Гаррі Поттер і Смертельні реліквії
Шрифт:
– Сальвіо гексія... Протеґо тоталум... Репелло маґлетум... Глушилято...Гаррі, витягай намет...
– Намет?
– Там, у торбинці!
– А-а, в торбинці... справді, - дійшло до Гаррі.
Тепер він не нишпорив навмання, а відразу скористався замовлянням-викликанням. Намет вискочив грудкуватим згортком полотна, мотузок і жердин. Гаррі впізнав - частково через котячий запах, - що це той самий намет, у якому вони спали на Кубку світу з квідичу.
– Я думав, це намет того типа з міністерства, Перкінса, - зауважив
– Йому він непотрібний, у нього розгулявся ревматизм, - Герміона виконала чарівною паличкою складну фігуру з восьми рухів, - тож Ронів тато сказав, що я можу його позичити. Еректо!– вона спрямувала чарівну паличку на безформне полотно, й те одним плавним рухом піднялося вгору, розклалося в повітрі в намет і опустилося прямо перед Гаррі; кілочок вислизнув з його рук, встромився в землю й обмотався шнуром, що підтримував центральну стійку намета.
– Каве інімікум,– завершила захисні процедури Герміона помахом палички до неба.
– Зробила все, що могла. Як мінімум, довідаємось, якщо вони наближатимуться, хоч я не гарантую, що це врятує від Вол...
– Не називай це ім’я!
– грубо урвав її Рон.
Гаррі й Герміона перезирнулися.
– Вибач, - Рон зі стогоном спробував трохи піднятися, щоб їх бачити, - але це звучить наче... заклинання чи щось таке там. Чи не можна казати на нього «Відомо-Хто»?.. Будь ласка.
– Дамблдор казав, що боятися імені...
– почав було Гаррі.
– Якщо ти не звернув уваги, то мушу нагадати, що називання Відомо-Кого на ім’я Дамблдорові не дуже допомогло, - огризнувся Рон.
– Просто... просто майте до Відомо-Кого хоч трохи пошани, чуєте?
– Пошани?– перепитав Гаррі, але Герміона застережливо на нього зиркнула. Справді, не варто було сперечатися з Роном, коли він ще такий ослаблений.
Гаррі з Герміоною затягли Рона в намет. Інтер’єр був точнісінько такий, як його запам’ятав Гаррі: невеличка квартира з ванною і крихітною кухонькою. Він відсунув старе крісло й поклав Рона на нижнє місце двоповерхового залізного ліжка. Навіть від цього коротенького переміщення Рон ще дужче поблід, тож коли вони його вклали на матрац, він знову заплющив очі й деякий час мовчав.
– Я зварю чаю, - сказала, відсапуючись, Герміона, вийняла з глибин своєї сумочки чайника з кухлями й пішла на кухню.
Гаррі гарячий чай допоміг не менше, ніж вогневіскі тієї ночі, коли загинув Дикозор. Він ніби випік рештки страху, що тріпотіли в грудях. Минула хвилина-дві, і Рон порушив тишу.
– Як думаєте, що сталося з Катермолами?
– Вони мали б утекти, - відповіла Герміона, для впевненості стискаючи гарячий кухоль.
– Якщо в містера Катермола хоч трохи варить голова, він забрав місіс Катермол «Явленням-пліч-о-пліч» і зараз вони тікають з країни разом з дітьми. Їй так порадив Гаррі.
– Чорт, надіюся, вони втекли, - сказав Рон, спираючись на подушки. Чай йому допоміг, обличчя трохи порожевіло.
– Хоч у мене було таке відчуття, ніби той Реґ Катермол доволі тупуватий, судячи з того, як усі зі мною розмовляли, коли я під нього маскувався. Боже, хоч би вони встигли... якщо вони через нас потраплять в Азкабан...
Гаррі подивився на Герміону й питання, яке він їй хотів задати - чи відсутність у місіс Катермол чарівної палички не завадила б їй явитися пліч-о-пліч з чоловіком - так і не зірвалося в нього з язика. Герміона дивилася, як переймається Рон долею Катермолів, і в її очах було стільки ніжності, що Гаррі аж ніяково стало, наче він застав їх за поцілунком.
– То він у тебе?
– запитав Гаррі, частково для того, щоб нагадати про свою присутність.
– У мене... що в мене?
– розгубилася дівчина.
– Те, заради чого ми заварили всю цю кашу! Медальйон! Де медальйон?
– То ви його маєте?!– вигукнув Рон, піднімаючись трохи вище на подушках.
– І мовчите! Нічого собі, могли б хоч натякнути!
– Та ми ж рятувалися від смертежерів, - сказала Герміона.
– Ось.
Вона вийняла з кишені мантії медальйон і передала Ронові.
Медальйон був завбільшки з куряче яйце. Декоративна літера «С», інкрустована маленькими зеленими камінчиками, тьмяно поблискувала в розсіяному світлі, що сочилося крізь тканину намету.
– А не міг його хтось знищити після крадіжки у Крічера?
– з надією запитав Рон.
– Тобто, чи це й досі горокракс?
– Думаю, що так, - сказала Герміона, забираючи медальйон у Рона й уважно оглядаючи.
– Якби його хтось нищив чарами, то залишилися б сліди втручання.
Вона подала медальйон Гаррі, і він покрутив його в пальцях. Прикраса була ціла й неушкоджена. Йому пригадалися подерті рештки щоденника і те, як тріснув камінь у персні-горокраксі, коли його знищував Дамблдор.
– Думаю, Крічер не помилявся, - сказав Гаррі.
– Треба вирішити, як відкрити цю штуку, перш ніж її знищити.
Несподівано Гаррі вразило усвідомлення, що саме він тримає і що ховається за цими золотими дверцятками. Навіть після всіх зусиль, потрачених на пошуки, він відчував шалене бажання викинути медальйон якнайдалі. Знову себе опанував і спробував підняти кришечку пальцями, потім вдався до чарів, якими Герміона відчинила двері Реґулусової спальні. Не допомогло. Знову віддав медальйон Ронові й Герміоні, і ті теж перепробували все, що знали - і теж безуспішно.
– А ви це відчуваєте?
– запитав приглушеним голосом Рон, стискаючи медальйон у кулаці.
– Що?
Рон передав горокракс Гаррі.
Минуло кілька секунд, і Гаррі зрозумів, що мав на увазі Рон. Це пульсувала в жилах його власна кров чи все ж таки билося щось у самому медальйоні, неначе крихітне металеве серце?
– І що нам з ним робити?
– запитала Герміона.
– Тримати в надійному місці, поки не придумаємо, як його знищити, - відповів Гаррі і, хоч дуже й не хотів, повісив ланцюжок з медальйоном на шию, заховавши на грудях під мантією, де той собі й похитувався поряд з капшучком, подарованим Геґрідом.