Гаррі Поттер і Смертельні реліквії

Ролiнг Дж. К.

Гаррі відчув роздратування й лють. У цю мить схвильовані одинадцятирічні дітлахи переглядають стоси щойно придбаних підручників, не підозрюючи, що декому з них не доведеться побачити Гоґвортсу, а може, навіть власних родин.

– Це... це...
– він намагався знайти слова, щоб передати увесь той жах, який його охопив, але Люпин тихо промовив:

– Я знаю.

Люпин вагався.

– Гаррі, я тебе зрозумію, якщо ти не підтвердиш, але в Ордені вважають, що Дамблдор доручив тобі якусь місію.

– Доручив, - відповів Гаррі, - Рон і Герміона все

знають і йдуть зі мною.

– Чи не міг би зі мною поділитися, яка мета цієї місії?

Гаррі подивився на пооране передчасними зморшками обличчя, на густе, але сивіюче волосся, й пошкодував, що не зможе відповісти.

– Не можу, Ремусе, мені дуже прикро. Якщо тобі не сказав сам Дамблдор, то, думаю, і я не маю права.

– Я так і думав, - відповів розчарований Люпин.
– Але я міг би хоч якось тобі допомогти. Ти знаєш мене й мої можливості. Я міг би піти з тобою для захисту. І не треба було б мені пояснювати, що саме ти задумав.

Гаррі завагався. Пропозиція була спокуслива, хоч він не міг собі уявити, як можна утримати завдання в таємниці від Люпина, якщо той постійно буде з ними.

А от Герміону це трохи збентежило.

– А як же Тонкс?
– запитала вона.

– А що Тонкс?
– не зрозумів Люпин.

– Ну, - спохмурніла Герміона, - ви ж одружені! Як вона поставиться до того, що ти підеш з нами?

– Тонкс буде в цілковитій безпеці, - відповів Люпин.
– Поживе в батьків.

Було в Люпиновому тоні щось дивне, щось холодне. Та й сама думка, що Тонкс ховатиметься в батьків, теж дивувала. Вона ж була членом Ордену і, наскільки знав її Гаррі, воліла б бути у вирі подій.

– Ремусе, - боязко запитала Герміона, - чи все гаразд... ну, знаєш... між тобою і...

– Усе гаразд, дякую, - гостро відказав Люпин.

Герміона порожевіла. Запала тиша, дивна й ніякова, а тоді Люпин сказав так, ніби зізнався в чомусь неприємному:

– Тонкс завагітніла.

– Ой, як гарно!
– пискнула Герміона.

– Прекрасно!
– зрадів Рон.

– Поздоровляємо!
– додав Гаррі.

Люпин видушив силувану усмішку, більше схожу на гримасу, і сказав:

– То... ви приймаєте мою пропозицію? Чи стане трійка четвіркою? Мені не віриться, щоб Дамблдор цього не схвалив, це ж він, зрештою, призначив мене вашим учителем захисту від темних мистецтв. А слід сказати, що вас очікують, на мою думку, чари, з якими ви ще не стикалися і яких уявити собі не можете.

Рон і Герміона подивилися на Гаррі.

– Я тільки... тільки хочу уточнити, - сказав він.
– Ти хочеш залишити Тонкс у її батьків і податися з нами?

– Вона там буде в цілковитій безпеці, вони її берегтимуть, - відповів Люпин. Він говорив це з категоричністю, що межувала з байдужістю.
– Гаррі, я не сумніваюся - Джеймс хотів би, щоб я був з тобою.

– А я, - поволі протяг Гаррі, - сумніваюся. Думаю, батько хотів би насамперед знати, чому ти не хочеш залишатися з рідною дитиною.

Люпин зблід. Здавалося, що в кухні стало холодніше градусів на десять. Рон дивився вбік, наче отримав завдання запам’ятати інтер’єр кухні, а Герміона позирала то на Гаррі, то на Люпина.

– Ти не розумієш, - сказав нарешті Люпин.

– То поясни, - наполягав Гаррі.

Люпин ковтнув слину.

– Я... я зробив величезну помилку, одружившись з Тонкс. Я зробив це всупереч самому собі і дуже про це шкодую.

– Ясно, - сказав Гаррі, - і тепер ти хочеш покинути її з дитиною й утекти з нами?

Люпин зірвався на ноги, перекинувши стільця; він глянув на них таким лютим поглядом, що Гаррі вперше побачив у його людському обличчі тінь вовчої подоби.

– Невже ви не розумієте, що я накоїв зі своєю дружиною і зі своєю ще не народженою дитиною? Я не мав права з нею одружуватись, я зробив з неї парію!

Люпин віджбурнув ногою перекинутого стільця.

– Ви мене досі бачили тільки серед членів Ордену або під опікою Дамблдора в Гоґвортсі! Ви не уявляєте, як більшість чаклунської спільноти ставиться до таких, як я! Коли про мою ваду довідуються, то й розмовляти зі мною не хочуть! Невже ви не бачите, що я накоїв? Навіть її власна родина обурена нашим одруженням! Які батьки хотіли б, щоб їхня єдина дочка виходила заміж за вовкулаку? А дитина... дитина...

Люпин почав рвати на собі волосся й мав напівбожевільний вигляд.

– Такі як ми, зазвичай, не розмножуються! Дитина вдасться в мене, я переконаний... Як я зможу сам собі пробачити, якщо я свідомо йшов на ризик передати свою хворобу невинній дитині? А якщо якимось дивом вона й не буде така, як я, то все одно для неї буде в сто разів краще взагалі не мати батька, ніж його все життя соромитися!

– Ремусе!
– прошепотіла Герміона зі слізьми на очах.
– Не кажи так... чого б це дитина тебе соромилась?

– Ох, не знаю, Герміоно, - втрутився Гаррі.
– Я б його, наприклад, соромився.

Гаррі не знав, де взялася в ньому лють, але вона підняла його на ноги. Люпин дивився на Гаррі так, наче той його вдарив.

– Якщо новий режим вважає маґлородців недостойними, - сказав Гаррі, - то що він зробить з напіввовкулакою, чий батько - член Ордену? Мій тато загинув, захищаючи мене й маму, а ти чомусь вважаєш, що він би тобі порадив покинути рідну дитину й податися з нами на пошуки пригод?

– Та як... як ти смієш?
– процідив Люпин.
– Ідеться не про прагнення... небезпек чи особистої слави... як ти смієш навіть думати...

– Ти, мабуть, вважаєш себе відчайдушним сміливцем, - урвав його Гаррі.
– Хочеш зіграти роль Сіріуса...

– Не треба, Гаррі!
– благала Герміона, але Гаррі не зводив лютого погляду з посинілого Люпинового лиця.

– Я сам собі не вірю, - не вгавав Гаррі.
– Людина, що навчила мене боротися з дементорами - боягуз!

Люпин так стрімко вихопив чарівну паличку, що Гаррі не встиг сягнути по свою. Голосно бахнуло - і він полетів спиною назад, наче хтось його нокаутував. Гахнувся об стіну й сповз на підлогу, встигнувши тільки побачити, як майнув і зник за дверима край Люпинового плаща.