Гаррі Поттер і таємна кімната
Шрифт:
— А ось і головна дорога, — повідомив Джордж. зазираючи в лобове скло. — Будемо хвилин за десять. Досить вчасно, бо вже світає.
На обрії зі сходу проступило бліде рожеве сяйво. Фред почав знижуватись, і Гаррі побачив темні клаптики нив і гайків.
— Уже підлітаємо до села, — сказав Джордж. — Отері-Сент-Кечпол.
Летюча машина опускалася дедалі нижче. Поміж деревами вже виднів краєчок червоного сонця.
— Посадка! — вигукнув Фред, і машина з глухим ударом торкнулася землі. Приземлилися на маленькому подвір'ї біля напіврозваленого гаража, і Гаррі
Здавалося, ніби то колись був великий кам'яний хлів, до якого то тут, то там прибудували додаткові кімнати, аж поки він став кількаповерховим будинком. Проте будинок був такий перехняблений, що все це могло триматися купи хіба лише завдяки чарам (мабуть, подумав Гаррі, воно так і є). З червоного даху стирчали чотири чи п'ять димарів.
Біля воріт з землі випинався стовп із кривобокою табличкою з написом "Барліг". Коло вхідних дверей лежала купа високих чоботів і вкритий іржею казан. Декілька тлустих рудих курок дзьобали щось на подвір'ї.
— Нічого особливого, — сказав Рон.
— Тут класно, — радісно вигукнув Гаррі, згадуючи Прівіт-драйв.
Усі вийшли з машини.
— А тепер піднімаймося тихенько нагору, — розпорядився Фред, — і чекаймо, поки мама покличе нас снідати. Тоді Рон хай біжить униз зі словами: "Мамо, дивися, хто завітав до нас уночі!", і вона так зрадіє, коли побачить Гаррі, що ніхто й не здогадається, що ми брали машину.
— Гаразд, — погодився Рон. — Пішли, Гаррі, я сплю в…
Рон раптом позеленів, прикипівши очима до будинку. Всі обернулися туди ж.
Подвір'ям, розганяючи курей, до них прямувала місіс Візлі. То була низенька, огрядна, мила жіночка, але тієї миті вона скидалася більше на шаб-лезубого тигра.
— Ой! — зойкнув Фред.
— О Господи! — додав Джордж.
Місіс Візлі зупинилася перед ними, вперлася руками в боки і стала переводити погляд з одного винуватого обличчя на інше. На ній був квітчастий фартух, з кишені якого стирчала чарівна паличка.
— Ну? — насупилася вона.
— Доброго ранку, мамо! — привітав її Джордж бадьорим, як йому здалося, і, звісно, впевненим голосом.
— Чи ви хоч розумієте, як я хвилювалася? — грізно прошепотіла місіс Візлі.
— Вибач, мамо, але розумієш, ми мали…
Хоча всі троє синів місіс Візлі були вищі за неї, вони аж зіщулилися, коли мама стала кричати.
— Порожні ліжка! Жодної записки! Машини нема! Ви ж могли розбитися! Я мало не здуріла від хвилювань, а вам було байдуже! Я ще ніколи за все моє життя… Зачекайте, нехай вернеться тато! Ми ніколи не мали такого клопоту ні з Біллом, ні з Чарлі, ні з Персі!
— Старостою Персі, — пробурмотів Фред.
— ВИ Б КРАЩЕ ПОВОДИЛИСЯ ТАК, ЯК ВІН! — заволала місіс Візлі, тицяючи Фредові в груди пальцем. — Ви могли загинути, вас могли побачити, через вас тато міг би втратити роботу!
Здавалося, цей крик ніколи не скінчиться.
— Дуже рада тебе бачити, любий Гаррі, — привітала вона його. — Заходь, уже пора снідати.
Місіс Візлі розвернулася й пішла до будинку, а Гаррі, збентежено глянувши на Рона, що підбадьорливо кивнув, рушив за нею.
Кухня була невеличка і тісненька. Посередині стояв подряпаний дерев'яний стіл зі стільцями. Гаррі присів на краєчок стільця і роззирнувся довкола. Він ще ніколи не був у хаті чарівників.
Годинник на стіні навпроти мав тільки одну стрілку, і там не було жодних цифр. Довкола ободу були такі написи: "Час заварювати чай", "Час годувати курей" і "Ви запізнилися". На поличці над каміном стояли в три ряди книжки з такими назвами, як "Зачаровані запіканки", "Як виворожити власні вареники" і "Бенкет за хвилину — звичайна магія!" А якщо Гаррі міг вірити власним вухам, то по старенькому радіоприймачеві, що висів над раковиною, щойно оголосили про початок програми "Година чаклунки" з популярною співучою відьмою Целестиною Ворбек.
Місіс Візлі бряжчала посудом, трохи безладно готуючи сніданок, і час від часу осудливо позирала на синів, кидаючи на сковороду сосиски. Іноді вона бурмотіла собі під ніс, скажімо: "Не розумію, що ви собі думали!", або: "Я б у таке ніколи не повірила!"
— Я не звинувачую тебе, любий, — заспокоїла вона Гаррі, накладаючи йому на тарілку вісім чи дев'ять сосисок. — Ми з Артуром також переживали за тебе. Оце вчора вночі казали, що самі тебе заберемо, якщо до п'ятниці ти нічого не відпишеш Ронові. Але ж це треба додуматися, — вона поклала йому на тарілку три смажені яйця, — перелетіти півкраїни нелегальною машиною — та вас будь-хто міг побачити!
Вона недбало махнула чарівною паличкою в бік раковини, де лежав брудний посуд, і він почав сам себе мити, тихенько подзенькуючи.
— Нині ж було хмарно, мамо! — сказав Фред.
— Не розмовляй, коли їси! — обірвала його місіс Візлі.
— Його морили голодом, мамо! — озвався Джордж.
— І ти теж! — гримнула місіс Візлі, але цього разу вона мала вже трохи лагідніший вираз, бо відкраяла Гаррі скибку хліба й намащувала її маслом.
Тієї миті в кухні з'явилася маленька руда постать у довгій нічній сорочечці; почувся тихенький зойк і постать мерщій вибігла.
— Це Джіні, — упівголоса повідомив Рон. — Моя сестра. Ціле літо тільки про тебе й торочить.
— Побачиш, вона ще захоче взяти в тебе автограф! — хихикнув Фред, але, перехопивши мамин погляд, знову принишк над тарілкою. Ніхто не вимовив ні слова, аж поки спорожніли всі чотири тарілки, на що пішло навдивовижу мало часу.
— Але ж я втомився! — позіхнув Фред, відклавши нарешті ніж і виделку. — Мабуть, піду до ліжка і…
— Ні, не підеш! — обірвала його місіс Візлі. — Сам винен, що не спав цілу ніч. Зробиш дегномізацію саду, ті гноми вже геть розперезалися.