Голубий Птах, названий син ірокезів
Шрифт:
— З Рейстауна.
— Хочеш — поїдемо з нами, далі від цих індійських собак.
Хлопець позадкував:
— Ні! — видавив із себе і, обернувшись, пішов геть. Але все ж таки він почув кинуті йому навздогін слова купця:
— Полковник Буке все одно тебе коли-небудь забере!
Вночі хлопець ворочався на своєму ліжку. Лайливі слова, якими назвали купці індійців, мучили його. Перед очима невідступно стояли обидва молодчики, що пожирали їхню їжу, навіть не подякувавши за гостинність, з якою приймали чужинця в кожній індійській хаті. А вони після всього обзивають такими словами. А що воно за полковник Буке? Це ім'я йому зовсім невідоме: він знає дещо про генерала Браддока і ще про капітана Крісті, який минулого
Наступного дня купці поїхали далі, але Голубому Птахові здавалося, ніби вони залишили якусь хмару, що, мов та загроза, нависла над його життям.
Літо розцвітало, темні грозові хмари зникали одразу ж, як тільки переставав дощ, віддаючи поля на волю блакитного неба…
Хлопець довго не наважувався запитати батьків, але питання якось само зірвалося у нього з вуст.
Це було якраз під час збирання маїсу. Жниці довгою шеренгою поволі просувалися серед стебел, що хвилями лягали вперед. Ламаючи качани, вони кидали їх у корзини за плечима. Коли корзини наповнювалися, старші хлопці відносили їх до межі, де вже височіли купи золотистих качанів.
Голубий Птах узяв від матері кошик; він стежив, щоб вона не дуже багато накладала. А в проміжках виривав стебла маїсу, обвиті квасолею. Малія разом з іншими дівчатками носила гарбузи. Легенький голубий димок здіймався над полем — діти всюди смажили свіжі качани.
Чоло хлопця вкрилося крапельками поту. Мати на мить припинила роботу і подивилася на сина. Вона відчувала, що зовсім не спека викликає у Голубого Птаха пригнічений настрій.
— Моєму синові щось погане снилось?
Хлопець глянув на неї — від Сяючого Полуденного Сонця не заховаєшся. Він, як дитина, що шукає захисту, схопив її руку і просто запитав:
— Моя мама чула що-небудь про полковника Буке?
— Ні, цього імені я зовсім не знаю. Хто ж це?
— Оті купці, які недавно були в пас, казали, що Буке забере мене. А тепер я все думаю, чи це бува не який-небудь із тих у червоних мундирах, що перейшли гори і сидять тепер у фортеці біля Огайо. Невже вони й до нас дійдуть? Невже примусять мене покинути вас?
Мати помітила невпевнений, запитливий погляд хлопця.
— Ти наш син, ми усиновили тебе, а тому ти нашої плоті і нашої крові. Тебе ніхто не забере. Поглянь, — смуглява рука вказала на горб з якоюсь дивною вершиною, що був по той бік кладовища, — з тої гори колись прийшли наші предки. З тих пір люди Довгої Хати живуть біля Бобрової Річки, не так, як ленапи. Вони завжди кочували: від землі Черепахи до землі Червоної Ялини, від землі Червоної Ялини до землі Зміїв, а звідти на береги Східного моря, звідки їх потім прогнали білі. Зате у нас завжди була тільки оця земля, і, — м'який голос понизився, ніби розкривав таємницю, — ми не зможемо жити більш ніде. Ми помремо, якщо залишимо ліси, що оточують гору. І ти належиш до людей Великої Гори. Ні, тебе ніхто не може забрати.
Хлопець заглянув у темні очі, що так тепло посміхалися до нього, і заспокоївся. Він не зовсім зрозумів, що саме мала на увазі мати; він тільки відчув, що між ним і отим Буке виріс захисний вал, непроникний вал із гір і лісу.
Полегшено побіг він з повним кошиком знову до межі на ниві. В куряві лунали сміх, вигуки, крики. Ось радісно загукала дівчинка і підняла в руці кривий качан. Вибухла хвиля голосів: «Маїсовий злодій! Маїсовий злодій!»
Голубий Птах витер піт. Про Маїсового злодія йому розповідала сестра: кривий качан — то знак, що якийсь старик тут крав маїс.
Ось вони вже кричать хором:
— Маїсовий злодій, маїсовий злодій краде вночі качани!Раптом чийсь голос затягнув пісню. Хлопець одразу ж його пізнав: це — голос матері, який полинув, наче чайка над хвилями:
Він листя зриває Підступно, тайком, Звивається вужем, Повзе черв'яком. Сопе, як торбину Свою підійма. Маїс він ламає, Початки хова…Знову звучить приспів, і хлопець підспівує:
— Маїсовий злодій, маїсовий злодій краде вночі качани!Вдруге лине дзвінкий голос:
Тріскачки не має, У бубон не б'є, По полю шмигляє. По стежках снує. Принишкне, тікає, Пронира швидкий. Він маїс ламає, Цей привид бридкий.Втретє підхоплює її хор, і втретє переливається материн голос, наче далека блискуча хмаринка:
Чого боязливо Блукаєш ти зором. Не видний нікому, Лиш небу та зорям? Біжи собі далі, Тікай же сю мить, Як бистрий олень Від мисливця біжить.Так і день непомітно минав. Жінки поспішали до струмка, скидали одяг і шубовсали у воду, щоб освіжитись і змити порох.
Хлопець вагався. Він бачив метушню темних тіл, чув вереск захопленої дітвори, відчував, як стікають бризки, і стояв, копирсаючи пальцями пісок. Раптом над самим вухом пролунав радісний оклик; його очі уздріли хвилю чорного волосся і смугляву руку, що манила його. Не довго думаючи, Голубий Птах кинувся у воду. Він же їхній, а не чужий.
Коли закінчувалися жнива і осінь з дощами вступала в свої права, тоді літо перекочовувало в хати й обвішувало їх чудовими, золотими шпалерами: попід дахами, на стінах, на кожній жердині погойдувалися пучки маїсових качанів з 20 або 30 штук, сплетені їхнім же листом докупи, схожі на товсті жовті китиці. Золоті грона повністю закривали темні стіни і закурену стелю. Вся хата пахла соломою і свіжим хлібом.
А ще кращими, ніж нові кімнатні шпалери, були мурашкові вечори. Тоді до півночі всі сидять надворі і лущать маїс. Кілок для лущіння чіпляють шкіряною петлею за середній палець, кінчик його приставляють до верхівки качана, потім з силою тиснуть донизу й одноразово протягають по жовтавозолотій борозні так, що зерна, тріскочучи, падають у кошик на колінах. Сидять усі в колі, в середині його горить яскравий вогонь, що мерехтливими бліками розмальовує нижні гілки буків. Від лісу разом з нічною свіжістю віє міцним осіннім запахом смерек.