Гаррі Поттер і Смертельні реліквії
Шрифт:
– 3-закляття «подушка», - пояснила, випльовуючи воду, Герміона, коли Рон допоміг їй устати. На свій превеликий жах Гаррі побачив, що вона вже перестала бути Белатрисою. Тепер вона стояла у завеликій мантії, мокра як хлющ і схожа тільки сама на себе. Рон теж став рудий і безбородий. Вони все це збагнули, дивлячись одне на одного й обмацуючи свої обличчя.
– Злодієпад!
– вигукнув Ґрипхук, спинаючись на ноги й озираючи рейки, залиті, як тепер розумів Гаррі, не просто водою.
– Він змиває всі чари, все магічне маскування! Вони вже знають, що в «Ґрінґотс» пробралися шахраї і запустили увесь можливий захист!
Гаррі бачив, як Герміона перевіряє,
– Він нам потрібен, - сказав Ґрипхук, - ми не зайдемо у сховище без ґрінґотського ґобліна. І нам потрібні брязкуни!
– Імперіо!– знову промовив Гаррі. Його голос луною прокотився кам’яним коридором, і він знову відчув п’янку хвилю влади, що шугонула з голови аж до чарівної палички. Боґрод знову скорився Гарріній волі, а його збентежене лице знову набрало чемно-байдужого виразу. Тим часом Рон швиденько підняв шкіряну торбу з металевим знаряддям.
– Гаррі, я, здається, чую якихось людей!
– сказала Герміона. Вона націлилася Белатрисиною паличкою на водоспад і крикнула: - «Протеґо!»
Вони побачили, як закляття «щит» змінило напрям течії зачарованої води, і вона потекла коридором угору.
– Гарна думка, - похвалив її Гаррі.
– Ґрипхуче, показуй дорогу!
– Як ми тепер звідси виберемося?
– запитав Рон, коли вони поспішили в темряву за ґобліном. Боґрод, важко сопучи, трюхикав за ними, як старий пес.
– Коли треба буде вибиратися, тоді й подумаємо, - відповів Гаррі й прислухався. Йому здалося, ніби неподалік чути якісь рухи й брязкіт.
– Ґрипхук, ще далеко?
– Не дуже, Гаррі Поттер, не дуже...
І ось вони завернули за ріг і побачили те, до чого Гаррі був готовий, та все одно від несподіванки заціпенів разом з усіма.
Попереду сидів на прив’язі велетенський дракон, перекриваючи доступ до чотирьох чи п’яти найглибших сховищ банку. Луска потвори поблякла й де-не-де полущилася за час тривалого підземного ув’язнення, очі стали молочно-рожеві. Задні лапи дракона сковували важкі кайдани, прикуті до величезних паль, глибоко забитих у кам’яну долівку. Величезні шпичасті крила, складені й притиснуті до тіла, заповнили б усе це підземелля, якби дракон їх розгорнув. Дракон повернув до них свою огидну голову й заревів так, що аж каміння затряслось, а тоді роззявив пащеку й вистрілив струменем вогню - вони ледве встигли відсахнутися й рвонули по коридору назад.
– Він напівсліпий, - засапавшись, повідомив Ґрипхук, - але від цього ще дикіший. Та ми знаємо, як його вгамувати. Він знає, що буде, коли з’являються брязкуни. Дай їх сюди.
Рон передав торбу Ґрипхукові, й ґоблін вийняв з неї маленькі металеві інструменти, які, коли ними потрусити, голосно дзвеніли, наче мініатюрні молоточки, що б’ються об ковадло. Ґрипхук роздав їх присутнім. Боґрод покірно взяв свій брязкун.
– Ви знаєте, що робити, - сказав Ґрипхук Гаррі, Ронові й Герміоні.
– Він почує ці звуки - злякається болю і відступить назад, а Боґрод тоді має прикласти долоню до дверей сховища.
