Гаррі Поттер і таємна кімната
Шрифт:
"З багатьох грізних звірів і потвор, що мешкають у наших краях, найдивнішим і найжахливішим є Василіск, відомий ще під назвою Зміїний король. Цей змій, який може досягати гігантських розмірів і прожити не одну сотню років, вилуплюється з курячого яйця, висидженого жабою. Щоб убити когось, він удається до дивовижних засобів, бо, крім страхітливих отруйних зубів, Василіск має вбивчий погляд, і всі, на кого він погляне, відразу помирають.
Павуки тікають від Василіска, бо то їхній смертельний ворог, а Василіск боїться тільки співу півня, що згубний для нього…"
Знизу
— Рон, — видихнув Гаррі, — це воно! Ось де відповідь! Потвора в Таємній кімнаті — це Василіск, гігантський змій! Ось чому я скрізь чув той голос, якого ніхто інший не чув. Це тому, що я розумію парселмову!
Гаррі глянув на інші ліжка.
— Василіск убиває людей поглядом. Але ніхто не помер — бо ніхто не дивився йому просто в очі. Колін побачив його через вічко фотоапарата. Василіск спалив плівку, але Коліна тільки спаралізувало. Джастін… Джастін, мабуть, побачив Василіска крізь Майже-Безголового Ніка! А Нікові дістався основний удар, але він не міг померти знову… А біля Герміони й тієї рейвенкловської старости знайшли дзеркальце. Герміона якраз довідалася, що та потвора — Василіск. Я певен — вона попередила першого, кого зустріла, що треба, завертаючи за ріг, дивитися спершу в дзеркальце! Та дівчина витягла своє дзеркальце і…
Рон аж рота роззявив.
— А Місіс Норіс? — нетерпляче прошепотів він.
Гаррі замислився, уявляючи собі сцену під час Гелловіну.
— Вода… — поволі вимовив він. — Повінь з туалету Плаксивої Мірти. Сто відсотків, що Місіс Норіс бачила тільки відображення.
Гаррі ще раз глянув на аркуш. Що довше вчитувався, то зрозумілішими ставали всі попередні події.
— "Спів півня згубний для нього"! — прочитав він уголос. — Хтось убив Геґрідових півнів! Спадкоємець Слизерина не хотів, щоб вони були коло замку, коли відчинять Таємну кімнату! Павуки тікають від нього!.. Все збігається!
— Але як той Василіск пересувався тут? — запитав Рон. — Здоровенна зміюка. Хтось би побачив.
Але Гаррі показав на слово, яке нашкрябала Герміона внизу сторінки.
— Труби, — сказав він. — Труби. Роне, він лазив по трубах водогону! Я чув той голос у стінах…
Раптом Рон схопив Гаррі за руку.
— Вхід до Таємної кімнати! — прохрипів він. — А що, як це туалет? Що, як він у…
— …туалеті Плаксивої Мірти? — докінчив за нього Гаррі.
Вони схвильовано присіли, не знаючи, вірити в це чи ні.
— Це означає, — здогадався Гаррі, — що я — не єдиний парселмовець у школі. Спадкоємець Слизерина теж знає зміїну мову. Отак він і контролює Василіска.
— Що робити? — запитав Рон, чиї очі аж палали. — Іти просто до Макґонеґел?
— Ходімо до вчительської! — скочив на ноги Гаррі. — Вона там буде хвилин за десять, скоро перерва.
Хлопці побігли сходами вниз. Аби ніхто не бачив, як вони тиняються коридором, заскочили просто в порожню
Але дзвоник на перерву так і не продзвенів.
Натомість, відлунюючи в коридорах, пролунав магічно підсилений голос професорки Макґонеґел:
"Всім учням негайно повернутися до спалень! Усім учителям зібратися в учительській. Прошу, негайно!"
Гаррі глянув на Рона.
— Невже новий напад? Саме тепер?
— А нам що робити? — приголомшено запитав Рон. — Вертатися до спальні?
— Ні! — відповів, озираючись, Гаррі. Ліворуч від нього була якась незрозуміла шафа, де висіли вчительські мантії. — Давай-но сюди! Послухаємо, що трапилось. А тоді розкажемо, що ми знайшли.
Вони сховалися в шафі, прислухаючись до тупоту сотень учнівських ніг над їхніми головами. Невдовзі двері учительської з грюкотом відчинилися, і з-поміж складок запліснявілих мантій вони побачили вчителів, які заповнювали кімнату. Дехто з них був приголомшений, а дехто й геть переляканий. Потім з'явилася професорка Макґонеґел.
— Це сталося, — повідомила вона мовчазних учителів. — Потвора викрала ученицю. Затягла просто в Таємну кімнату.
Професор Флитвік вискнув. Професорка Спраут затулила долонями рота. Снейп міцно стиснув спинку крісла й запитав:
— Звідки ви знаєте?
— Спадкоємець Слизерина, — відповіла.зблідла професорка Макґонеґел, — зробив ще один напис. Унизу під попереднім. "Її скелет лишиться в Таємній кімнаті назавжди".
Професор Флитвік залився сльозами.
— Хто це? — запитала мадам Гуч, упавши на крісло. — Хто саме з учнів?
— Джіні Візлі.
Гаррі відчув, як Рон мовчки сповз біля нього на долівку шафи.
— Завтра будемо відправляти всіх учнів додому, — розпорядилася професорка Макґонеґел. — Це кінець Гоґвортсу. Дамблдор завжди казав…
Знову відчинилися двері учительської. На якусь дивну мить Гаррі подумав, що то має бути Дамблдор. Але прийшов усміхнений Локарт.
— Перепрошую! Трохи задрімав. Я щось пропустив?
Він, здається, не помічав, що решта вчителів дивляться на нього з ледве тамованою ненавистю.
Снейп ступив крок уперед.
— Ось хто нам треба! — сказав він. — Так, тільки він. Локарте, потвора зловила дівчинку. Затягла її в Таємну кімнату. Нарешті настав твій час.
Локарт побілів.
— Справді, Ґільдерою, — додала професорка Спраут. — Чи ж не казав ти вчора, що знаєш, де вхід до Таємної кімнати?
— Я… ну, я… — забелькотів Локарт.
— Атож, хіба ти не казав мені, що знаєш, хто там усередині? — втрутився професор Флитвік.
— Н-н-невже?.. Я не пригадую…
— Я добре пам'ятаю, як ти нарікав, що потвори не потрапила в твої руки раніше, ніж заарештували Геґріда, — сказав Снейп. — Хіба ти не казав, що ми геть усе спартачили, і що треба було дати тобі повну свободу дій з самого початку?
Локарт глянув на скам'янілі обличчя своїх колег.
— Я… я справді ніколи… Ви мене не так зрозуміли!