Гаррі Поттер і таємна кімната
Шрифт:
— Твою родину?
— Родину чарівників, яким прислуговує Добі… Паничу, Добі — ельф-домовик, і він зобов'язаний вічно служити одному домові й одній родині.
— А вони знають, що ти тут? — поцікавився Гаррі. Добі здригнувся.
— Ой, ні, паничу, ні… Добі мусить якнайтяжче покарати себе за це. Добі мусить прищемити собі вуха дверцятами духовки. Якщо вони колись про це довідаються, паничу…
— А хіба вони не помітять, коли ти прищемиш вуха дверцятами?
— Сумніваюся, паничу. Добі завжди себе за щось карає. Так
— А чом ти не покинеш їх? Чом не втечеш?
— Паничу, ельфа-домовика треба відпустити. А та родина ніколи не відпустить Добі на волю… Добі служитиме їм аж до самої смерті…
Гаррі приголомшено подивився на ельфа:
— А я ще думав, який я нещасний, що мушу прожити тут ще один місяць, — сказав він. — Після цього Дурслі видаються мало не святими. А чи не може тобі хтось допомогти? Може, я?..
Майже відразу Гаррі пошкодував про сказане. Добі знову розридався від вдячності.
— Будь ласка, — нажахано зашепотів Гаррі, — будь ласка, заспокойся. Якщо Дурслі щось почують, якщо дізнаються, що ти тут…
— Гаррі Поттер питає, чи він може допомогти Добі!.. Паничу, Добі чув про вашу велич, але про вашу доброту він ніколи не знав…
Гаррі, відчувши, що його обличчя аж палає, заперечив:
— Хоч би що ти чув про мою велич, то все дурниці. Я навіть не найкращий першокласник у Гоґвортсі, а от Герміона…
Але раптом Гаррі затнувся, бо згадка про Герміону засмутила його.
— Гаррі Поттер сором'язливий і скромний, — шанобливо вимовив Добі, а його круглі очі аж сяяли. — Гаррі Поттер навіть не згадує про свою перемогу над Тим-Кого-Не-Можна-Називати.
— Над Волдемортом? — перепитав Гаррі. Добі сплеснув долонями, підняв руки над своїми кажанячими вухами і простогнав:
— Ой, не називайте цього імені, паничу! Не називайте цього імені!
— Перепрошую, — швиденько вибачився Гаррі. — Я знаю багатьох людей, які не люблять його називати: мій приятель Рон…
Гаррі знову затнувся. Згадка про Рона теж завдала йому болю.
Добі нахилився до Гаррі, і його очі були великі, мов фари.
— Добі чув, — прохрипів він, — що Гаррі Поттер удруге зіткнувся з Лордом Темряви всього кілька тижнів тому… Чув, що Гаррі Поттер врятувався знову.
Гаррі кивнув, а очі Добі зненацька заблищали від сліз.
— Ох, паничу! — роззявив він рота, витираючи обличчя кутиком своєї брудної наволочки. — Гаррі Поттер хоробрий і відважний! Він стільки разів безстрашно перемагав! Але Добі прийшов захистити Гаррі Поттера, попередити його про небезпеку, навіть, якщо за це Добі й доведеться прищемити собі вуха дверцятами духовки… Гаррі Поттер не повинен повертатися до Гоґвортсу!
Запала тиша, яку уривав тільки стукіт ножів і виделок унизу та далекий гул голосу дядька Вер-нона.
— Щ-що? — затнувся Гаррі. — Але ж я мушу повертатися — першого вересня починаються уроки. Я тільки цього й чекаю. Ти не знаєш, як мені тут важко. Я тут чужий.
— Ні, ні, ні! — запищав Добі, так енергійно захитавши головою, що аж вуха заляскали. — Гаррі Поттер має лишатися в безпечному місці. Він надто видатний, надто добрий, щоб усі ми його втратили. У Гоґвортсі Гаррі Поттерові загрожує смертельна небезпека.
— Чому? — здивувався Гаррі.
— Бо є змова, Гаррі Поттере. У Гоґвортській школі чарів і чаклунства цього року стануться найжахливіші речі, — прошепотів Добі, і раптом затремтів з голови до п'ят. — Паничу, Добі давно про неї знає. Гаррі Поттер не повинен ризикувати собою. Він надто важливий для всіх, паничу!
— Які найжахливіші речі? — відразу запитав Гаррі. — Хто їх задумав?
Добі кумедно похлинувся, а тоді шалено забився головою об стіну.
— Годі! — вигукнув Гаррі, схопивши ельфа за руку. — Ти не можеш сказати, я розумію. Але чому попереджаєш мене? — Раптом у нього в голові промайнула не надто приємна думка. — Стривай, а це не пов'язане як-небудь з Вол… перепрошую, з Відомо-Ким? Просто кивни і все, — додав він поспіхом, бо голова Добі знову небезпечно наблизилася до стіни.
Добі заперечно похитав головою:
— Ні, це не Той-Кого-Не-Можна-Називати, паничу. Добі вирячив очі й немов намагався натякнути на щось, та Гаррі ніяк не міг здогадатися.
— Може, у нього є брат, га?
Добі захитав головою, а його очі стали ще більші.
— Ну, тоді я не знаю, хто ще спроможний загрожувати мені у Гоґвортсі, — сказав Гаррі. — Адже там є Дамблдор, — ти ж знаєш, хто такий Дамблдор?
Добі шанобливо схилив голову.
— Албус Дамблдор — найкращий директор за всю історію Гоґвортсу. Добі це знає, паничу. Добі чув, що Дамблдор своєю силою не поступався Тому-Кого-Не-Можна-Називати в пору його розквіту. Але, паничу, — Добі перейшов на змовницький шепіт, — є сили, що їх Дамблдор не… сили, що їх жоден порядний чарівник…
І, перше, ніж Гаррі встиг його зупинити, Добі зіскочив з ліжка, схопив настільну лампу і почав лупцювати себе по голові, пронизливо скрикуючи.
Внизу зненацька запала тиша. Через дві секунди Гаррі, серце якого несамовито гупало, почув, як дядько Вернон вийшов у коридор і гукнув:
— Мабуть, Дадлі знову не вимкнув телевізора. От шибеник малий!
— Мерщій!.. У шафу! — зашипів Гаррі, схопив Добі, запхнув його туди, зачинив дверцята і кинувся на ліжко саме тієї миті, коли повернулася дверна клямка.
— Що… ти… в біса… тут виробляєш? — прохрипів, зціпивши зуби, дядько Вернон, дивлячись упритул на Гаррі. — Ти щойно перепаскудив мені анекдот про те, як японці грають у гольф. Ще один звук, і ти, хлопче, пошкодуєш, що народився!
Він рішуче попрямував із кімнати.
Гаррі, тремтячи зі страху, випустив Добі з шафи.
— Бачиш, як тут мені? — сказав Гаррі. — Бачиш, чому мені треба вертатися до Гоґвортсу? Це єдине місце, де я маю… ну… думаю, що маю, друзів…