Гаррі Поттер і в'язень Азкабану
Шрифт:
Зненацька з кінчика його чарівної палички вирвалося щось подібне на струмінь сріблястого газу.
— Ви бачили? — схвильовано запитав Гаррі. — Щось відбулося!
— Дуже добре, — усміхнувся Люпин. — Ну, що ж... ти готовий випробувати це на дементорі?
— Так, — відповів Гаррі. Він міцно стиснув чарівну паличку і став у центрі порожнього класу. Намагався думати тільки про політ, але йому щось заважало... Будь-якої миті він може знову почути свою маму...Але не можна про це думати, бо тоді він справді її почує, а він цього не хоче... Чи, може,
Люпин ухопився за накривку ящика і смикнув її на себе.
З ящика поволі підвівся дементор. Його приховане каптуром обличчя було звернене до Гаррі, а лискуча, вкрита струпами рука трималася за плащ. Світло замерехтіло і згасло. Дементор, важко і хрипко дихаючи, почав повільно насуватися на нього. На Гаррі накотилася хвиля крижаного холоду...
— Експекто патронум! — заверещав Гаррі. — Експекто патронум! Експекто...
Але кімната разом з дементором уже почала розпливатися, Гаррі знову провалювався крізь густий білий туман, а голос матері відлунював гучніше, ніж будь-коли...
— Не Гаррі! Не Гаррі! Благаю... я зроблю все, що треба!
— Відійди... відійди, дівчисько...
— Гаррі...
Гаррі здригнувся й опритомнів. Він лежав горілиць на підлозі. У класі знову світилося. Гаррі не потрібно було питати, що сталося.
— Вибачте, — прошепотів він і сів, відчуваючи під окулярами крапельки поту.
— Усе гаразд? — запитав Люпин.
— Так... — Гаррі притулився до парти.
— На... — Люпин дав йому шоколадну жабку. — З'їж перед наступною спробою. Я знав, що з першого разу не вийде, і був би вражений, якби вийшло.
— Щоразу гірше, — проказав Гаррі, відкушуючи голову жабки. — Вона тепер кричала ще голосніше... а також він... Волдеморт...
Люпин поблід ще більше, ніж завжди.
— Гаррі, якщо не хочеш продовжувати, я тебе чудово зрозумію...
— Хочу! — рішуче вигукнув Гаррі і кинув у рот усю жабку. — Я мушу! А раптом дементори з'являться на матч із Рейвенкловом? Я не маю права знову впасти. Якщо ми програємо, нам не бачити кубка з квідичу!
— Ну, що ж... — сказав Люпин. — Спробуй вибрати інший щасливий спогад... Цей, мабуть, був недостатньо яскравий...
Гаррі замислився і вирішив, що спогад про те, як вони торік виграли чемпіонат гуртожитків, поза сумнівом, найщасливіший. Він знову міцно стиснув чарівну паличку і вийшов на середину класу.
— Готовий? — запитав Люпин, ухопившись за накривку ящика.
— Готовий, — відповів Гаррі, щосили намагаючись уявляти тільки щасливу перемогу Ґрифіндору і не думати про те, що станеться, коли відкриється ящик.
— Давай! — вигукнув Люпин, відкидаючи накривку. В кімнаті знову запанували темрява і крижаний холод. Дементор насувався на нього, хрипко дихаючи і простягаючи свою гнилу руку...
— Експекто патронум! — заволав Гаррі. — Експекто патронум! Експекто пат...
Білий туман затьмарив йому розум... довкола рухалися великі розмиті форми... тоді пролунав новий голос — голос чоловіка, що панічно кричав...
— Лілі, бери Гаррі й тікай! Це він!.. Біжи! Тікай! Я його затримаю...
Було чути, як хтось вибігає з кімнати... раптом розчахуються двері... лунає пронизливий регіт...
— Гаррі! Гаррі... отямся...
Люпин щосили бив його по щоках. Цього разу минула ціла хвилина, поки Гаррі збагнув, чого він лежить на запорошеній підлозі класу.
— Я чув свого тата, — пробурмотів він. — Я вперше його почув... він намагався зупинити Волдеморта... щоб мама встигла втекти...
Гаррі раптом усвідомив, що піт на його обличчі змішався зі слізьми. Він нахилився, ніби, щоб зав'язати шнурки, а сам непомітно витер мантією сльози.
— Ти чув Джеймса? — якимось дивним голосом перепитав Люпин.
— Так... — глянув на нього Гаррі. — А що... хіба ви знали мого тата?
— Я... я добре його знав, — відповів Люпин. — Ми в Гоґвортсі товаришували. Слухай, Гаррі... мабуть, на сьогодні досить. Це закляття неймовірно складне... Даремно я піддав тебе таким випробу...
— Ні! — вигукнув Гаррі і звівся на ноги. — Ще одну спробу! Мабуть, я пригадую не найщасливіші моменти, ось у чому річ... Зачекайте...
Він почав напружено думати. Посправжньому щасливий-щасливий спогад... такий, щоб міг перетворитися на доброго й могутнього патронуса...
О!.. Та мить, коли він уперше довідався, що він чарівник і поїде від Дурслів у Гоґвортс! Якщо й це не найщасливіший спогад, тоді навряд чи й були в нього ще щасливіші... Гаррі зібрав усі сили і зосередився на тих своїх відчуттях, коли збагнув, що покидає Прівіт-драйв. Звівся на ноги і знову став перед ящиком.
— Готовий? — запитав Люпин, що й сам був не радий з цього всього. — Зосередився? Гаразд... давай!
Він утретє відкинув накривку, і з ящика виліз дементор. Кімната стала темною і холодною...
— ЕКСПЕКТО ПАТРОНУМ! — заревів Гаррі. — ЕКСПЕКТО ПАТРОНУМ! ЕКСПЕКТО ПАТРОНУМ!
У нього в голові знову залунав крик... але цього разу здалося, ніби він долинає з поганенького радіоприймача. Тихіше, гучніше, знову тихіше... але він і далі бачив дементора... той зупинився... і раптом з кінця Гарріної палички вилетіла величезна срібляста тінь, що зависла між ним і дементором. У Гаррі дрижали ноги, але він стояв, не падав, хоч і не знав, чи довго зуміє так протриматися...
— Рідікулюс! — крикнув Люпин і стрибнув уперед.
Щось голосно ляснуло, і патронує щез разом з дементором. Гаррі впав у крісло, відчуваючи таку втому, мовби щойно пробіг два кілометри. Краєм ока бачив, як професор Люпин наставив на ховчика чарівну паличку (той знову перетворився на сріблясту кулю) і загнав його назад у ящик.
— Прекрасно! — вигукнув Люпин, підходячи до Гаррі. — Прекрасно, Гаррі! Ну й початок!
— Може, ще одну спробу? Одненьку?
— Не тепер, — рішуче заперечив Люпин. — На сьогодні цілком досить. На...