Гаррі Поттер і таємна кімната
Шрифт:
— Не думаю, що твоя мама дуже зрадіє, коли довідається, що ти згадуєш мою школу, — незворушно мовив Гаррі.
Дадлі підтягнув штани, що сповзали з його колихливого пуза.
— Чого ти дивишся на живопліт? — підозріло запитав він.
— Та ось вибираю найкраще заклинання, щоб його підпалити, — відповів Гаррі.
Дадлі миттю відсахнувся, а на його масному обличчі проступив страх.
— Ти не м-можеш… Тато казав, що тобі не можна займатися м-магією… казав, що викине тебе з дому… А тобі нема де дітися… Ти навіть не маєш друзів,
— Тинди-ринди! Фокус-покус… чари-бари… — страшним голосом вимовив Гаррі.
— МА-А-А-А-А-АМ! — вереснув Дадлі й кинувся до хати, плутаючись у власних ногах. — МА-А-МО! Дивися, що він робить!!!
Гаррі дорого заплатив за цю свою розвагу. Хоч ні Дадлі, ні живопліт абсолютно не постраждали, і тітка Петунія знала, що ті слова нічого не означають, Гаррі однаково ледве ухилився, коли вона мало не торохнула його по голові сковородою. Тоді вона вигадала для нього купу роботи і пригрозила не давати їсти, поки він усе не закінчить.
Дадлі собі байдикував — тинявся, ласував морозивом, а Гаррі тим часом протирав вікна, мив машину, косив газон, давав лад клумбам, підрізував і поливав троянди та фарбував садову лавку. Сонце немилосердно палило, обпікаючи йому шию. Гар-рі розумів, що не варто було клювати на Дадлів гачок, але ж Дадлі сказав саме те, про що думав і Гаррі: може, він і справді не має друзів у Гоґвортсі…
"Хай би подивилися тепер на знаменитого Гаррі Поттера", — думав він спересердя, розкидаючи на клумби гній. Він уже ледь розгинав спину, а з чола йому стікав рясний піт.
О пів на восьму вечора змучений Гаррі нарешті почув, як його кличе тітка Петунія.
— Ходи їсти! І ступай по газетах!
Гаррі втішено побіг до прохолодної, тьмяно освітленої кухні. На холодильнику стояв приготований на вечір пудинг: величезна запіканка зі збитих вершків і зацукрованих фіалок. А в духовці апетитно шкварчав кавалок свинячої ноги.
— Швиденько їж! Скоро прийдуть Мейсони! — тітка Петунія показала на два кусні хліба і грудку сиру, що лежали на столі. На тітці вже була вечірня сукня жовто-рожевого кольору.
Гаррі помив руки і миттю проковтнув свою жалюгідну вечерю. Не встиг дожувати, як тітка Петунія забрала його тарілку:
— Нагору! Мерщій!
Проходячи повз вітальню, Гаррі побачив дядька Вернона і Дадлі в метеликах і смокінгах. Тільки-но він ступив на верхній сходовий майданчик, як пролунав дзвінок, а біля підніжжя сходів з'явилося розлючене обличчя дядька Вернона:
— Пам'ятай, хлопче: жодного звуку!
Гаррі навшпиньки пройшов до спальні, прослизнув усередину, зачинив за собою двері і обернувся до ліжка, щоб упасти на нього.
Але там уже хтось сидів.
— РОЗДІЛ ДРУГИЙ —
Попередження Добі
Гаррі ледь не скрикнув із несподіванки, але вчасно стримався. Маленька істота на ліжку мала великі кажанячі вуха і вирячені зелені очі завбільшки з тенісний м'яч. "Ага, то ось хто сьогодні вранці стежив за мною із живоплоту", — здогадався він.
Поки вони розглядали одне одного, з коридору долинув голос Дадлі:
— Можна взяти ваші плащі, містере й місіс Мейсон?
Істота зіскочила з ліжка і вклонилася так низько, що кінчик її довгого тоненького носа торкнувся килима. Одягнена вона була у якусь стару наволочку з прорізами для рук і ніг.
— Е-е… привіт, — боязко мовив Гаррі.
— Гаррі Поттер! — вискнула істота пронизливим голосочком (унизу його, мабуть, теж почули). — Добі так давно хотів зустрітися з вами… Це така честь…
— Д-дякую, — промимрив Гаррі.
Скрадаючись уздовж стіни, він опустився на стілець біля великої клітки, у якій спала Гедвіґа. Він хотів запитати: "Що ти таке?", але подумав, що це звучатиме не вельми делікатно, і тому спитав:
— Хто ти такий?
— Добі, паничу. Просто Добі. Ельф-домовик, — обізвалася істота.
— Ох!.. Справді? — здивувався Гаррі. — Е-е… я б не хотів бути нечемним, але… зараз не найкращий час для того, щоб у моїй спальні був ельф-домовик.
З вітальні долинув гострий, нещирий сміх тітки Петунії. Ельф похнюпився.
— Не те, що я тобі не радий, — швиденько додав Гаррі, — але… е-е… чому ти опинився саме тут?
— На те є причина, паничу, — поважно відповів Добі. — Добі прибув, щоб сказати вам, паничу… ні, це непросто… Добі думає, з чого починати…
— Прошу сідати, — ввічливо показав на ліжко Гаррі. На його жах, ельф раптом розридався — і то дуже голосно.
— "П-прошу сідати"!.. — лементував він. — Ніколи… ще ніколи…
Гаррі здалося, ніби голоси внизу затихли.
— Я перепрошую, — прошепотів він. — Я не хотів тебе образити.
— Образити Добі! — мало не задихнувся ельф. — Жоден чарівник ще ніколи не розмовляв з Добі як з рівним.
"Тсс!" — запанікував Гаррі і підштовхнув Добі назад на ліжко, де той почав гикати, нагадуючи якусь велику і потворну ляльку. Нарешті він опанував себе і вп'явся в Гаррі своїми зеленими очима, які сльозилися від захвату.
— Ти, мабуть, просто не зустрічав нормальних чарівників, — підбадьорливо сказав йому Гаррі.
Добі захитав головою. Потім, без попередження, підстрибнув і почав люто битися головою в шибку, приказуючи: "Поганий Добі! Поганий Добі!"
— Перестань! Що ти виробляєш? — зашипів Гаррі, скочив на ноги і знову посадовив Добі на ліжко. Гедвіґа прокинулась, голосно ухнула і шалено забилася крильми об клітку.
— Паничу, Добі мусив себе покарати, — пояснив ельф, очі якого дивилися вже трохи скоса. — Паничу, Добі мало не сказав чогось поганого про свою родину.