Вони знову зайшли за ріг, трясучи брязкунами, і цей гамір луною відбивався від кам’яних стін, стократ сильнішаючи. Гаррі здавалося, що в голові йому все аж вібрує від цього дзенькоту. Дракон ще раз хрипко заревів і відступив. Гаррі бачив, як він тремтить, а коли вони підійшли ближче, помітив на його морді рубці від жахливих порізів, і здогадався, що коли дракон чує дзвін брязкунів, то боїться, що його знову поранять розпеченими мечами.
– Змусь його прикласти руку до дверей!
– звелів Ґрипхук Гаррі, і хлопець знову націлив чарівну паличку на Боґрода. Старий ґоблін підкорився, притис долоню до дерева, і двері сховища розтанули, відкривши велику печеру, заповнену до самої стелі золотими монетами й чашами, срібними обладунками, шкурами дивовижних істот з довжелезними голками чи з обвислими крильми. А ще там були настоянки й відвари в коштовних баклагах та череп - ще й досі в короні.
– Шукаймо, швидко!
– гукнув Гаррі, й усі бігцем зайшли у сховище.
Він уже описував Ронові й Герміоні чашу Гафелпаф, проте якщо у сховищі зберігався інший, невідомий йому горокракс, то він не знав, на що той схожий. Та не встиг він як слід усе роздивитися, як за спинами в них глухо клацнуло. Знову з’явилися двері, замкнувши їх у сховищі, а все довкола поглинула суцільна темрява.
– Нічого, Боґрод нас визволить!
– сказав Ґрипхук, коли Рон спантеличено зойкнув.
– Ви можете засвітити свої чарівні палички? Та швидше, бо часу обмаль!
– Лумос!
Гаррі обвів засвіченою чарівною паличкою сховище. Заблищало коштовне каміння, і Гаррі побачив фальшивий Ґрифіндорів меч, що лежав на верхній полиці серед плутанини якихось ланцюгів. Рон і Герміона теж засвітили чарівні палички і взялися оглядати гори коштовних предметів.
– Гаррі, невже це?.. А-а!
Герміона закричала від болю, й Гаррі повернув до неї свою чарівну паличку саме вчасно, щоб побачити, як з її рук випав прикрашений коштовним камінням келих. Та коли він торкнувся землі, то розколовся на безліч інших келихів, і вже за секунду вся підлога була всіяна однаковісінькими посудинами, що розліталися навсібіч, і серед них годі було впізнати перший, оригінальний, келих.
– Він мене обпалив!
– застогнала Герміона, смокчучи вкриті пухирями пальці.
– Вони наклали множинне й палюче закляття!
– сказав Ґрипхук.
– Усе, чого ви торкнетесь, пектиме вас і буде множитися, але всі ці копії нічого не варті. Якщо ж ви й далі хапатимете скарб, то врешті-решт вас просто розчавить вагою золота, якого ставатиме все більше й більше!
– Добре, ні до чого не торкайтесь!
– розпачливо крикнув Гаррі, та Рон уже випадково зачепив ногою келих, що лежав на землі, й миттєво з’явилися ще двадцять його двійників, а Рон застрибав на місці, бо майже пів його черевика згоріло від контакту з розпеченим металом.
– Стійте й не ворушіться!
– закричала Герміона, хапаючись за Рона.
– Просто роздивляйтеся, - додав Гаррі.
– Пам’ятайте, що чаша маленька й золота, з двома ручками, на ній вигравіювано борсука... а ще дивіться, чи не побачите десь символ Рейвенклову - орла...
Вони освітлювали чарівними паличками кожен куточок і кожну щілину, не сходячи з місця й обережно розвертаючись. Було просто неможливо щось та й не зачепити. Гаррі засипав землю цілою зливою фальшивих ґалеонів, додавши їх до келихів, що вже там лежали, тож тепер майже не лишалося місця, щоб поставити ногу. Золото було розпечене, аж світилося, тому у сховищі стало гаряче, як у печі. Світло від чарівної палички Гаррі вихоплювало з темряви щити й шоломи ґоблінської роботи, розкладені на полицях, що тяглися аж до самої стелі. Усе вище й вище скеровував він пучок світла, аж поки наштовхнувся поглядом на предмет, від вигляду якого серце йому закалатало, а руки затремтіли.