Гаррі Поттер і таємна кімната
Шрифт:
Редл знову зареготав. То був такий гучний регіт, що в темній кімнаті аж задзвеніло, немовби водночас сміялися десять Редлів.
— То ось що Дамблдор прислав своєму оборонцеві! Співочого птаха і старого капелюха! Ну що, тобі вже не страшно, Гаррі Поттере? Почуваєшся в безпеці?
Гаррі не відповідав. Може, він і не бачив, яка йому користь із Фоукса чи Сортувального капелюха, але він, принаймні, був уже не сам. Залишалося перечекати, коли нарешті нарегочеться Редл.
— А тепер — до справи, Гаррі, — сказав Редл, ще й досі широко посміхаючись. — Двічі ми зустрічалися — в твоєму
Гаррі швидко міркував, зважуючи свої шанси. Редл мав чарівну паличку. А в нього був Фоукс і Сортувальний капелюх. І те, і те малопридатне для поєдинку. Зрозуміло, ситуація кепська. Але що довше Редл стоїть отут, то Джіні швидше покидають останні іскорки життя… Раптом Гаррі помітив, що Редлова постать стала зриміша й виразніша. Якщо між ним і Редлом має відбутися бій, то краще тепер, аніж потім.
— Ніхто не знає, чому ти втратив свою силу, коли напав на мене, — несподівано промовив Гаррі. — Я теж не знаю. Але я знаю, чому ти не зміг мене вбити. Тому, що моя мама віддала своє життя, щоб мене врятувати. Моя мама з простого маґ-лівського роду, — додав він, тремтячи від ледве тамованої люті. — Вона не дозволила тобі вбити мене. І я бачив тебе справжнього, бачив тебе торік. Ти — руїна. Ти ледь живий. Ось що залишилося від усієї твоєї сили. Ти мусиш ховатися. Ти — бридка потвора!
Редлове обличчя деформувалося, а тоді скривилося в гидотну посмішку.
— Ага, ти вижив, бо мати віддала за тебе життя. Так, це могутнє контрзакляття. Але я тепер бачу: в тобі самому немає нічого особливого. Мені було цікаво, розумієш! Адже ми дивовижно схожі, Гаррі. Навіть ти мав би це помітити. Обидва покручі, сироти, обох виховували маґли. Ми, мабуть, єдині парселмовці у Гоґвортсі з часів великого Слизерина. Ми навіть і зовні трохи схожі… Але, видно, тебе врятував від мене просто щасливий випадок. Це все, що я хотів дізнатися.
Гаррі напружено стояв, чекаючи, коли Редл піднесе чарівну паличку. Але Редлове обличчя знову розтяглося у потворній посмішці.
— А тепер, Гаррі, я хочу влаштувати невеличку виставу. Ану, порівняймо силу лорда Волдеморта, спадкоємця Слизерина, і найкращу зброю, яку спромігся дати Дамблдор видатному Гаррі Поттерові.
Редл задоволено зиркнув на Фоукса, на Сортувальний капелюх, а тоді відступив. Гарріні ноги зі страху затерпли. Він дивився, як Редл зупинився поміж високих колон і глянув угору на кам'яне обличчя Слизерина, що нависало над ним у напівтемряві. Редл роззявив рота й засичав, але Гаррі зрозумів його мову.
— Заговори до мене, Слизерине, найвидатніший з гоґвортської четвірки!
Гаррі повернувся, щоб глянути на статую. Фоукс похитувався в нього на плечі.
Велетенське кам'яне обличчя Слизерина заворушилося. Заціпенівши зі страху, Гаррі побачив, як роззявляється його паща, дедалі ширше й ширше, утворюючи здоровенну чорну діру. Тоді щось у пащі заворушилося й почало виповзати.
Гаррі позадкував і наштовхнувся плечима на стіну. Його очі були міцно заплющені. Він відчув, як Фоукс злетів йому з плеча, черкнувши крилом по щоці. Гаррі хотів крикнути: "Не лишай мене!" — але що міг зробити фенікс у двобої зі Зміїним королем?
Щось велетенське бухнуло на підлогу, і Гаррі відчув, як вона задвигтіла. Він знав, що відбувається, відчував усе, майже бачив, як гігантський змій виповзає зі Слизеринової пащі. Потім почув шиплячий голос Редла: "Убий його!"
Василіск підповзав до Гаррі — було чути, як важке його тіло незграбно совалося по кам'яній підлозі. Не розплющуючи очей, Гаррі наосліп кинувся кудись убік і випростав руки, аби не наткнутися на стіну. Редл аж задихався з реготу…
Гаррі спіткнувся. Він боляче впав на підлогу, відчувши на вустах присмак крові. Змій був зовсім близько від нього, Гаррі чув його дихання.
Угорі над ним щось гучно вибухнуло, а тоді щось важке вдарило Гаррі з такою силою, що його відкинуло до стіни. Десь поруч почулося нестямне сичання і шалене гупання об колони. Ось-ось його тіло проштрикнуть гострющі зуби.
Гаррі не міг цього витримати. Він ледь-ледь розплющив очі — глянути, що діється.
Велетенський змій ядучо-зеленого кольору, товстий, наче стовбур дуба, піднявся високо вгору, а його здоровенна голова безтямно хилиталася поміж колон. Гаррі тремтів, ладний заплющити очі, тільки-но змій поверне голову. Проте невдовзі він зрозумів, що відвертало увагу Василіска.
Над його головою ширяв Фоукс, а Василіск яро намагався вхопити його своїми довгими й гострими, мов шаблі, зубами.
Фоукс кинувся на змія. Його довгий золотий дзьоб на мить кудись зник, а тоді на підлогу ринула ціла калюжа темної крові. Помах зміїного хвоста мало не зачепив Гаррі, і не встиг він заплющити очі, як Василіск повернувся. Гаррі глянув просто в його пику й побачив, що його очі — обидва великі круглі жовті ока — проштрикнув фенікс. Кров цебеніла на долівку, а змій у агонії бризкав слиною.
— Ні! — почув Гаррі Редлів вереск. — Облиш того птаха! Облиш птаха! Хлопець за тобою! Ти ж чуєш його запах! Убий його!
Осліплений змій захитався, напівочманілий, але й далі смертоносний. Фенікс кружляв над Васи-лісковою головою, співаючи свою моторошну пісню, і раз по раз довбав його лускатий ніс, а з видзьобаних очей змія струменіла кров.
— На поміч! На поміч! — пристрасно шепотів Гаррі. — Хто-небудь, що-небудь!..
Змій знову торохнув хвостом по підлозі. Гаррі ухилився. Щось м'яке черкнуло йому обличчя. То Василіск своїм хвостом жбурнув просто йому в руки Сортувального капелюха. Гаррі схопив його — це було єдине, що в нього лишалося. Він настромив капелюха собі на голову і кинувся на підлогу — над ним знову метнувся хвіст Василіска.
"На поміч! Допоможіть! — думав Гаррі, насунувши капелюха на самі очі. — Благаю, допоможіть!"
Йому не відповів жоден голос.
Раптом капелюх зібгався, ніби його стисла невидима рука. Щось дуже важке і тверде впало Гаррі просто на голову, аж з очей йому посипалися іскри. Він потягся, щоб скинути капелюха, аж раптом відчув під ним щось довге і тверде.
У капелюсі з'явився розкішний срібний меч, на руків'ї якого виблискували рубіни завбільшки з яйце.
— Убий хлопця! Облиш того птаха! Хлопець за тобою! Принюхайся, відчуй його запах!