Гаррі Поттер і таємна кімната
Шрифт:
— Нема чого крутити дзьобом, це все, що ми маємо, — понуро сказав Гаррі.
Поклавши спорожнілу миску на підлогу біля отвору, він знову ліг на ліжко, відчуваючи ще дужчий голод, аніж перед тим супом.
Коли припустити, що він через місяць не помре, то що буде, коли він не з'явиться у Гоґвортсі? Чи пришлють когось дізнатися, чом він не приїхав? Чи зможуть вони примусити Дурслів відпустити його? У кімнаті сутеніло. Змучений Гаррі, в чиєму животі бурчало, а в голові крутилися ті самі питання без відповіді, поринув у неспокійний
Йому наснилося, ніби його виставили напоказ у зоопарку, причепивши до клітки табличку "Неповнолітній чарівник".
Люди з-за ґрат витріщалися на нього, а він лежав, голодний і знесилений, на солом'яній підстилці. Побачивши у натовпі обличчя Добі, він покликав його на допомогу, але Добі крикнув: Гаррі Поттер тут у безпеці, паничу!" — і щез. Тоді з'явилися Дурслі, а Дадлі почав торохкотіти по ґратах.
— Перестань, — пробурмотів Гаррі, бо це торохкотіння болем озивалося йому в голові. — Дай мені спокій… Я дуже хочу спати!.. Гаррі розплющив очі.
Крізь ґрати на вікні лилося місячне сяйво. І хтось таки справді витріщився на нього з-за ґрат: хтось рудий, довгоносий, з веснянками на обличчі. Там, за вікном, був Рон Візлі.
— РОЗДІЛ ТРЕТІЙ —
"Барліг"
— Рон! — прошепотів Гаррі. Він підкрався до вікна і прочинив його, щоб можна було говорити крізь ґрати. — Роне, як ти… Що це ти?..
Гаррі аж рота роззявив, бо раптом усвідомив, що Рон визирав з вікна старенького бірюзового автомобіля, який зупинився в повітрі.
З передніх сидінь до Гаррі усміхалися Ронові старші брати-близнята Фред і Джордж.
— Усе нормально, Гаррі?
— Що сталося? — запитав Рон. — Чом ти не відповідав на мої листи? Я вже разів з десять запрошував тебе в гості! А тоді тато сказав, що ти застосував чари у присутності маґлів і отримав офіційне попередження.
— Це не я. Але як він довідався?
— Він працює в міністерстві, — пояснив Рон. — Але ж ти знаєш, що нам не можна насилати чари поза школою.
— Від кого я це чую? — іронічно запитав Гаррі, поглядаючи на машину в повітрі.
— Ну, це не рахується, — відповів Рон. — Ми її просто позичили, це татова машина, ми її не чарували. Але як можна вдаватися до чарів перед маґлами, з якими ти живеш?
— Кажу тобі: це не я, але тут довго пояснювати. Слухай, ти не міг би розповісти у Гоґвортсі, що Дурслі мене замкнули і не випускають? А я ж тепер не можу звільнитися з допомогою чарів, бо в міністерстві подумають, що я за три дні аж двічі незаконно чарував, і тоді…
— Та не торохти, — перебив його Рон, — ми ж прибули, щоб забрати тебе до себе.
— Але ж вам теж не можна застосовувати чарів…
— А нам і не треба, — Рон показав головою на передні сидіння й усміхнувся. —
— Прив'яжи її до ґратів, — звелів Фред, кинувши Гаррі кінець мотузки.
— Якщо Дурслі прокинуться, мені кінець, — прошепотів Гаррі, прив'язуючи мотузку,
— Не журися, — заспокоїв його Фред, — і відійди. З цими словами Фред натиснув на газ.
Гаррі відступив до клітки. Гедвіґа, здавалося, розуміла серйозність ситуації, бо зберігала тишу і спокій. Машина ревіла дедалі гучніше, і раптом, коли Фред скерував її просто вгору, ґрати з хрускотом вирвалися з вікна. Гаррі підбіг і побачив, як вони теліпаються десь там унизу над землею. Важко дихаючи, Рон потягнув їх до машини.
Гаррі стривожено прислухався, але із дурслівської спальні не долинало жодного звуку.
Коли ґрати опинилися на задньому сидінні біля Рона, Фред здав назад, під'їхавши якомога ближче до Гарріного вікна.
— Сідай, — сказав Рон.
— Але всі мої гоґвортські речі, чарівна паличка, мітла…
— Де вони?
— Замкнені в комірчині під сходами, а я не можу вийти з кімнати.
— Жодних проблем, — відізвався з переднього сидіння Джордж. — Відійди від вікна.
Фред і Джордж обережно залізли до Гарріної кімнати.
Джордж витяг з кишені звичайну шпильку для волосся й почав колупатися нею в замку.
— Багато чарівників вважають, що це даремна трата часу, — сказав Фред. — Але ми думаємо, що деякі маґлівські трюки варто знати, хоч вони трохи й заповільні.
Щось тихенько клацнуло, і двері відчинилися.
— Ну, ми візьмемо твою валізу, а ти бери все, що тобі треба, і передавай Ронові, — прошепотів Джордж.
— Не ставайте на найнижчу сходинку, вона рипить, — шепнув Гаррі, і близнята розчинилися в темряві коридору.
Гаррі понишпорив у кімнаті, збираючи свої речі й передаючи їх Ронові через вікно. Тоді допоміг Фредові й Джорджу піднімати сходами валізу. Було чути, як закашлявся дядько Вернон.
Захекашись, вони дотягли валізу до дверей, а тоді підсунули її до Гарріного вікна. Фред заліз у машину й почав разом з Роном тягти валізу на себе, а Гаррі з Джорджем штовхали її з кімнати. Валіза поволі, сантиметр за сантиметром, пролазила крізь вікно. Знову кашлянув дядько Вернон.
— Ще трохи, — сопів задихано Фред. — Штовхніть сильніше.
Гаррі й Джордж натиснули плечима, і валіза нарешті впала на заднє сидіння.
— О'кей, змиваємося, — прошепотів Джордж. Та тільки-но Гаррі виліз на підвіконня, як за спиною в нього пролунало гучне ухкання, а вслід за ним загримів голос дядька Вернона:
— КЛЯТА СОВА!
— Я забув Гедвіґу! — похопився Гаррі й кинувся назад у кімнату. В коридорі спалахнуло світло. Він ухопив клітку з Гедвіґою, скочив до вікна й передав її Ронові. Уже вилазив на комод, коли дядько Вернон гупнув щосили в незамкнені двері, й вони з грюкотом відчинилися.