуваю, коли він задоволений...

Запала мовчанка. Вітер і дощ хльостали по будинку.

— Ти повинен комусь про це сказати, — порадив Рон.

— Минулого разу я сказав Сіріусу.

— То скажи йому й зараз!

— А як? — спохмурнів Гаррі. — Амбридж стежить за совами і за каміном, ти що, забув?

— Тоді скажи Дамблдорові.

— Я вже тобі казав — він знає, — відрізав Гаррі. звівся на ноги, зняв з кілочка плащ і накинув на плечі. — Немає потреби говорити йому ще раз.

Рон, застібаючись, замислено дивився на Гаррі.

— Дамблдор хотів би знати, — сказав він. Гаррі стенув плечима.

— Ходімо... нам ще треба попрацювати з мовчальними закляттями.

Вони квапливо й мовчки ішли темною галявиною, ковзаючи і спотикаючись у баюрах. Гаррі був у полоні думок. Чого ж так прагнув Волдеморт? Що ж саме відбувалося не так швидко?

"...він має й інші плани... плани, які може здійснити без зайвого розголосу... те, що можна здобути лише таємно... це така зброя. Те, чого він не мав минулого разу".

Гаррі вже з місяць не згадував цих слів. Був занадто заглиблений у гоґвортські події, занадто заклопотаний постійним двобоєм з професоркою Амбридж, несправедливістю міністерського втручання... але тепер він їх знову згадав і замислився... Волдемортова лють була виправдана, якщо він так і не наблизився до володіння зброєю, яка б вона не була. Може, йому став на заваді Орден і перешкодив нею заволодіти? Де вона зберігалася? У кого зараз?

— Мімбулус мімблетонія, — пролунав Ронів голос, і Гаррі саме вчасно отямився, щоб пролізти крізь отвір за портретом до вітальні.

Схоже було, що Герміона досить рано пішла спати, залишивши на столі біля каміна купу в'язаних ельфівських шапочок, а в кріслі — Криволапика, що згорнувся клубочком. Гаррі був навіть радий, що її немає, бо не дуже хотів обговорювати біль у шрамі і вислуховувати її наполягання, щоб ішов до Дамблдора. Рон стурбовано на нього зиркав, але Гаррі витяг підручники замовлянь і сів до роботи над рефератом. Зосередитися ніяк не вдавалося, і він май же нічого не написав. Незабаром Рон повідомив, що теж іде спати.

Минула північ, а Гаррі читав і перечитував абзац про використання цингової трави, любистку та чхального зілля, не сприймаючи ані слова.

"Ці рослини найбільше впливають на запальні процеси мозку і тому застосовуються в медичних препаратах для одурманення та збивання з пантелику, коли чаклун бажає досягти ефекту нерозважливості й необачності.."

...Герміона казала, що Сіріус, відколи його замкнули на площі Ґримо, став необачний...

"...найбільше впливають на запальні процеси мозку і то му застосовуються..."

...у "Щоденному віщуні" подумають, що в нього запалення мозку, якщо довідаються, що він відчуває Волдемортів настрій...

"...тому застосовуються в медичних препаратах для одурманення та збивання з пантелику..."

...одурманення — це те, що відбувається з ним, бо як він може знати, що відчуває Волдеморт? Що то за химерний зв'язок між ними, так і не розтлумачений йому Дамблдором?

"...коли чаклун бажає..."