Гра в пацьорки
Шрифт:
До мого дня народження залишалося шiсть тижнiв…
Щовечора, лягаючи спати, я наказувала собi негайно розквiтнути. А Лiлечка щодня додавала дрiвець у вогонь, мовляв, вона вже цiлувалась i не абияк, а по-справжньому, i взагалi Жорiк збирається повести її до РАГСу вiдразу пiсля випускного вечора.
Але вона не поспiшала знайомити мене зi своїм другом. З ванної кiмнати щодня вона доповiдала менi обстановку: «Учора ходили до ресторану!», «Була у нього в гостях. Батьки в захватi!», «Завтра на перший урок не пiду, бо Жорiк веде мене
Бiльше ми не стояли перед люстром у передпокої. Навiщо? Лiлечка заборонила собi будь-яку самокритику, а мене душила, буквально спалювала цiкавiсть.
Якось разу вона сказала:
– Жорiк обожнює природу. Завтра запросив гуляти у сквер…
Великий сквер в нашому мiстi був один. Рiвно о восьмiй, сховавшись за колонами i закутавшись в шалик, я пильнувала бiля входу.
Вечiр був холодний, вологий, дощовий. Вiтер ганяв по алеях табуни листя i обгорток з-пiд морозива, на деревах репетували ворони i, крiм великого рудого собаки, в скверi нiкого не було.
I раптом я помiтила Лiлечку.
Вона йшла по листю, накрившись великою маминою парасолею.
Вона згиналася пiд поривами вiтру, i вiд цього здавалася ще меншою. Вона пройшлася до кiнця алеї, постояла там кiлька секунд i пiшла назад.
Я хотiла гукнути її, але передумала.
Пiзно увечерi, як завжди, Лiля зателефонувала менi:
– Ти не уявляєш, як гарно ми погуляли!
I я мовчки вислухала чергову романтичну iсторiю.
А потiм пiшла до люстра i довго стояла перед ним: до моїх шiстнадцяти залишалося три днi, й не було нiякого сенсу сподiватися на допомогу доброї феї.
БРИДКЕ ПАЦЯТКО
Я лягаю i прокидаюсь з однiєю думкою: жах! Менi навiть не треба дивитись в дзеркало, я i без того знаю: жах i страхiття!
Перше - очi. Ну що це за очi! Свiтлi, майже прозорi, як у пацятка. Я вичитала в якомусь журналi, що очi виглядатимуть виразнiше, якщо пiдстригти вiї. Пiдстригла. I що? Нiякого ефекту. Тепер нема що фарбувати.
Друге - нiс. Не нiс, а ґудзик якийсь! До того ж вiсiм (я пiдрахувала) веснянок якраз на перенiссi! Виводила. Жодний крем не допомагає. Терла одеколоном, вiдбiлювала огiрками та соком з цибулi. I нiчого. Сидять, як сидiли.
Ну не випалювати ж їх! Тодi вiд носа точно нiчого не залишиться.
Вiн у мене i так крихiтний. Мов свинячий. Все правильно: пацятко i в Африцi пацятко! Але прикро-о-о…
По-третє, по-четверте i по-десяте: брови, губи, волосся…
Я вже мовчу про талiю i стегна! Мене абсолютно нiчого не влаштовує. Я така жи-и-и-ирна. Жах! Ми з дiвчатами тiльки про це i говоримо. Вимiрюємо сантиметром, у кого скiльки в талiї i в стегнах i просто божеволiємо. Ну, не виходить 45 i 55, як у Кейт Мосс!
Ось я i думаю: а що далi, якщо я вже зараз така потвора?!
Мати
Але ми зовсiм не схожi. Анi крапельки. Бути б менi такою, як вона!
А ще, коли я збираюсь на вечiрки, мама каже: «Моя ти красуня!»
Знущається. Я огризаюсь, а вона iронiзує: «Ну, вибач, що ти не народилась у Шерон Стоун!»
О, уявляю, якщо б це дiйсно було так!
Лежу i мрiю: ось вона, я (ну, та, що народилася у Шерон!) - пекельна красуня з очима на пiвобличчя. Ноги такi, що… словом, аварiї на дорогах: всi витрiщаються! Шкiра - фаянсова. У Венери останнi кiнцiвки вiдпадуть вiд заздрощiв. Копиця волосся впирається у стелю. Руда! Я люблю рудий колiр, це дуже сексуально виглядає. А нiжка - маленька-маленька, вузька, на 35-й розмiр. Тодi будь-яке взуття пiдiйде.
А то бiгаємо з мамою, шукаємо тридцять дев'ятий з половиною.
Жах, жах… Навiть соромно зiзнатися.
Я коли до взуттєвого бутику заходжу - пальцi стискаю. На тридцять сьомий. Перемiряю пiвмагазину i гордо йду - нiби менi тут нiчого не сподобалось. А насправдi, це я собi не подобаюсь.
Та якби я народилася у Шерон Стоун чи врештi-решт у Лайзи Мiнеллi, сто пластичних операцiй вже б зробила, на кожному сантиметрi тiла!
…Ось всi довкола теревенять: «Полюби себе!» Я стос журналiв накупила, щоб зрозумiти як. Читаю статтi психологiв, то нiби все зрозумiло: вони радять знайти в собi щось позитивне i розвинути до досконалостi. А погляну на початок рубрики, вона вся iлюстрована свiтлинами топ-моделей. Їм полюбити себе - раз плюнути! Думаю: чому я не така?
Хто винен? Навiщо я взагалi на свiт народилася? Я хiба про це просила?!
Проревiла пiвночi.
Уранцi очi червонi! А менi ж сьогоднi треба вирiшити, кого нарештi обрати - Сашка, Михайла чи Вадика. А як обирати з такою зовнiшнiстю?
Я взагалi не розумiю: вони знущаються чи що? Сашко навiть Оксанку покинув. Через мене. А Мишко той зовсiм… Прокидаюсь одного разу, а пiд балконом на асфальтi напис - лiтери в мiй зрiст: «Галко, ти найкраща!»
Жах!
От Вадик…
Вадик найчеснiший з усiх. Вiн прямо каже: «Ти - чудо!».
«Чудо-юдо? Жаховисько тобто?», - уточнюю я.
«Певно що так, - вiдповiдає.
– Чи довго ти мене будеш мучити?!»
Нiби я якась фатальна красуня.
Нi, менi з моїми зовнiшнiми даними обирати не доводиться…
Нехай вже буде так, як є.
…А ще кажуть, що треба про майбутню професiю думати, про кар'єру, виховувати в собi дiловi якостi, мови вивчати. Вчу. Виховую. Думаю. Щоб батькiв не засмучувати. Адже їм здається, що це найголовнiше в життi. А менi так не здається. Я б просто хотiла прокидатися щасливою. Ось просто так: прокинувся й одразу посмiшка на все обличчя. Але це не означає, що ти одружена з мiльйонером. Зовсiм нi!